Підчинення Божій волі чинить душу щасливою

Хто підчиняється Божій волі, той стає святим і вже на землі втішається невпинним спокоєм. Мудрий арагонський король, Альфонс Великий, отак відповів, як раз хтось спитався його, кого вважав найщасливішим чоловіком на світі: «Той найщасливіший. хто вміє підчинятися Божій волі та приймати з Божих рук так приємні, як прикрі речі!».

Св. Павло кличе: Все виходить на добро тим, що люблять Бога! (Рим. 8, 28). Хто любить Бога, той завжди задоволений з життя, бо знаходить своє щастя в тому, що завжди, навіть серед прикрих обставин, виповняє Божу волю. Наслідок такої поведінки такий, що для нього прикрощі перемінюються в приємності, бо він свідомий, що покірним підчиненням Божій волі подобається свому улюбленому Богові. Святий Дух свідчить про це, кажучи: Ніщо не може трапитися праведникові, що засмутило б його (Прит. 12, 21).

Де ж є більше задоволення для людини ніж зобачити, що все так діється, як вона хоче? Хіба людина може бути більше задоволена ніж як бачить, що все в світі діється так, як Бог хоче, розуміється, за винятком гріха? Життя Святих Отців оповідає про одного селянина. Його поля видавали кращий урожай ніж інші. Хтось спитався його, чому так було. Селянин відказав, що не слід їм дивуватися, бо погода була завжди така, як він бажав собі. «Як це можливо?» — «Так», відповів селянин, «бо не бажаю іншої погоди ніж та, що Бог її хоче.

Бог дає мені такий урожай, як я хочу, бо не бажаю нічого, хіба того, що Бог хоче!».

Сальвіян твердить, що пїдчинені Божій волі душі бажають упокорення, як хтось впокоряє їх, і хочуть бути вбогі, як нужда докучає їм. Коротко, вони задоволені з того, що Бог посилає їм, тому почуваються щасливі в цім житті. «Якщо вони впокорені, то бажають упокорення. Коли вони бідні, то тішаться вбогістю. Отож треба звати їх блаженними» ¹⁴). Як надворі зимно, гарячо, дощ або вітер, то підчинена Божій волі душа каже: «Хочу зимна, горячі, вітру та дощу, бо така Божа воля!» Якщо на таку душу найде вбогість, гонения, хвороба або смерть, то вона повторяє: «Хочу бути вбога, переслідувана і хвора. Хочу навіть померти, бо так Бог хоче!»

Ось пречудна свобода, якою Божі діти розкошуються! Вона має більшу вартість аніж гідності та царства цього світу. Тут саме джерело того спокою, що — по словам Св. Павла — перевищає всяке людське поняття (Фил. 4, 7). Святі зазнавали цього спокою. Він перевищає всяке змислове задоволення, забави і бенкети, почесті та світові розкоші, бо вони марні та переходові. Хоч хвилево задовольняють змисли людини, все таки не чинять духа щасливим, а радше пригноблюють його, бо правдиве задоволення належить до душі. Ось тому Соломон, закуштувавши всяких можливих земських розкошів, пригноблено закликав: Все марнота, яка пригноблює духа! (Екл. 4, 16),

- о -

Святий Дух каже: Дурень зміняється немов місяць, а дійсно мудрий чоловік залишається сталий немов сояце(Сир. 27, 12). Дурень цебто грішник зміняється немов місяць, що сьогодні збільшається, а завтра маліє. Сьогодні дурень сміється, а завтра буде плакати. Сьогодні чемний, а завтра лютий як тигр. Чому ж він так почувається? Тому, що його задоволення залежить від щастя або нещастя, що навіщає його. Ось тому так зміняється, як міняються, речі, що трапляються йому.

