просвіти та їх роль у культурному процесі

Бурхливий розвиток індустрії великих міст, використання найманої праці в різних галузях виробництва, встановлення ринкових відносин у другій половині XIX ст. зумовили потребу підвищення кваліфікації, загальнокультур­ного рівня робітників. Потяг народу до освіти і культури сприяв діяль­ності громадських організацій. Створюються Харківське та Київське то­вариства грамотності; при них відкриваються недільні школи, бібліоте-ки-читальні, де читаються лекції та провадяться інші просвітницькі заходи.

"Просвіта" як громадське товариство засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Першим його головою став А. Вахнянин. Головним завданням товариства було поширення освіти серед народу та сприяння формуванню національної свідомості. У містах і містечках Галичини діяли його філії. На східноукраїнських землях "Просвіти" з'явилися під час революції 1905 — 1907 pp. — у Катеринославі, Одесі, Києві, Кам'янці-Поділь-ському, Чернігові, Житомирі. Дев'ять "Просвіт" мали ЗО філій. їх діяльність була пов'язана з революційною та національно-визвольною боротьбою, і на відміну від галичанських, які були централізовані, кож­на з них працювала автономно.

"Просвіти" видавали книги для народу, здійснювали театральні по­становки, створювали народні хори, вели боротьбу за право викладан­ня у школах українською мовою. Столипінським циркуляром 1910 р. східноукраїнські "Просвіти" були закриті.

У роботі "Просвіт" брали участь прогресивні діячі української куль­тури — М. Шашкевич, Ю. Федькович, І. Франко, Г. Хоткевич, Леся Українка, М. Коцюбинський та багато інших.

РОЗВИТОК МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НАПРИКІНЦІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст. В українській культурі цього періоду яскраво виявилися най. Риси ~ ідейність, народність, реалізм. її про­відниками були діячі українського театру М. Кропивницький, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, композитори М. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Я. Степовий та ін. Україн­ський театр перетворився на справжню громадську трибуну в боротьбі за утвердження демократичної української культури. Поразка рево­люції 1905—1907 pp., реакція з боку царизму загострили ідеологічну боротьбу в культурницьких і просвітницьких угрупованнях. Частина творчої інтелігенції була розгублена цими подіями; на творчості окре­мих композиторів позначився вплив модернізму (Б. Яновський, Л. Лі-совський та ін.).

Активізується діяльність гуртків і товариств, хорового руху, відкри­ваються народні будинки (Київ, Одеса), у Києві — Літературно-артистичне товариство, хор товариства любителів музики. Подібні ми­стецькі об'єднання виникають в Одесі, Полтаві, Житомирі, Львові, Перемишлі, Станіславі, Коломиї, Стриї, Тернополі та ін.

У пропаганді української музики велику роль відіграли видатні ук­раїнські виконавці, зокрема оперні співаки І. Алчевський, Є. Гушалевич, С. Крушельницька, О. Мишута, М. Менцінський та ін.

Продовжує розвиватися домашнє музикування, що охоплює широкі верстви населення. Товариствами друкуються збірки та окремі твори. Працюють музичні школи, бази, приватні музичні курси. Особливе місце серед цих закладів належало Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка, на основі якої було відкрито Вищий музично-драма­тичний інститут ім М. Лисенка у Києві (1918) та школу-інститут ім. М. Лисенка у Львові.

Вплив народної пісні на розвиток свідомості дедалі зростає, акту­ально звучать старовинні пісні про народні повстання і перемоги над загарбниками, з'являються твори про сучасні події, думи на історичну тематику, революційні, ліричні, пролетарські пісні (зокрема, популярні "Сльозами злита Україна", "Не пора, не пора"); поширюються оброб­ки старих народних героїчних або жартівливих та сатиричних пісень. Згадаймо хоча б "Туман яром котиться" або "Гей, не дивуйте, добрїї люди", "Реве та стогне люд голодний", "Засвистали арештанти" та ін. Було видано чимало збірок революційних пісень.

Отже, українська музика в цей період розвивалася в тісному зв'яз­ку з життям народу, його боротьбою за соціальне й національне визво­лення. Своїм корінням вона сягала невичерпних джерел народної твор­чості.

СТАНОВЛЕННЯ УКРАІНСЬКОІ ПРОФЕСІИНОІ ХУДОЖНЬОІ ШКОЛИ Київська художня школа започаткувалася при лаврських іконописних майстернях, де працювали художники ви сокого професійного рівня. Прізвищ багатьох із них не збереглось, з усієї когорти історія залишила одне — Алімпій. У "Києво-Печерському патерику" говориться, що він "добре ізвик хитрості іконей, ікони пи­сать хитр бе зело". Йому приписуються початки художньої школи.

З XVIII ст. у Ааврі постійно працює художня школа. Навчання художників-іконописців ведеться за найкращими європейськими мето­диками, тобто малювання з оригіналів — кужбушків, а також з нату­ри. Ця школа орієнтувалася на релігійний живопис.

В Україні починає формуватися професійна мистецька освіта. Для навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються тимчасові класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних мистецтв створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні учи­лища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. і підпорядко­вувалося Петербурзькій Академії мистецтв. В Одеському художньому училищі працювали К. Костанді, П. Волокидін, Т. Фраєрман та ін. На базі Київської рисувальної школи М. Мурашка в 1901 р. було відкри­то художнє училище, яке переходить у відання Петербурзької Академії мистецтв. Організаторами та першими викладачами були перший рек­тор училища академік Петербурзької Академії мистецтв В. Ніколаєв, художники В. Менк, X. Платонов, М. Пимоненко, В. Орловський, І. Селезньов та ін.

В училищі працювали відділи живопису та архітектури, їх виклада­чами були Ф. Кричевський, О. Мурашко, М. Бойчук, М. Козик та ін. Вихованці училища стали провідними художниками України та Європи і зробили гідний внесок у розвиток образотворчого мистецтва. Це О. Архипенко, М. Донцов, І. Кавалерідзе, А. Петрицький, І. Падал-ка, В. Седляр та багато інших.

У Харкові працювала приватна школа М. Раєвської-Іванової, де початкову художню освіту здобуло багато молоді. Напередодні 1917 р. на базі цієї школи відкрилося художньо-промислове училище, що пра­цювало за програмою, розробленою в Петербурзькій Академії мистецтв.

У зв'язку з розвитком народних промислів постала потреба у підго­товці професійних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. У цьо­му важливу роль відіграла Миргородська художньо-промислова школа ім. М. Гоголя. Вона була обладнана з урахуванням найвищих вимог того часу; тут було створено музей та велику бібліотеку. Роботи кращих учнів завжди були бажаними і популярними на різноманітних вистав­ках як в Україні, так і поза її межами. Одним із провідних фахових викладачів у школі був відомий український художник О. Сластіон. Училища підготували міцне підґрунтя для становлення української на­ціональної художньої школи.