Культура України кінця хVIII -першої половини XIX ст

 

Загальна характеристика:

1) Відбувалося становлення української культури Нового часу.

2) Основні мистецькі напрямки — класицизм та романтизм.

Словник! Класицизм — орієнтувався на античне мистецтво, йому були притаманні простота форм і композиції, звернення до античної спадщини, оспіву­вання героїв.

Романтизм був реакцією розчарування у Просвітницьких ідеях, стверджу­вав неповторність людської особистості, прагнення до свободи і самовдоскона­лення, суперечність між надзвичайною особистістю та буденним оточенням.

 

3) Негативний вплив на розвиток культури чинили відсутність влас­ної державності, національний гніт та імперські кордони, що ігнорували українські етнічні території.

4) У Наддніпрянській Україні провадилася політика русифікації та культурної асиміляції українців, здійснювана адміністративни­ми примусовими заходами.

5) На західноукраїнських землях культурні процеси зазнавали значного впливу німецької культури, що поєднувався з полонізацією в Галичині, мадяризацією в Закарпатті, румунізацією на Буковині.

6) Культурний розвиток галицьких і закарпатських русинів був тісно пов'язаний з діяльністю греко-католицького духовенства.

Основні здобутки

1. Освіта.

— Початкова: в Росії — парафіяльні двокласні школи, повітові училища; в Австрії — елементарні школи зі строком навчан­ня від 1 до 4 років.

— Середня: в Росії — платні гімназії, до яких не приймали вихід­ців із кріпацьких сімей, навчання велося російською мовою; в Австрії — платні гімназії з німецькою мовою навчання.

— Вища: в Росії — Києво-Могилянська академія (закрита у 1817 р.), Харківський університет (1805 р.), Київський уні­верситет (1834 р.), ліцеї, що об'єднували гімназичну та уні­верситетську програми (Волинський, Рішельєвський, Ніжин­ський); в Австрії — Львівський університет, Реальна академія (1817р.), Технічна академія (1844 р.)- Викладання в Росії ве­лося російською мовою, в Австрії — німецькою.

Це цікаво! Інститут Оссолінських був заснований у 1817 р. істориком і громадським діячем Юзефом Оссолінським.

 

2. Наука.

— Світове визнання здобула українська математична школа: про­фесор Харківського університету Т. Осиповський уклав під­ручник із математики, що мав велику популярність; М. Остро-градський був членом багатьох світових академій наук.

— Розвиток історичної науки: видання «Історії Русів» (1846 р.), «Історії Малоросії» М.Маркевича, з'явилися перші історичні праці М. Костомарова. У Києві створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, у якій працювали Т. Шевченко, М. Костомаров.

— У Західній Україні працював Львівський інститут Оссолін­ських, що мав бібліотеку, музей, друкарню і впливав на по­ширення освіти, науки та культури в регіоні.

 

3. Література і мовознавство.

— Українські автори писали як українською, так і російською, польською,, німецькою мовами.

— Поширеними видами культурницької діяльності були зби­рання і публікація фольклорних творів: М. Цертелєв «До­свід збирання старовинних малоросійських пісень» (1819 р.); М. Максимович «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні»; альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.) Учасники гуртка «харківських романтиків» (П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, Г. Успенський та ін.) збирали етнографічні матеріали Слобожанщини.

— Першу в Галичині граматику української мови підготував І. Могильницький.

— Професор Львівського університету І. Лавринський уклав 6-томний україно-польсько-німецький словник.

— Початок і становлення української поезії та прози; І. Котля­ревський (поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка», «Мос-каль-чарівник»), Г. Квітки-Основ'яненка (повісті «Маруся», «Контопська відьма» та ін., оповідання, драматургія);

— Найвидатніші автори — П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка (байки), М. Гоголь («Тарас Бульба», «Вечори на хуторі побли­зу Диканьки» тощо), Т. Шевченко (збірка «Кобзар», 1840 р.), П. Куліш (повість «Михайло Чарнишенко», роман «Чорна рада», поезії).

Історичний портрет!

Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) — народився у м. Городище на Черкащині в родині священи­ка. Він навчався у Київській духовній академії, а в 1817 р. став вільним слухачем Харківсько­го університету. З 1818 р. Гулак-Артемовський викладає французьку мову в Харківському ін­ституті шляхетних дівчат та польську мову в уні­верситеті. У 1821 р. він захистив магістерську дисертацію, став професором історії і виклада­чем російської історії, географії та статистики Харківського університету. У 1841-1849 рр. Гу­лак-Артемовський обіймав посаду ректора уні­верситету.

Його літературна діяльність почалася ще за часів навчання в духовній академії, коли він переклав поему французького поета Н. Буало «Налой». Зго­дом переклади Гулака-Артемовського публікува­лися в «Українському віснику». Його улюбленими письменниками були Дж. Мільтон, Ж. Расін, А. Міцкевич, Й. Гете. Проте в українську літературу автор увійшов як поет-байкар, започатку­вавши віршовану байку. Помер поет у 1865 р. у Харкові.

Театр.

— Поява перших стаціонарних професійних театрів у Харкові та Полтаві, де ставили українські п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка тощо, а також п'єси Шекспіра, Пушкіна, Грибоєдова. Директором, режисером Харківського театру був Г. Квітка-Основ'яненко, Полтавського — І.Котляревський.

— Діяли аматорські театри, поміщицькі театри, де грали селяни-кріпаки.

— Видатні актори першої половини XIX ст. — М. Щепкін, К. Соленик.

Музика.

— Розвиток музичного фольклору (колядки, щедрівки, народні пісні й танці). Поширеними були народні ансамблі — троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон).

— Кобзарське мистецтво; найвідоміший кобзар — Остап Вересай.

— Зародження української симфонічної музики (симфонія М. Овсянико-Куликовського на основі українських пісень).

— С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу — «Запорожець за Дунаєм».

Архітектура.

— Панування класичного стилю.

— Планова забудова губернських центрів (Полтави, Києва, Харкова).

— Відомі пам'ятки тогочасної архітектури — будинок театру в Одесі (архітектор Тома де Томон), дзвіниця Успенського со­бору в Харкові (архітектор С. Васильєв), Старий театр у Львові (архітектор А. Пихля, Я. Зальцман).

— Розвиток палацово-паркової архітектури (палаци К. Розумовського у Батурині, маєток Ґалаґанів у Сокирцях на Чер­нігівщині).

— Створення декоративно-пейзажних парків («Софіївка» в Умані, «Олександрія» у Білій Церкві, Стрийський парк у Львові тощо).

Живопис.

— Розвиток портретного жанру (В. Боровиковський, В. Тропінін, Т. Шевченко).

— Пейзажний живопис (І. Сошенко, Т. Шевченко).

— Розвиток графіки (Т. Шевченко, серія офортів «Живописна Україна»).

Словник! Офорт — гравюра на міді або цинку а малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.