Розділ XXIX. Ідея школи рідної мови

В розділі IX ми вказали, що всю молодь тієї й іншої статітреба посилати в громадські школи. Тепер я додаю, що всю молодь спочатку треба посилати у школу рідної мови. Проти цієїдумки є заперечення. Цеппер у першій книзі «Церковної держави» (розділ 7) і Альштед у розділі 6 своїх «Шкільних міркувань» радять посилати в школу рідної мови тільки тих дівчаток і хлопчиків, які з часом будуть займатися ремеслами, а хлопчиків, які своїми батьками призначаються до вищої освіти, треба посилати не в школу рідної мови, а прямо в латинську школу. Альштед додає: «Нехай, хто хоче, не згоджується. Я пропоную той шлях і ту путь освіти, на яку я хотів би направити тих, кого я хотів би бачити найкраще освіченими». Але міркування нашої дидактики примушують з цим не погодитися.

2. А саме:

1) Ми прагнемо до загальної освіти у всьому людському для всіх, хто народився людиною. Отже, треба вести всіх укупі, доти, доки можна вести вкупі, щоб усі взаємно один одного підбадьорювали, заохочували, спонукали.

2) Ми бажаємо, щоб усі діставали виховання в усіх доброчесностях, а саме: у скромності, згоді, готовності до взаємних послуг. Тому не треба розділяти їх так рано і не слід давати деяким з них привід нестися перед іншими і з презирством ставитися до них.

3) Уявляється трохи передчасним вирішити на шостому році від народження, до якого покликання хто-небудь придатний, чи до занять науками, чи до ремесла; у цьому віці ще не досить виявляються розумові здібності і нахили; те й друге краще з'ясується пізніше. Які трави в саду виполювати, які залишати дізнаєшся тільки після того, як вони підростуть, а не тоді, коли вони ще дуже малі. Адже не тільки діти багатих або знатних, або службовців народжуються для високих звань, щоб для них лише повинна була бути відкрита латинська школа, а всі інші діти безнадійно від неї відсторонялися. Вітер віє, де хоче, і не завжди починає дути в певний час.

3. 4) Четвертою підставою у нас є те, що наш загальний метод має на увазі не саму лише безмірно любиму німфу — латинську мову, але шукає шлях до розвитку так само і рідних мов усіх народів, щоб усяке дихання все більше й більше хвалило Господа. Цього прагнення не слід розладнувати таким довільним перестрибуванням через усю школу рідної мови.

4. 5) Вчити кого-небудь іноземної мови перше, ніж він опанує рідну мову, — це те ж caме, як якби хто надумався навчати свого сина їздити верхи раніше, ніж той навчиться ходити. Краще діяти поступово, як це показано в основоположенні IV розділу XVI. Як Ціцерон заявляв, що він не може навчати виголошувати промови того, хто нe вміє говорити, так при нашому методі ми зізнаємося, що не можемо навчати по-латинськи того, хто не знає рідної мови, бо останню мову ми призначили керівником для першої.

5. 6) Нарешті, тому що ми прагнемо до реальної освіти, учні однаково легко можуть пройти те, що стосується зовнішнього світу, з допомогою книг на рідній мові, які дають назви речей. Після того вони тим легше вивчать латинську мову, прикладаючи до відомих уже речей тільки нові назви, додаючи в прекрасній градації до фактичного пізнання речей пізнання їх причинних зв'язків.

6. Отже, беручи до уваги нашу пропозицію про поділ школи на чотири ступені, школу рідної мови ми визначаємо так: межа і мета школи рідної мови будуть полягати в тому, щоб усі діти між шістьма і дванадцятьма (або тринадцятьма) роками навчилися того, користування чим поширювалося б на все їхнє життя. А саме:

I. Легко читати все, надруковане і написане рідною мовою.

II. Писати спочатку красиво, потім швидко і, нарешті, правильно, згідно з правилами граматики рідної мови, які треба буде викласти учням у найпростішій формі і встановити вправи для засвоєння їх.

III. Рахувати цифрами і на рахівниці, відповідно до потреби.

IV. Все вимірювати правильно всіма способами: довжину, ширину, відстань та ін.

V. Співати всі вживані мелодії, а хто більш здібний, того навчати також початків художньої музики.

VI. Вивчити напам'ять більшу частину псалмів і духовних гімнів, які вживаються в церкві в кожній місцевості, щоб виховані на прославленні Бога діти могли (як говорить апостол) навчати і наставляти один одного псалмами, гімнами і духовними піснями, оспівуючи у благодаті в серцях своїх Бога (Колосе., III, 16).

