Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

грошові накопичення держави;

грошові заощадження особистого сектору;

частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

— повернення;

— терміновість;

— платність;

— матеріальна забезпеченість;

— цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування — це визначення конкрет­них об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:

суб’єкти кредитування;

об’єкти кредитування;

забезпечення кредиту.

Рис. 10. Критерії класифікації та види кредиту

Ризики в міжнародному кредитуванні

Рис. 11. Види ризиків за кредитних операцій

Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування:

відбір кредитів та структурування;

участь у кредитах;

використання гарантій чи страховок;

кредити з плаваючою ставкою.

Міжнародний лізинг

Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Іншими словами, це специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди за посередництва спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та віддає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об’єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги з лізингу.

Суб’єкти лізингової операції бувають прямі: лізингові фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та населення, постачальники об’єкта угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.

До чинників, що впливають на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон’юнктура та тенденції розвит­ку ринку позичкових капіталів.

Основними елементами лізингового платежу є амортизація, плата за ресурси, лізингова маржа, ризикова премія.

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони (ст. 4 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.). Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний (непрямий).

Технологічно вони реалізуються за допомогою договорів, що укладаються між українською лізинговою компанією безпосередньо з зарубіжним орендатором, з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном, з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; між українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або з зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн.

Експортна лізингова операція — міжнародна операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає оренду іноземному лізингоодержувачу.

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в третій країні.

Рис. 12. Класифікація основних видів лізингу

Слід зазначити, що в Україні нині можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази.

Рис. 13. Види й форми лізингових платежів

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі охоплюють:

суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;

суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;

платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

За зовнішнього лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів (однак іноді є винятки, за яких мито не включатиметься в лізинговий платіж, оскільки у вартість устаткування вже входить мито: поставка здійснена ДДР, Інкотермс-1990).

Факторинг

Факторинг (від англ. «factor» — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці в 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єкти факторингових операцій — це банк, факторингова компанія — спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, які уклали угоди з банком чи факторинговою компанією; позичальники-покупці товарів та послуг.

Рис. 14. Факторингова операція

Механізм здійснення факторингової операції:

1-й етап — підготовчий;

2-й етап — оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом;

3-й етап — відсилання всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця;

4-й етап — аналітичний;

5-й етап — оплата рахунків;

6-й етап — оплата вимог.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що під час роботи з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни-імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Види факторингу:

прямий факторинг;

опосередкований факторинг;

розкритий факторинг;

нерозкритий факторинг;

конвенційний факторинг;

конфіденційний факторинг.

Форфейтування

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від франц. «forfait» — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (пе-
реказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі.

Форфейтингові інструменти:

вексель;

інші цінні папери.

Форфейтинг застосовується у фінансових операціях для швид­кої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю.

Рис. 15. Форфейтингової операції

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер, виконавши свої зобов’язання за контрактом, прагне інкасувати розрахункові документи імпортера через їхній продаж для отримання готівкових коштів.

У практиці вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані.