Модель світового ладу: прогнози, реалії. Дії України в новій ситуації

Збройна операція Сполучених Штатів Америки у Перській затоці з усією силою актуалізувала дискусію про модель світового ладу. Бути світові однополюсним, у якому панує одна наддержава, що здійснює односторонні силові дії, обходячи норми міжнародного права, чи світ буде бага-тополюсним, таким, що ґрунтується на найширшому, бага­торівневому співробітництві та міжнародних законах.

У підґрунтя концепції багатополюсного світовлаштуван-ня, яка протистоїть однополюсній системі, треба покласти, на думку її авторів, такі визначальні принципи. По-перше, новий лад має бути багатополярним, відображаючи реальне існування в світі різних центрів впливу. До них слід віднес­ти насамперед Сполучені Штати Америки (останнім часом зв'язка Вашингтон — Лондон поступово набуває рис одно­го з майбутніх центрів світу), Європейський Союз, Росію, Китай та Індію. Це, своєю чергою, вимагатиме серйозних зусиль для гармонізації інтересів цих центрів і визначення спільної стратегії розв'язання міжнародних проблем. По-друге, новий світовий лад має грунтуватися на якнайшир­шому багатосторонньому співробітництві, що передбачає необхідність тісної координації діяльності різноманітних міжнародних структур. Схематично це можна уявити у ви­гляді піраміди, верхівкою якої є ООН і її Рада Безпеки — орган, що відповідає за підтримку міжнародного миру й без­пеки. Наступний рівень — численні регіональні організації. Потім — щільна тканина двосторонніх відносин. А основою та своєрідним цементувальним матеріалом усієї конструкції міжнародних відносин є міжнародне право.

Сполучені Штати Америки — демократична країна, й для багатьох її політиків і громадськості агресивна політика, здатна викликати порушення норм міжнародного права та людські жертви, є неприйнятна.

Міжнародний тероризм як глобальну загрозу необхідно будь-що зупинити. Протидія міжнародним терористичним організаціям має розглядатися як першочергове завдання сил безпеки, зокрема європейських. Але традиційна реакція — миттєве покарання винних — виправдана на початковому етапі, безперечно, не розв'яже проблеми, а лише збільшить кількість країн із ворожим ставленням до США. Тож опти­мальним для Америки є інший шлях — починати зміни з самої себе, вдосконалювати демократичні принципи й зі справжніми демократичними принципами підходити до зовнішнього світу. Такий підхід передбачає визнання цін­ності та винятковості кожної цивілізації, перехід від світу біполярного до світу багатополярного. Якщо США оберуть такий шлях, світ уникне третьої світової війни, а країна збе­реже лідерські позиції, але вже як найрозвиненіша і найвпливовіша держава, що відіграє важливу роль у забезпе­ченні економічного прогресу й політичної стабільності на земній кулі. Проте немає впевненості, що Сполучені Штати Америки зроблять саме так. Підхід адміністрації Президен­та США Дж. Буша до війни в Іраку й до ситуації, яка скла­лася після її завершення, характеризується колишнім підхо­дом, що виявлявся раніше в небажанні США підписати Кіотський протокол про заборону забруднення навко­лишнього середовища й визнати чинними дії Міжнародно­го кримінального суду стосовно американських громадян.

6 червня 2003 р. уперше після бойових дій в Іраку у французькому курортному містечку Евіані зустрілися лідери восьми провідних країн світу — Сполучених Штатів Амери­ки, Канади, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Росії. її учасники констатували, що резолюція Ради Безпеки ООН № 1483 і зняття санкцій з Іраку дадуть мож­ливість «відбудувати країну» і зміцнити мир. Як зауважив В. Путін, після подій в Іраку створилося певне напруження між найсильнішими країнами світу. Саміт починався в умо­вах важкої міжнародної атмосфери. Проте наприкінці саміту цей клімат поліпшився. І в цьому його головний результат.

