Мистецтво другої половини XIX ст

АРХІТЕКТУРА

У другій половині XIX ст. класи­цизм утратив домінуюче значення в мистецтві. Архітектори шукали нат­хнення в художніх стилях минулих епох: візантійському, романському, готичному, ренесансі, бароко. Так у зовнішньому оздобленні споруд з'яви­лася еклектика, тобто змішування оз­нак різних стилів.

Важливою культурною подією стало спорудження в Києві Володимирського собору (1862-1896 pp., архітектори І. ІПтром, П. Спарро, О. Беретті, К. Маєвський, В. Ніколаєв). У його художньому вирішенні було викорис­тано прийоми візантійської архітекту­ри. Володимирський собор - це також визначна пам'ятка монументального жи­вопису. У розписах його інтер'єрів бра­ли участь видатні російські та україн­ські художники М. Врубель, В. Васне^ цов, М. Пимоненко, М. Нестеров та іц.

Зодчі продовжували творчо розви­вати ідеї класицистичної архітектури. Взірцем такого підходу є будівля Му­зею старожитностей та мистецтв у Ки­єві (1897-1899 pp., архітектори В. Городецький, Г. Бойцов, В. Ніколаєв, Е. Саля) - нині Національний ху­дожній музей України. В його побу­дові використано форми грецького доричного ордера. На головному фа­саді розташовано шестиколонний пор­тик зі скульптурною композицією та фігури левів обабіч широких сходів.

Видатний київський архітектор Вла­дислав Городецький (1863-1930) від­давав належне різним художнім сти­лям. Так, у 1899 р. за його проектом було зведено костел у готичних фор­мах, у 1899-1900 pp. - кенасу в маври­танському стилі. Творчість архітектора досягла вершин на початку наступного, XX ст., коли він прикрасив Київ непо­вторними оригінальними спорудами.

Наприкінці XIX ст. у зв'язку зі зростанням популярності оперного мистецтва було збудовано прекрасні споруди театрів у Львові (архітектор 3. Горголевський), в Одесі (архітек­тори Ф. Фельнер, Г. Гельмер). та Ки­єві (архітектор В. Шретер). їх архі-тектурно-пластичне вирішення витри­мано в дусі еклектики, що не зашко­дило створити враження цілісності й гармонійності.

СКУЛЬПТУРА

У скульптурі другої половини XIX ст. розвивалися реалістичні тен­денції. Монументальна скульптура на­бувала дедалі більшого громадського звучання. Так, у різних містах.налро-мадські кошти України було встанов­лено пам'ятники Б. Хмельницькому,, І. Котляревському, М. Гоголю, А. Міц-j кевичу, О. Пушкіну. Кінний пам'ят­ник гетьману Б. Хмельницькому на Софійському майдані в Києві (1888, скульптор М. Микешин) став одним із символів міста.

У станковій скульптурі набув поши­рення побутовий жанр. Основополож­ником української жанрової скульпту­ри справедливо вважають Леоніда Позена (1849-1921). Митець доскона­ло знав життя народу, фольклор і з тонкою спостережливістю та віртуоз­ним володінням^ формою втілював їх у своїх творах. Його персонажі - лір­ник, жебрак, шинкар, прості трудівни­ки. Працював скульптор також в істо­ричному жанрі. Одними з кращих йо­го творів історичної тематики є «Скіф» і «Запорожець у розвідці». У жанрі скульптурного портрета та монументальної пластики Л. Позен створив пам'ятники І. Котляревському ^ та М. Гоголю в Полтаві.

Розвиток портретного жанру в укра­їнській скульптурі значною мірою зав­дячує творчості Федора Балавенсько-го (1865-1943), автора погрудних портретів Т. Шевченка, М. Кропив-ницького, І. Котляревського, М. Лисен­ка та інших діячів культури. Творам цього майстра притаманні високий професіоналізм виконання, експресив­ність ліплення форми, вміння передати цілісність і неповторність індивідуаль­ності героя. Ф. Балавенський займався також монументально-декоративною скульптурою: він створив низку статуй і рельєфів для будівель Києва.