Тим часом праведний чоловік подібний до сонця. Він завжди погідний, не зважаючи на те, що могло б трапитися йому, бо його задоволення лежить у підчиненні Божій волі. Ось тому ніщо не може стурбувати його спокою. Ангол так промовив до пастухів, як звістив їм народження Спасителя: На землі мир людям доброї волі! (Лк. 2, 14). Хто ж має цю добру волю, як не той, що завжди кориться Божій волі, що є завжди добра і досконала? Св.Павло пише до християн у римі: Не застосовуйтеся до способу життя цього світу, але перетворіть себе відмовою свого розуму, щоб могли просліджуваги Божу волю цебто все те, що добре, приємне Йому та досконале! (Рим. 12, 2),

Святі, проживаючи ще на землі, зазнавали небесних розкошів, бо підчинялися Божій волі. Св. Доротей свідчить, що старинні Отці завжди проживали в глибокім спокою, бо все брали з Божих рук ¹⁵). Св. Марія Магдалина Паційська попадала в захоплення, як почула слова «Божа воля» ¹⁶). Щоправда, Святим не бракувало прикростей, бо вони так само відчували їх, — але це тільки їх тіло відчувало їх. Зате мир і спокій панували в їхніх душах, бо вони були злучені з Божою волею. Спаситель заявив Своїм апостолам на Тайній Вечері: Ніхто не відбере вам вашої радости.,. Ваша радість буде повна (Ів. 16, 22:24).

— 0 —

Хто завжди підчинений Божій волі, той розкошується повною та невпинною радістю. Його радість повна, бо має те, чого бажає, як сказано повище. Водночас його радість невпинна, бо ніхто не годен позбавити його цієї радости тому, що ніхто не має сили вчинити, щоб діялося інакше ніж Бог хоче.

Отець Іван Тавлєр оповідає цей факт про себе самого. Він довго молився, благаючи Бога, щоб послав йому когось, хто навчив би його провадити духовне життя. Одного дня почув такий голос: «Піди до церкви і там знайдеш того, за ким пошукуєш!» Тавлєр удався до церкви. На сходах святині подибав босого й обдертого жебрака. Поздоровив його таким привітом: «Добридень, приятелю!» На це бідак відповів: «Пане, не пригадую собі, що б я колись мав лихий день». Отець додав: «Нехай Бог дасть тобі щасливе життя!» «Я ніколи не почувався нещасливим», відповів жебрак, і докинув: «Слухайте, отче. Я навмисне заявив, що ніколи не мав лихого дня. Коли я голодний, то прославляю Бога. Як падає сніг або дощ, то благословлю свого Творця. Коли хтось погорджує мною або проганяє від своїх дверей або як зазнаю якогось іншого лиха, то дякую Богові за це.

«Я заявив, що ніколи не почувався нещасливим. Це так само правда, бо привик беззастережно бажати того всього, чого Бог хоче. Ось тому з радістю приймаю все те, що трапляється мені, чи воно приємне, чи прикре. Ось де тайна мого щастя!» Тоді Тавлєр спитався жебрака: «Що ти робив би, якщо б Бог послав тебе до пекла?» Жебрак відповів: «Якщо б Бог так захотів, то я покірно і любляче пригорнувся б до Бога й так сильно держався б Його, що Він Сам мусів би піти туди зо мною! Тоді було б мені приємніше бути разом із Богом у пеклі ніж без Нього мати всі небесні радощі!»

«Де ж ти знайшов Бога?» тягнув Тавлєр. «Там», відказав жебрак, «де покинув сотворіння!»

«Хто ж ти такий?» спитався священик. «Я — цар!» звучала відповідь. «Де ж твоє царство?» промовив священик. «В моїй душі, в якій панує повний лад, бо пристрасті слухають розуму, а розум кориться Богові», заявив жебрак.

Вкінці Тавлєр спитався жебрака, що завело його до такої високої досконалости. «Мовчанка», пояснив жебрак. «Я мовчав зо со-творіннями, а розмовляв із Богом. В злуці з Богом знаходжу свій спокій».

Так виглядав цей вбогий жебрак. В своїй убогості напевно був багатший ніж всі земські царі. Не зважаючи на різні терпіння, він почувався більше щасливим аніж ті люди, що розкошуються земськими приємностями.