VII. Крім катехізису, учні повинні найтонше знати історію і найбільш видатні тексти всього Святого Письма, щоб могли сказати їх напам'ять.

VIII. Учні повинні засвоїти вчення про моральність, висловлене в правилах, з'ясоване прикладами відповідно до розвитку цього віку, розуміти його і намагатися застосовувати на ділі.

IX. Про політичне й економічне становище вони повинні знати настільки, наскільки це необхідно для розуміння того, що відбувається в них на очах щодня вдома і в місті.

X. Мати поняття в найзагальніших рисах про історію створення, падіння і викуплення світу, який управляється мудрістю Божою.

XI. Крім того, вивчити основи космографії: про круглу форму неба, про кулеподібність висячої посередині землі, про океан, що обмиває землю, про різноманітні вигини морів і рік, про більш значні частини світу, про головні держави Європи; особливо ж учні повинні завчити міста своєї батьківщини, гори, ріки і все, що є в ній визначного.

XII. Нарешті, учні повинні ознайомитися з усіма більш загальними прийомами ремесел, почасти для того, щоб не лишатися неуками ні в чому, що стосується людських справ, а почасти навіть і для того, щоб пізніше легше виявився їх природний нахил, до чого хто почуває переважне покликання.

7. І коли все це належним чином буде виконане в цій школі рідної мови, то не тільки для тих юнаків, які вступлять у латинську школу, але й для тих, які присвятять себе землеробству, торгівлі і ремеслам, не може зустрітися ніде нічого такого нового, з чим би вони хоч почасти не були уже знайомі. Отже, те, чим пізніше кожний буде займатися у своїй діяльності або що буде чути на священних зборах, або в інших місцях, або, нарешті, читати в будь-яких книгах, — все буде або тільки повнішим висвітленням, або більш докладним з'ясуванням речей, уже раніше відомих, і учні виявляться справді здібними все це більш правильно розуміти, виконувати, обмірковувати.

8. Для досягнення цих цілей повинні служити такі засоби: всі учні школи рідної мови, де заняття тривають шість років, повинні поділятися на шість класів, які займаються, наскільки можливо, в окремих приміщеннях, щоб не заважати один одному. Для окремих класів повинні бути призначені свої окремі книги, які б вичерпували все потрібне для цього класу {оскільки справа стосується матеріалу для наукової, моральної і релігійної освіти), щоб ні в яких інших книгах не було потреби, поки учні перебувають на даній стадії навчання, але зате вже за допомогою вказаних книг вони безпомилково досягали б наміченої мети. Необхідно, щоб ці книги вичерпані всю рідну мову, тобто всі назви речей, які відповідно до свого віку здатні засвоїти діти, і головні найбільш уживані звороти мови.

9. Отже, відповідно до числа класів, цих книг буде шість і вони будуть відрізнятися одна від одної не стільки змістом, скільки формою. Всі вони будуть трактувати про все, але кожна попередня книга буде викладати більш загальне, більш відоме, більш легке; а кожна наступна — буде давати можливість розуміти більш окреме, менш відоме, більш складне або буде вносити який-небудь новий метод у розгляд тих самих речей, щоб дати розуму нову насолоду. В чому тут справа, ми скоро це з'ясуємо.

10. Слідподбати про те, щоб усе було тут пристосоване до дитячих здібностей, які від природи своєї схильні до приємного, жартівливого, жвавого і не схильні до серйозного і суворого. Отже, для того, щоб було засвоєне, і до того ж легко і з задоволенням, серйозне, що колись має дати істотну користь, скрізь треба корисне поєднувати з приємним, щоб постійними принадами приваблювати уми і спрямовувати їх туди, куди ми бажаємо.

11. Нехай також книги ці прикрашаються заголовками, які б своєю красою приваблювали юнацтво, а разом з тим красиво виражали б увесь зміст книги красивими заголовками. Запозичати їх, мені здається, можна від різних видів саду — найпрекраснішого, що ми маємо. Оскільки школа порівнюється з садом, чому б книжку першого класу не назвати фіалковою грядкою, книгу другого класу — трояндовим кущем, книгу третього класу — парком та ін.?