У Західній Україні жили й твори­ли Петро Війтович, Антон Попель, Михайло Паращук, Григорій Кузневич та інші талановиті скульптори. У Львові та інших містах високого рівня розвитку набули декоративна пластика, скульптурні оздоблення фа­садів та інтер'єрів споруд. Так, окра­сою Львова став Театр опери та ба­лету, що великою мірою завдячує своєю красою скульптурі. Фасад теат­ру прикрашають три скульптурні гру­пи: на вершині підноситься постать крилатої жінки з пальмовою гілкою — «Слава»; з боків встановлено дві гру­пи: «Комедія і драма» та «Музика». їх творець скульптор П. Війтович. Внутрішній простір фронтону займає рельєф на міфологічний сюжет, вико­наний за його ескізами А. Попелем. П. Війтовичу належать також чудові скульптури в інтер'єрі театру - «Лю­бов цілує Амура», «Заздрість, знева­жена Любов'ю», «Материнство».

Одним із кращих монументальних творів Львова є пам'ятник Адаму Міц-кевичу (автори А. Попель і М. Пара­щук), встановлений у 1905 р. Він має вигляд високої гранітної колони з «вічним вогнем» на вершині (відли­тим у бронзі у вигляді жертовника) -своєрідним символом творчого нат­хнення, й динамічними постатями ан­гела та поета. Пам'ятник гармонійно «вписався» в забудову однієї з цен­тральних площ міста.

ЖИВОПИС

Мистецтво живопису в другій поло­вині XIX ст. досягло ще не знаного злету. В ньому розвивалися демокра­тичні тенденції, загострилося проти­стояння між реалістичним напрямом та академізмом. Значний вплив на живопис цього періоду мала літерату­ра. Художники надавали великого значення сюжету, різним деталям, на­магалися живописними засобами ство­рити відчуття розповіді. У станковому живопису активно розвивалися побу-~ товий, історичний, портретний і пейзажний жанри. Провідну роль серед них відігравав саме побутовий жанр.

Значний вплив на багатьох україн­ських художників мала діяльність То­вариства пересувних виставок, спрямо­вана на утвердження в мистецтві реа­лізму. Активну участь у цих виставках брали українські художники М. Куз­нецов, С. Світославський, М. Пимо-\ ненко, К. Костанді, П. Нілус, О. Му-фашко та ін.

Один із найяскравіших художни-ків-жанристів - Костянтин Трутов-ський (1826-1893). Він був хорошим знавцем життя та звичаїв українсько­го народу. Тому й більшість його кар­тин присвячено народним святам, об­рядам та побуту. У своїй творчості художник відображував не лише ра­дісні події, а й тяжкі та суворі життє­ві реалії. Вражає правдивістю його картина «Хворий», у якій лаконічни­ми засобами відтворено трагедію бага­тьох українських селян, що потерпа­ли від злиднів, нестатків та хвороб.

Вагомим доробком у розвиток по­бутового жанру стала творчість Ми­коли Пимоненка (1862-1912). У сво­їх творах він не лише зображував різ­номанітні життєві ситуації, а й нама­гався розкрити складність та супереч­ливість людських стосунків, за якими приховувалися соціальні проблеми. Широковідомі його картини «Весілля в Київській губернії», «Свати», «Святкове ворожіння», «Жнива», «Хлібо­роб», «Ярмарок», «Суперниці», «Про­води рекрутів», «Жертва фанатизму» приваблюють високою майстерністю композиційної побудови та колорис­тичного вирішення.

З глибоким психологізмом змальо­вував побутові сцени Киріак Костан-ді (1852-1921). Так, у відомій карти­ні «В люди» він створив зворушливий образ сільської дівчини, яка їде на за­робітки. За її зовнішнім спокоєм при­ховані сум, внутрішня боротьба, три­вога за майбутнє.

Життя українського села висвітлю­вав Микола Кузнецов (1850-1929). Селянські будні та свята знайшли правдиве відображення в його карти­нах «На заробітки», «У свято», «На сінокіс». Талановитий пейзажист, ху­дожник майстерно відтворював на по­лотні різноманітні стани природи. Він також написав низку портретів видат­них сучасників - В. Васнецова, П. Чай-ковського та ін.

У жанрі історичної картини дедалі більшого значення набувала патріо­тична тематика, передусім історія За­порозької Січі, події національно-виз­вольної боротьби українського наро­ду. Одна з найвідоміших картин істо­ричного жанру - «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ» - належить пензлю Миколи Івасюка (1865-1930). На ній зображено тріумфальну зустріч киянами героїв національно-визвольної війни: Б. Хмельницького, І. Богуна, М. Кривоноса та ін.