Важка міжнародна атмосфера пояснюється й тим, що, протидіючи війні в Іраку, Франція й Німеччина вкрай заго­стрили зовнішньополітичні суперечності в рамках Євро­пейського Союзу, а також піддали сумніву роль НАТО як найважливішого інституційного механізму європейської безпеки.

Можна припустити, що найближчим часом відбудеться становлення в рамках ЄС своєрідної двополюсної структу­ри, що об'єднає країни «старої» й «нової» Європи. Перший полюс уже представлено спілкою Франції й Німеччини за підтримки Бельгії, Австрії та Греції. У політичному плані ця група декларує консолідацію федеративної й централізова­ної Європи. При цьому французько-німецька спілка шука­тиме опору в міцному стратегічному альянсі з Росією. Не відмовляючись від цього, Росія прагнутиме зберегти кон­структивне партнерство із США. За словами міністра закор­донних справ Росії І. Іванова, «навіть у час розпалу ірак­ської кризи вони діяли не один проти одного, а захищали різні підходи щодо розв'язання надзвичайно складної міжнародної проблеми. Та й загальна зацікавленість у пошу­ках найефективнішої відповіді на глобальні виклики об'єк­тивно сприяє зближенню точок зору Москви й Вашингтона. Другий полюс формуватиметься з участю Великої Британії, Італії, Іспанії та Польщі. Парадоксально, але факт: країни, яким нещодавно офіційно запропоновано стати членами ЄС, майже повним складом увійшли до американської ко­аліції, що не викликало ентузіазму в Європейської Комісії (керівного органу ЄС). Схоже, що ці держави, попри гео­графічний, культурний і економічний (в економіку Угорщи­ни й Польщі вкладено багатомільярдні німецькі та фран­цузькі інвестиції) зв'язок, залишаються у сфері геополітич-ного впливу Сполучених Штатів Америки.

Дії України в новій ситуації: глибинна суть політики чи зовнішня демонстрація? Для України, її зовнішньої політики нова ситуація супроводжується появою комплексу супереч­ностей, що підштовхуватимуть нашу державу або до вибору між тісною спілкою із Москвою і тим самим підключенням до осі «Берлін — Париж», або до активізації зв'язків із Вашингтоном (а отже, з Варшавою та іншими партнерами США).

Україна найімовірніше прагнутиме продовжувати так­тику, яка стала вже традиційною: тактику балансування між провідними гравцями світової безпеки.

Від самого початку військових дій в Іраку Україна на­правила в Кувейт батальйон радіаційно-хімічного бактеріо­логічного захисту. У червні 2003 р. Верховна Рада України дала дозвіл надіслати до Іраку 1800 українських військово­службовців для участі в міжнародних стабілізаційних силах. Українська бригада нині діє у польському секторі відпо­відальності в Іраку.

Рішення владних органів про направлення військово­службовців до Іраку політичними силами суспільства в Україні сприйнято неоднозначно. Підтримують його ті, хто сподівається на довгострокові бізнес-контракти, диверси­фікацію постачання нафти, розвиток транспортних кори­дорів, підвищення боєздатності елітних військових частин, їхню сумісність із військами країн НАТО й, нарешті, — поліпшення іміджу держави, її авторитету в системі міжна­родних відносин. Вважається також, що у зв'язку з участю в стабілізаційному процесі в Іраку Україна має поставити пе­ред США, країнами Західної Європи, міжнародними фінан­совими організаціями питання про реструктуризацію чи часткове списання зовнішніх боргів, визнання нею статусу країни з ринковою економікою, сприяння під час вступу до СОТ і відмову від інших дій дискримінаційного характеру.