12. Проте докладніше про зміст і форму цих книг сказано в іншому місці. А тут додам таке: оскільки книги пишуться рідною мовою, то рідною ж мовою треба висловлювати і технічні терміни, для яких не слід користуватися латинськими або грецькими словами. Підстави:

1) Ми хочемо допомогти юнацтву, щоб воно все сприймало без затримки. Але іноземні слова раніше, чим їх зрозуміють, достоту потребують роз'яснення і навіть будучи з'ясованими вони незрозумілі, і учні тільки вірять, що вони означають те, що треба означати, і важко втримують їх у пам'яті. Тоді як рідною мовою треба лише пояснити ту річ, яка означається словом, і відразу ж усе стає зрозумілим і засвоюється пам'яттю. Наша мета полягає в тому, щоб при цьому першому навчанні було якнайменше всяких затримок і труднощів і щоб усе йшло якнайлегше.

2) Крім того, ми бажаємо, щоб рідні мови розвивалися не за прикладом мови французів, які зберігають незрозумілі народові грецькі і латинські слова (їм закидає це Стевін), але все виражаючи словами, зрозумілими народові. Так, той самий Стевін порадив цей принцип своїм співвітчизникам бельгійцям («Географія», кн. І) і прекрасно провів це в математиці.

13. Проти цього можуть, зрозуміло, заперечувати, і такі заперечення звичайно й робляться. По-перше, не кожна мова така багата, щоб нею однаково влучно можна було передавати грецькі й латинські терміни.

По-друге, хоч би вони й були передані, проте вчені, які звикли до своїх термінів, не відступляться від них. Нарешті, краще, щоб і діти, яких треба буде навчати і латинської мови, вже тепер привчалися до мови вчених, щоб після не було потреби знову вивчати технічні терміни.

14. Я відповідаю на це. Коли яка-небудь мова виявляється темною, неповною, недосконалою для висловлення потрібних речей, то вина не в мові, а в людях. Римляни і греки повинні були придумати слова раніше, ніж вони ввійшли у вжиток, і спочатку їх слова здавалися грубими, темними, так, що самі римляни й греки не були певні, чи можна їх облагородити; проте коли вони були прийняті, то виявилося, що немає нічого виразнішого, ніж вони.

15. Щодо другого заперечення, то нехай вчені люди і зберігають для себе свої терміни. Ми тут ідемо на допомогу простим людям у тому, щоб яким-небудь способом довести їх до розуміння вільних мистецтв і наук, не говорячи з ними на іноземній мові чужими для них словами.

16. Хто, нарешті, з дітей пізніше буде вивчати мову, той не відчує особливого ущербу від того, що знає технічні терміни рідною мовою, і від того, що Бога раніше називає «Батьком» рідною мовою, а не латинською. Третя вимога полягає в легкому методі викладати ці книги юнацтву. Цей метод можна висловити так:

I. Щодня шкільним заняттям потрібноприділяти лише по чотири години: дві години до півдня і стільки ж після півдня, весь інший час учні можуть з користю віддавати домашнім роботам (особливо бідніші) або якому-небудь пристойному дозвіллю.

II. Вранішні години треба присвячувати розвитку розуму і пам'яті, в години після півдня слід розвивати руку і голос.

III. Отже, у вранішні години учитель прочитає і повторить урок на цей час при загальній увазі, а коли потрібне буде яке- небудь пояснення, то він дасть його в найдоступнішій формі так, щоб слухачі не могли його не зрозуміти. Потім він запропонує учням повторити це по черзі самим так, щоб поки один читає ясно і виразно, інші, дивлячись у свої книги, мовчки стежили б за ним. Після півгодини або більше подібних вправ більш здібні спробують те саме повторити без книги, і, нарешті, виявляться здатними зробити це навіть і менш здібні. Адже для годинного проміжку, відповідно до сприйнятливості дитячих умів, цього буде зовсім небагато.

IV. Те саме буде ще краще закріплене в години після обіду, протягом яких ми не бажаємо розбирати нічого нового, а будемо повторювати те саме; повторювати почасти, переписуючи з тих же самих книг, почасти змагаючись: хто швидше запам'ятав усе, про що говорилося раніше, і повторить це або правильніше, красивіше перепише, проспіває, порахує і т. д.