На початку свого творчого шляху віддав належне історичній картині й видатний український живописець Олександр Мурашко (1875-1919)^ Він створив велике полотно «ПохороіГ кошового». На ній зображено похо­вальну процесію, що випроводжає в останню путь кошового отамана Івана Сірка. У цьому творі відчутний вплив творчої манери великого російського майстра Іллі Рєпіна, учнем якого був О. Мурашко.

Значної популярності в другій по­ловині XIX ст. набув пейзажний жи­вопис. Розвиток цього жанру в укра­їнському образотворчому мистецтві по­в'язаний з творчістю Володимира Орловського (1842-1914). Великий вплив на формування цього майстра мали французькі пейзажисти, які пра­цювали виключно на лоні живої при­роди - так званому пленері'1. Переда­ти у своїх творах реальний стан при­родного середовища прагнув і В. Ор­ловський. Одна з кращих його картин -«Жнива», в якій з надзвичайною май­стерністю відображено передгрозовий стан природи.

Видатним майстром пейзажу був Сергій Васильківський (1854-1917), твори якого здобули європейське виз­нання. Він належав до небагатьох ху­дожників, яким надавалося право ви­ставляти свої картини на Паризькому 1 салоні поза конкурсом. Митцеві вда­валося створювати конкретні і водно­час узагальнені та епічні образи рід­ної землі. Одним із найвизначніших творів не лише С Васильківського, а й усього українського живопису є по­лотно «Козача левада», яке вважають взірцем «монументального пейзажу».

Тонкий Ліризм і висока живописна майстерність притаманні пейзажним творам талановитих майстрів пензля Сергія Світославського (1857-1931), Петра Левченка (1856-1917). Дивовижної магії сповнені картини Архипа іД Куїнджі (1841-1910) «Місячна ніч на іу \ Дніпрі», «Українська ніч» та ін. Гля­дачів і досі зачаровує ефект сяйва, що ніби випромінюється з полотен худож­ника.

Наприкінці XIX ст. розпочався творчий шлях відомого західноукраїн­ського художника Івана Труша (1869-1941). У його доробку є твори різних жанрів: побутові картини, пей­зажі, портрети. Саме у портретному жанрі обдаровання живописця вияви­лося з найбільшою силою. У 1900 р. він створив портрет Лесі Українки -один із кращих образів великої поете­си в мистецтві. Надзвичайна вираз­ність та духовна сила властиві цьому шедеврові, написаному у вільній, екс­пресивній манері.

Отже, упродовж XIX ст. україн­ське образотворче мистецтво здійсни­ло великий еволюційний крок уперед. Панівною тенденцією епохи було ста­новлення, утвердження й розвиток реа­лістичного напряму. Наприкінці XIX -на початку XX ст. митці активно шу­кали засоби нової художньої мови, прагнули до більш вільного творчого самовияву. У цей час було закладено тенденції, які визначали характер об­разотворчого мистецтва у XX ст. Ук­раїнське мистецтво вийшло на світову художню арену як повноцінне й не­повторне явище. Воно набуло чітко окреслених національних ознак і во­дночас залишалося невід'ємною скла­довою загальноєвропейського куль­турного простору.

1. Який художній стиль був провідним у мистецтві по­чатку XIX ст.? Схаракте­ризуйте його особливості на конкретних прикладах.

2. Які пам'ятки архітектури та образотворчого мис­тецтва класицизму ви знаєте?

3. Які ознаки сентименталіз­му та романтизму в обра­зотворчому мистецтві?

4. Назвіть художників першої половини XIX ст., які жили й працювали в Україні. Чим вас приваблює їхня творчість?

5. До якого художнього напряму належить творчість Т. Шевченка? У яких ви­дах і жанрах образотвор­чого мистецтва він пра­цював? Назвіть найвідомі-ші твори митця.

6. Які зміни відбулися в ук­раїнському мистецтві у середині XIX ст.?

7. Чому саме реалістичний художній напрям виборов провідні позиції в україн­ському образотворчому мистецтві другої полови­ни XIX ст.?

8. Назвіть провідних україн­ських митців другої поло­вини, XIX ст. та їхні твори. Хто з них подобається вам найбільше? Чому?

 

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА