Інститут банкрутства в ринковій системі господарювання: поняття, призначення, становлення в Україні

Становлення інституту банкрутства в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах. Цей інститут використовується дуже часто не для ефективного і швидкого процесу реформування економіки, а як засіб умисного доведення до банкрутства життєздатних підприємств з метою придбання їх за мінімальною ціною.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою пла­тоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій передують стадії нормальної ритмічної роботи й фінансових ускладнень. Для більшості українських підприємств характерним є приблизно однакове коло проблем: зміна еко­номічного середовища; втрата традиційних ринків збуту продукції; зміна системи планування і, як результат, - порушення ритмічності виробничої діяльності; нестабільність правового поля. Це дале­ко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банк­рутства і ліквідації.

Виникнення інституту банкрутства в Україні починається з моменту прийняття Закону України від 14.05.1992 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Він визначав умови та порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення вимог кредиторів. Інститут банкрутства є оздоровлюючим нача­лом і правовим інструментом цивільно-правової відповідальності за неефек­тивну організацію роботи підприємства, дозволяє створити умови для перебі­гу капіталу від неефективних, нерентабельних виробництв у прибуткові сфери економічної діяльності. Але корисність банкрутства відсутня, коли неспро­можність виникає не через економічні закономірності, а у зв'язку з неправо­мірними діями осіб. Інститут банкрутства використовується недобросовісни­ми громадянами як інструмент для вчинення злочинів.

Коли Україна розпочала будувати ринкову економіку, вона зіткнулася з проблемою вибору політики у сфері банкрутства, спрямованої на ліквідацію боржника чи на його фінансову санацію. Пріоритетність санації над ліквідацією боржника є ідеологією законодавства про фінансову неспроможність у Франції. Можливість фінансового оздоровлення передбачена введеним в 1999 р. новим законодавством про фінансову неспроможність у Німеччині. Механізм санації підприємств у процесі провадження справи про банкрутство закладені у відповідному законодавстві Росії.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці, дер­жава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності, а для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед актів, які регулюють відносини власності, значне місце належить Конституції України, Закону України "Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом" та іншим законам економічного блоку.

Проблема банкрутства є актуальною для підприємств України незалежно від їх організаційно- правових форм та форм власності. Ця проблема має загальнодержавне та соціальне значення, оскільки життєвий рівень громадян України, соціальний мир та злагода у суспільстві визначаються стійким фінансовим станом підприємств, тоді як банкрутство суб’єктів господарювання зумовлює безробіття, низький рівень життя та соціальну напругу у суспільстві, конфлікти між роботодавцями та найманою робочою силою. Тому обґрунтування сутності банкрутства, поглиблення його економічного трактування, визначення основних причин виникнення, набуває особливого значення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні наукове дослідження проблеми банкрутства розпочалося з моменту переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Останнім часом економісти значну увагу приділяють дослідженню сутності та класифікації банкрутства суб’єктів господарювання, визначенню причин його появи. Теоретичні та практичні аспекти інституту банкрутства знайшли відображення у наукових працях Е. Альтмана, І.А. Бланка, А.П. Градова, В.В. Ковальова, Л.О. Лігоненко, Г.В. Савицької, Л.С. Ситника, О.О. Терещенка, М.І. Тітова, З.Є. Шершньової та інших вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Незважаючи на досить широкий спектр наукових розробок у даній сфері, на сучасному етапі не всі аспекти цієї багатогранної і складної проблеми з’ясовано та обґрунтовано. Так, потребують удосконалення теоретико-методологічні засади дослідження проблеми банкрутства, відкритим залишається питання його класифікації та причин виникнення.

Недосконалість Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» проявлялася в тому, що за перші ро­ки його використання значна частка порушених справ не знаходила свого за­вершення, великими темпами збільшувалася кількість збанкрутілих підпри­ємств. а діяльність ліквідаційних комісій продовжувалася роками. У таких умовах інститут банкрутства повинен регулювати діяльність неплатоспромож­них підприємств, які мають широкі перспективи. Арбітражний суд України констатував, шо застосування закону має політичні, економічні та юридичні складності, які були зазначені у зверненнях до нього.

Законом створені сприятливі умови для проведення санації підприємств-банкрутів та на сьо­годнішній день така процедура не дістала широкого розповсюдження. Однією з головних причин є те, що на неї не виділяються фінансові ресурси. Єдиним виходом може слугувати реструктуризація під­приємства, коли деякі активи розпродаються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але існує проблема: застарілі основні фонди, як правило, не є ліквідним майном. Частковим виходом із даної проблеми могла б стати застава або продаж нерухомості, а головне - землі. Але на сьогоднішній день на заваді цьому стоїть політика місцевих адміністрацій та несформованість ринку землі в Україні. Для державних підприємств ще одним джерелом коштів на проведення санації є фінансування з держ­бюджету. Причому в цьому випадку витрати на санацію повинні фігурувати в Законі про державний бюджет на відповідний рік

Поява негативних явищ в господарській діяльності підприємства, зокрема зменшення доходів, зростання збитків, поява тривалої фінансової нестійкості, погіршення показників роботи підприємства, свідчать про велику імовірність банкрутства суб’єкта господарювання. Виникнення банкрутства пов’язане з неефективним управлінням підприємством, необґрунтованою маркетинговою стратегією, нераціональним використанням ресурсів тощо. Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги кредиторів. Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності. За таких умов підприємство не може своєчасно виплачувати борги і банкрутство стає юридично очевидним.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що банкрутство суб’єктів господарювання характеризується неспроможністю підприємств відновити фінансову стійкість та платоспроможність внаслідок суттєвих фінансових збитків, що не дозволяють нормально здійснювати виробничо- господарську діяльність. Варто зазначити, що існує проблема з ідентифікації ознак і причин виникнення банкрутства підприємств, так як вони часто носять прихований характер, що і визначає напрямки подальших досліджень. Інститут банкрутства є одним з інструментів регулювання розвитку ринку. Саме ринок щоденно змушує одних власників поступатися місцем іншим, сильнішим конкурентам. Звільняючи ринок від банкрутів, держава захищає суб’єктів ринку від фінансових втрат, навмисного нанесення збитків. Процес банкрутства повинен бути спрямований на стимулювання розвитку бізнесу і зростання ефективності економіки, очищення ринку від недієздатних учасників, створення умов для відновлення бізнесу у випадку доцільності та бажання власників підприємств.