18. Не без підстави ми радимо, щоб учні всі свої друковані книги переписували якнайохайніше своєю власною рукою.

1) Це допоможе тому, що правильніше все запам'ятається, бо думка буде довше зайнята одним і тим самим матеріалом.

2) Цією щоденною вправою в писанні учні набудуть собі навичку писати красиво, швидко, правильно, що надзвичайно потрібне і для дальших шкільних занять, і для життєвих справ.

3) Для батьків дітей це буде найнаочнішим доказом, що в школі робиться те, що має робитися, і вони матимуть змогу легше судити про успіхи дітей, бачачи, як вдало діти посуваються вперед.

19. Все більш часткове ми відкладаємо на інший час. Тут поки що нагадаємо про те, що коли деякі діти повинні будуть займатися вивченням мов сусідніх народів, то це повинне бути у віці десяти, одинадцяти, дванадцяти років, а саме — у проміжку між школою рідної мови і латинською школою. Для цього найзручніше послати їх туди, де в щоденному вжитку не рідна мова, а та, яку вони повинні вивчати. Діти цілком засвоять цю мову, якщо вони новою мовою будуть читати, переписувати, запам'ятовувати вже раніше їм відомий матеріал з книг рідної школи і робити запозичені звідти письмові і усні вправи.

РозділXXX. Нарис латинської школи

1. Її метою ставимо — разом з чотирма мовами вичерпати всю енциклопедію наук. З тих юнаків, яких ми правильно проведемо через ці класи, повинні вийти:

І. Знавці граматики, які твердо засвоїли всі явища мови і можуть роз'яснити їх у латинській і рідній мові досконало, а в грецькій і єврейській — наскільки це потрібно.

II. Діалектики, цілком досвідчені у визначенні і розрізненні понять у доведеннях і запереченнях.

III.Риторики, або оратори, які вміють красиво говорити на будь-яку тему.

IV.Знавці арифметики.

V. Геометри — як для різних життєвих потреб, так і тому, що ці знання особливо збуджують і загострюють здібності до вивчення інших предметів.

VI. Музиканти — як на практиці, так і в теорії.

VII. Астрономи, які знайомі принаймні з основами вчення про сферу і з її обчисленнями, бо без цього не будуть ясні ні фізика, ні географія, ні більша частина історії.

2. Це й були ті прославлені сім вільних мистецтв, знання яких, на загальну думку, повинен мати магістр філософії (Сім вільних наук — зародок системи загальної освіти, початкове формулювання і обґрунтування цієї сукупності навчальних предметів дав грецький філософ Платон (427—347 pp. до н. е.)). Але для того, щоб стати вище, ваші учні повинні, крім того, бути:

I. Фізиками, які б розуміли будову світу, силу елементів, відмінність тварин, властивості рослин і металів, будову людського тіла та ін. як щодо того, чим вони є самі по собі, так і в застосуванні до потреб життя, що тим самим вичерпає і частину медицини, землеробства і всіх інших механічних мистецтв.

II. Географами, які чітко уявляли б собі обриси земної кулі і морів з островами, рік, держав та ін.

НІ. Хронологами, які добре знали б принципи літочислення від початку часів по періодах.

IV. Істориками, які могли б перелічити найбільш важливі зміни в долі людського роду в найголовніших державах, у церкві і різні звичаї і події з життя цілих народів і окремих діячів.

V. Моралістами, які б уміли точно розрізняти всі роди і види доброчесностей і пороків. Останніх слід уникати, перші — наслідувати як у загальній ідеї, так і в спеціальному застосуванні, наприклад: до життя економічного, політичного, церковного та ін.

VI. Нарешті, ми бажаємо, щоб вони були богословами, які б не тільки добре знали основи своєї віри, але й могли б захистити її з допомогою Святого Письма.

3. Ми бажаємо, щоб по закінченні цього шестирічного курсу юнаки досягли б у всіх цих галузях, якщо не повної досконалості (адже, з одного боку, досконалості не допускає юнацький вік, бо для закріплення теорії практикою потрібний тривалий досвід, а з другого. — за шість років неможливо вичерпати океан ученості), то у всякому разі твердої основи для набуття досконалої вченості в будь-якій галузі в майбутньому.

