Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст

Занепад кріпосницької системи господарювання, активізація колоніза­торської політики російського царизму одночасно з іншими чинниками зумовлювали дальший розвиток національного руху в Україні. Його найрадикальніших учасників уже не задовольняли культурно-просвітницькі заходи, що обмежувалися виданням українських книжок і журналів, публікаціями фольклорних записів, професійним вивченням та популя­ризацією історичних знань. Представники нової хвилі патріотичної української інтелігенції у своїх програмах боротьби проти національного гноблення стали висувати вже й суспільно-політичні вимоги. Головними з них були:

• ліквідація самодержавно-кріпосницьких порядків;

• установлення демократично-республіканської форми правління;

• здобуття державної незалежності України.

Тарас Шевченко (1814-1861)

Український поет, художник. Наро­дився в сім'ї кріпака. У 1832 р. відда­ний на навчання в Петербург до худож­ника В. Ширяева. У 1838 р. був викуп­лений з кріпацтва і вступив до Академії мистецтв. У 1845 р. отримав звання художника й повернувся в Україну. Жив і працював у Києві. Брав участь у роботі Кирило-Мефодіївського това­риства. У 1847 р. заарештований. За вірші, що закликали український на­род до повстання проти царату, був засланий у солдати. У 1857 р. повер­нувся із заслання. Помер у Петер­бурзі. Згідно з віршованим заповітом його прах перевезено до України. По­хований на Чернечій Горі в Каневі.

Тарас Шевченко

Визнаним національним пророком та ідейним натхненником нової генерації борців за Україну, її державне відродження став полум'яний патріот українського народу Тарас Шевченко. Поява на­прикінці 30-х pp. XIX ст. такої постаті ознаме­нувала початок нового — соціально-політич­ного — етапу розвитку національно-визволь­ного руху в Україні.

Для українського відродження, як зазначає М. Грушевський, швидка поява (лише через 40 років після перших кроків народної літерату­ри) такого геніального поета, як Т. Шевченко, була великим щастям. З народженням Великого Кобзаря українська література вже не потребу­вала ніяких рекомендацій для свого повноцінно­го існування та розвитку. Багатогранний талант Т. Шевченка давав їй повне виправдання в очах тих, кому таке виправдання було потрібне, і забезпечував міцне підґрунтя не лише народній літературі, а й українському відродженню в цілому.

У радянському шевченкознавстві при харак­теристиці Тараса Шевченка головна увага, як правило, акцентувалася на його ставленні до кріпацтва, народу, підкреслювалися братолюбство, слов'янофільство, український патріотизм. Водночас у дослідженнях тієї епохи замовчувався важливий аспект творчості великого поета, коли він висту­пав як пророк самостійної України. За­мовчувалося і його ставлення до Росії як держави.

Джерела

На вічну пам'ять Котляревському Праведная душе! Прийми мою мову Не мудру, та щиру. Прийми, привітай. Не кинь сиротою, як кинув діброви, Прилини до мене хоч на одно слово Та про Україну мені заспівай!

Т. Шевченко

Українські дослідники творчості Кобза­ря підкреслювали насамперед його націо­нально-політичні погляди, що найяскраві­ше простежувалися в таких творах поета, як «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «Заповіт». Саме ці вірші та поеми Т. Шев­ченка, де він тужить за героїчним минулим, просякнуті активним революційним романтизмом.

Найбільша трагедія українського народу, на думку Тараса Шевченка, полягала не в тому, що народ по­трапив у неволю, а в тому, що він змирився з нею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи про своє героїчне минуле і навіть допомагаючи сусідові «припати» себе. З позицій цього героїчного минуло­го поет і закликав до боротьби за волю та визволення України.

Т. Шевченко активно виступав за об'єднання слов'ян, проте він ненавидів самодержавну Росію як демократ, що вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст, що ненавидів цент­ралізм; як політичний радикал та республіканець, що був ворогом монархії та самодержавства взагалі. Він виступав також і як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, а й російська суспільність допускає знищення української національної самостій­ності, державності, культури.

Поезія Т. Шевченка мала для українського народу, безперечно, епохальне значення. Вона сприяла:

• формуванню нації з темної етнографічної маси;

• розбила назавжди можливість існування українсько­го руху як «южнорусского» провінціоналізму.