Проти направлення військ висловлюються ті, хто вважає неминучим програш нашої держави в морально-етичному плані. Свого часу Україна рішуче виступила проти застосу­вання військової сили в Іраку, а нині фактично стала чле­ном американсько-британської коаліції. Не все бездоганно і з політично-правової точки зору. Згадана резолюція ООН не встановлює формат миротворчої місії, а тільки рекомендує брати участь у стабілізаційних силах. Операція не має ман­дата ООН, а тому за українським законом не може тракту­ватися як миротворча, не кажучи вже про ймовірність трагічних випадків. Тож поки що це хоч і правильний шлях, але радше він є зовнішньою демонстрацією, ніж глибинною суттю політики нашої держави. Не маючи змоги нехтувати позицію такої розвиненої та впливової держави, як США, Україна вимушена ввійти до коаліції завойовників Іраку й отримати позірні привілеї.

До речі, уряди Німеччини та Франції заявили, що без нового рішення Ради Безпеки ООН про участь країн — членів НАТО та Європейського Союзу щодо стабілізації ситуації в Іраку вони не мають наміру брати участь у реа­лізації планів США. Другою умовою є прохання про допо­могу від законного уряду Іраку.

Перед Україною стоїть важливе завдання — вибудувати свою власну, орієнтовану на національні інтереси зовнішню політику. Треба мати власне політичне обличчя, чіткішу по­зицію та діяти у власних інтересах, а не в інтересах інших держав. Надто часто наша держава крутить головою — то пристосовуючись до Росії, то поглядаючи на Америку. Ви­роблення й послідовне здійснення орієнтованої на власні інтереси зовнішньої політики на основі самодостатності внутрішнього становища, стабільного економічного розвит­ку, сприятиме тому, що Україна зможе стати впливовим учасником процесу гарантування оптимальної безпеки Європи XXI ст., від чого залежить перспектива всього гео-політичного, а отже й міжнародного становища держави.

Короткі висновки

1. Трагічні події вересня 2001 р. вразили не тільки Аме­рику, а й увесь світ. Аналітики оцінюють їх по-різно­му (конфлікт між ісламом і модернізацією, Північчю й Півднем, багатими й бідними), але не залишається жодного сумніву, що 11 вересня 2001 р. увійде в світову історію як початок нової фази зіткнення західної та ісламської цивілізацій — фази початку збройних дій.

2. Міжнародний тероризм як світову загрозу необхідно будь-що зупинити. Але традиційна реакція — миттєве покарання винних, — як переконує досвід, не вирішує проблему. Має бути інший підхід, а саме: виз­нання цінності та винятковості кожної цивілізації, пе­рехід від світу біполярного до світу багатополярного.

3. Висновок про те, що головні причини розв'язання війни США проти Іраку — це події 11 вересня у США, є спрощеним. Найімовірніше реальна причина — це глобальні, економічні інтереси наддержави, а також прагнення випробувати в бойовій ситуації новітні ви­ди зброї.

4. Військова операція Сполучених Штатів Америки у Перській затоці з усією силою актуалізувала дискусію про модель світовлаштування. Більшість експертів схильні до багатополюсної моделі світового ладу.

5. Перед Україною постало нагальне завдання — вибу­дувати свою власну, орієнтовану на національні інте­реси зовнішню політику, а це сприятиме тому, що Україна зможе стати впливовим учасником процесу гарантування оптимальної безпеки Європи XXI сто­річчя.

 

Контрольні запитання та завдання

1. У чому геополітична суть вересневих (2001 р.) подій у Сполуче­них Штатах Америки?

2. Схарактеризуйте позитивні й негативні чинники антитеро-ристичної операції та її наслідки для Афганістану.

3. Назвіть справжні причини війни у Перській затоці.

4. Якою є модель світового ладу на нинішньому етапі?

5. Якою має бути зовнішня політика України після вересневих (2001 р.) подій у США та після війни у Перській затоці?

ЛІТЕРАТУРА

1. Воловин О. Ірак: Важкий рік позаду. Що далі? // Дзеркало тижня. — 2004. — 27 березня.

2. Млечин Л. М. Кто взорвал Америку? — М., 2002. ~ 492 с

3. Петере Ральф. Америка — Європа: кінець роману // Дзеркало тижня. — 2003. — 7 червня.