Революційні події 1848—1849 pp. на західноукраїнських землях

На початку 1848 року в низці європейських країн розпочалися буржуазно-демократичні революції. їхньою невід'ємною складовою частиною стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної та Центральної Європи. Через цю національно-визвольну боротьбу

Персоналії

Йосип Лозинський (1807-1889)

Український учений, етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження, народився в с. Гурку (Вурку) біля Перемишля (тепер Польща). V 1830 році закінчив богословський факультет Львівського університету, після чого був священиком у селах Ліски, Радохинці, Медиціі та в Яворові. Одним з перших у Галичині пору шив питання про використання народної мови в письменстві, написав польською мовою «Граматику руської (малоруської) мови» (1845 рік) та рукописний «Буквар» (1838 рік). Пропонував запровадити в українську писем ну практику латинський алфавіт, із цією метою видав латинкою в 1835 році збірку пісень та весільних обрядів «Руське весілля». Однак, зазнавши критики, переглянув свою позицію, відмовився від помилкового погляду на перспективи розвитку української літера тури в складі польської й визнав для Галичини провідну роль культури Наддніпрянської України. У 1848 році був заступником голови Перемишльської руської ради, учасником Першого з'їзду української інтелігенції у Львові. У 1850-х pp. боронив народну мову й фонетичний правопис, але в 1860-х pp. перейшов ні москвофільські позиції.

Павел-Йозеф Шафарик (1795-1861)

Чеський і словацький філолог, історик етнограф, видатний славіст, діяч чеського й словацького національного відродження. У 1819-1833 pp. працював учителем і директором гімназії у м. Нові Сад. У 1834—1835 pp. редагував журнал «Свєтозор», а в 1838 1843 pp. — «Часопис чеського музею».) 1841 року був хранителем, а з 1848 — директором бібліотеки Празького університету. У 1848 році виступив одним з організаторів революцію 1848 року називають «Весною народів».

Не оминули революційні події й Австрійську імперію. Під їхнім потужним впливом тут відбулися радикальні зміни в усіх сферах життя. Наляканий революцією імператор Фердинанд був змушений проголосити в Австрії конституцію та демократичні свободи.

Ці позитивні зрушення сприяли активізації національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Першими відреагували на них ліпше організовані поляки. Вони відразу надіслали австрійському імператорові петицію, закликаючи його до ще більшої лібералізації та надання польському населенню в Галичині широких політичних прав. При цьому поляки повністю ігнорували наявність у краї українців. 13 квітня 1848 року керівництво польського визвольного руху проголосило утворення у Львові Центральної ради народової. Головна мета цього керівного органу полягала у відродженні Польщі в кордонах 1772 року та надання їй статусу автономії в складі Австрійської імперії. Такі плани, зрозуміло, позбавляли українців Правобережжя й Західної України права на вільний самостійний національний розвиток.

Для консолідації українських патріотичних сил та організації боротьби за свої права представники українських демократичних кіл Галичини 2 травня 1848 року утворили у Львові Головну руську раду, яка стала першою українською політичною організацією. її головою обрано перемишльського єпископа Григорія Якимовича. Головна руська рада виступила з декларацією національної єдності українського народу на всіх заселених українцями територіях, як в Австро-Угорщині, так і в Росії.

Головна руська рада:

• очолила політичне керівництво українським національним рухом у Галичині;

Слов'янського з'їзду в Празі, у якому взяли участь представники українських організацій Галичини. Був основоположником багатьох галузей славістики. Основні його наукові праці: «Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями» (1826 рік), «Про походження слов'ян» (1828 рік), «Слов'янські старожитності» (томи 1—2, 1836—1837 pp.), «Слов'янська етнографія» (1842 рік). У цих творах досліджував етногенез слов'янських народів, їхні мови, фольклор та історію. Був одним з перших європейських учених, який науково й об'єктивно визначив територію та етнічні межі українського народу, обґрунтував самостійність української мови та зробив систематичний огляд української літератури, що в той час набувало значення захисту національної ідентичності українців. Підтримував широкі зв'язки з ученими й діячами культур слов'янських та інших країн, зокрема з українцями Й. Бодянським, І. Вагилевичем, Я. Головацьким, М. Максимовичем, І. Срезневським. Т. Шевченко присвятив йому свою поему «Єретик». Помер 1861 року і похований у Празі. (За «Довідником з історії України»)

• почала видавати свій друкований орган — газету «Зоря галицька»;

• звернулася до австрійського уряду з конкретними політичними й культурними вимогами українського народу.

За прикладом Головної руської ради в містах і селах краю виникло близько 50 місцевих рад, до яких увійшли представники українських демократичних верств. Завдяки цьому революційний рух поширився і на провінцію.

У жовтні 1848 року у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд західноукраїнських діячів науки й культури. У його роботі взяли участь 118 осіб. Серед першорядних Собор руських учених розв'язував питання про можливість і необхідність використання на галицьких землях української мови. У доповіді Якова Головацького наголошувалося, що українська мова є єдиною і спільною мовою як у Західній, так і в Східній Україні, вона є мовою одного народу, насильницьки розділеного державними кордонами двох імперій. Тому граматика української літературної мови та її абетка мають бути спільними на всій території України.

Собор схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу впровадження рідної мови в усіх школах. У рішенні також була підтримана вимога поділу «Королівства Галичини і Лодомерії» на два краї: український та польський.

Австрійський уряд, наляканий революційними подіями, спочатку пішов назустріч деяким вимогам українців. Наприкінці 1848 року відповідно до цісарського декрету у Львівському університеті була відкрита кафедра української мови й літератури, професором якої призначено Я. Головацького.

У липні 1848 року розпочав свою роботу перший австрійський парламент. Серед 383 депутатів було 39 українців, які в парламенті поставили вимоги про поділ провінції на дві частини та безплатне скасування кріпацтва в краї.

Коли революція поступово пішла на спад, розпочався активний наступ реакції, унаслідок якого консервативні сили імперії швидко відновили втрачені раніше позиції. Уже в березні 1849 року був розпущений австрійський парламент, невдовзі скасовано демократичну конституцію, а замість неї Франц-Йосиф І подарував народові нову — антидемократичну, яка істотно обмежувала права громадян і парламенту на користь влади.

У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права, у 1851 році Головна руська рада була розпущена.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 pp. мала важливе значення для населення західноукраїнських земель. Головним її здобутком, безумовно, стала активізація національно-визвольної боротьби українців, підвищення рівня їхньої національної самосвідомості, створення першої власної політичної організації.