4. Згідно з різними завданнями наміченої шестирічної освіти треба встановити для неї шість різних класів, назви яких, починаючи з нижчого, могли б бути такі:

5. Я сподіваюся, що ніхто не буде заперечувати того, що ми ставимо попереду, ніби ключ до всіх наук, — граматику. Але тим, хто звичку вважає за закон, могло б здатися дивним те, що ми відсуваємо так далеко діалектику і риторику, ставлячи їх позаду за реальними науками. Однак так треба. Адже ми показали вже, що з речами треба знайомитися раніше, ніж зі способами їх проявлення, тобто зі змістом раніше, ніж із формою.

Розділ XXXI. Академія

1. На академію, звичайно, наш метод не поширюється. Але що перешкоджає нам висловити наші побажання і з приводу академії? Ми вже сказали, що академії з повним правом віддається завершення і доповнення всіх наук і всі вищі предмети освіти.

2. Отже, ми запропонували б, щоб там:

I. Проводилися справді всі вичерпні заняття, щоб нічого не залишалося в науках і в людській мудрості, що не було б там предметом вивчення.

II. Вживалися найбільш легкі і правильні методи, щоб дати всім, хто сюди приходить, ґрунтовну вченість.

III. Громадськими почесними посадами нагороджувалися лише ті, хто успішно досяг наміченої мети і став гідним і здатним до того, щоб йому можна було доручити керування людськими справами. Коротко зазначимо, чого, на нашу думку, вимагають ці окремі побажання.

3. Щоб академічні наукові заняття були універсальними, для цього потрібні:

I. Учені й досвідчені професори всіх наук, мистецтв, предметів, мов, які брали б із себе всі ці знання, як із живої скарбниці, і давали все для всіх.

II. Дібрана бібліотека різних письменників, доступна всім для користування.

4. Самі академічні роботи будуть посуватися вперед легше і успішніше, коли, по-перше, ми туди будемо посилані тільки обрані уми, цвіт людства, а всіх інших направимо до плуга, ремесел і торгівлі, зважаючи на їхню природну схильність.

5. По-друге, коли кожний присвятить себе тому видові занять, до якого, як про це можна зробити висновок з безперечних ознак, його призначила природа. Бо через своє природне обдарування один є музикантом, поетом, оратором, фізиком і т. д., тоді як інші більш схильні до богослов'я, медицини, юриспруденції. Саме тут надто часто робиться помилка, бо з свого розсуду, не звертаючи уваги на природну схильність, з кожної колоди ми хочемо зробити генія. Звідси випливає, що, звертаючись до того чи іншого заняття всупереч схильності, ми не досягаємо нічого, вартого уваги, і часто маємо більші знання в якій завгодно сторонній справі, ніж у власній професії. Тому було б доцільно при закінченні класичної школи робити прилюдне випробування здібностей: на підставі цих випробувань директорії могли б визначати, яких юнаків слід направити для подальшої освіти в академію, а кого призначити на інші професії; а з тих, хто мав намір продовжувати свої заняття в академії, директори повинні визначити, хто повинен присвятити себе богослов'ю, а хто - політиці або медицині та ін., відповідно до того, яка в молодих людей проявляється природна схильність, і в зв'язку з потребами церкви або держави.

6. По-третє, натури високо обдаровані треба заохочувати до всього, щоб не було недостачі в людях, які здобули всебічну освіту і цілком володіють мудрістю.

7. Треба, проте, стежити за тим, щоб академії виховували тільки працьовитих, чесних і здібних людей. Вони не повинні терпіти псевдостудентів, які, подаючи іншим шкідливий приклад неробства і розкоші, марно розтрачують батьківське майно і гублять свої роки. Таким чином, де не буде ніякої зарази, не буде й ніякого зараження, — всі будуть спрямовувати свою увагу на те, чим слід займатися.

14. Про подорожі (яким ми відводимо місце в ці останні шість років або по закінченні їх) немає потреби робити вказівки, крім однієї. Ми схвалюємо думку Платона, що відповідає і нашим поглядам, який забороняв юнакам мандрувати раніше, ніж вони звільняться від невгамовності палкого віку і в них з'явиться розсудливість і досвідченість, необхідні для подорожі (Платон, «Про закони», XII, стор. 950 і далі).