Українська наука і культура початку XIX ст

На початку XIX ст. починається розклад феодально-кріпосницького ладу і формування капіталістичних відносин.

Незважаючи на жорстокі утиски, в Ук­раїні починає активізуватися культурний процес, який охоплює майже все розмаїття соціального життя. Кращі представники повели активну боротьбу за утвердження національного та народного в літературному та мистецькому процесах. Вони збагачували демократичну культуру ук­раїнського народу, активно викривали узурпаторську політику колоні­ального гноблення, яку проводив царський уряд.

У зв'язку з капіталізацією суспільства, а отже, потребою в кадрах, царський уряд був змушений надати можливість здобувати освіту май­же всім соціальним верствам, не тільки дворянству, чиновникам та ду­ховенству, а й міщанам та селянам.

Майже загальна неписьменність гальмувала розвиток капіталістич­них відносин. Аналіз кількості шкіл і дітей, що в них навчалися, був невтішний.

Так, у 1856 р. навчалися лише 67 тис. чоловік, налічувалося лише 10 гімназій; проміжну ланку між середньою школою та університетом становили ліцеї, їх було лише два — Одеський і Ніжинський.

Києво-Могилянська академія була перетворена на духовну. Що­правда, тут поряд із богословськими дисциплінами читалися курси математики, природознавства, фізики, географії, історії, астрономії, давніх і нових мов, це давало можливість частині випускників продов­жувати освіту в університетах та інших вищих навчальних закладах. Але з 1814 р. з програм духовних академій були вилучені світські науки, що негативно позначилося на підготовці слухачів, а також істотно зменши­лась їхня кількість.

Вимоги часу диктували і вимоги до підготовки кадрів, а потреба в них щоденно зростала. В Україні в 1805 р. завдяки клопотанням відо­мого вченого, освітнього і громадського діяча В. Каразіна відкривається перший університет у Харкові. У період з 1805 по 1851 р. його за­кінчили близько 3 тис. чоловік, з яких близько 500 пішли на викладаць­ку роботу, а 66 одержали професорське звання, зокрема лікар Ф. Іно-земцев, математик М. Остроградський, філолог О. Потебня та ін.

У 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При ньому працювали музей старожитностей, фізичний, мінералогічний, зоо­логічний кабінети, було створено ботанічний сад, збудовано університетсь­ку обсерваторію та анатомічний театр. Було закладено підвалини україн­ської історичної школи, школи фольклористики та мовознавства.

У першій половині XIX ст. відбувається становлення нової україн­ської літератури, яка формувалася на розумінні національних особливо­стей українського народу, на реалістичних засадах і народності.

Започатковану Г. Сковородою традицію використання живої україн­ської мови в літературному процесі закріпив І. Котляревський, який у своїх творах вивів її на рівень літературної норми. Почесне місце по­сідають поет-байкар П. Гулак-Артемовський та прозаїк Г. Квітка-Ос-нов'яненко, які писали як українською, так і російською мовами. Ос­танній одним із перших увів у свої твори сатиру, щоправда, дещо із сен­тиментальним присмаком; його повісті "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик", "Конотопська відьма", "Пан Халявський" пев­ною мірою заідеалізовані, але досить виразно передають життя і харак­тер українського села. Вони стали популярними серед українського народу.

Талановитий байкар Є. Гребінка критично висвітлював негативні сторони кріпосницького ладу. Він поділяв прогресивні погляди інтелі­генції свого часу, допомагав талановитим митцям, вихідцям із народу, зокрема, він узяв участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва та сприяв у виданні "Кобзаря" 1840 р.

Т. Шевченко став основоположником революційно-демократичного напрямку та критичного реалізму в новій українській літературі. Його внесок в українську літературу визначив її провідне місце в літературах слов'янських народів.

Постала потреба в інформації, що зумовило створення періодичних видань. Виходили газети і журнали "Украинский вестник" (1816— 1819), "Харьковский Демокрит" (1816), "Харьковские известия" (1817— 1924) та ін. У Києві виходив журнал "Киевлянин" (1840—1841 і з 1850). У ньому крім літературних творів публікувалися статті з історії України та інші історичні розвідки. Побачили світ альманахи "Моло­дик" (1843-1844), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Южный рус-ский сборник" (1848). Ці та інші літературні альманахи і збірники активізували літературне життя в Україні.

О. Павловський укладає граматику української мови і видає її в 1818 р. у Петербурзі; вона стала поштовхом до наукових студій в ук­раїнському мовознавстві. Найбільший внесок у його розвиток зробили М. Максимович та І. Срезневський.

Театральне мистецтво завжди було популярним у народі. Традиція театралізації свят і обрядів простежується здавна, але це були або лю­бительські, або шкільні театри, а з кінця XVIII ст. в Україні почина­ють формуватися перші професійні трупи, а при великих маєтках — кріпосні театрилНайвідомішими з них були трупи Т. Широя, М. Рєп­ніна, Д. Трощинського. Професійну російську трупу започатковано в 1805 р. у Києві. У Полтаві в 1810 р. починає працювати перша україн­ська трупа, душею якої був І. Котляревський. Г. Квітка-Основ'яненко у 1812 р. формує українську трупу в Харкові. Великий внесок у роз­виток театрального мистецтва України зробив М. Щепкін. Популяр­ними у глядачів були п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'янен-ка, М. Гоголя, О. Грибоедова.

Видатним художником став Т. Шевченко, який одержав ґрунтовну фахову підготовку в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, у май­стерні К. Брюллова. Він заклав підвалини професійного реалістичного мистецтва, виконав велику кількість мистецьких творів у живописі та графіці, став першим українським художником, якого Академія мистецтв вшанувала званням академіка.

Наукові студії пробудили наукову думку, завдяки чому було сформо­вано громадські товариства, які об'єднали навколо себе цвіт української

інтелігенції — Кирило-Мефодіївське братство, яке виробило першу по­літичну українську програму — федерацію слов'янських народів, грома­ди Києва, Одеси, Полтави, Чернігова.

Наприкінці XIX ст. відбувається могутній рух за об'єднання ук­раїнців Заходу і Сходу. Цьому активно сприяють митці Центральної України та Галичини.

Нове покоління українців об'єднується в гуртки, братства і грома­ди, які пропагували українську ідею і несли її в маси через "Просвіти", недільні школи, мистецькі гуртки. Поряд із цим наприкінці XIX ст. середнє покоління і молодь виходять на рівень політичної свідомості — рівень створення партійних організацій. В Україні працювали партії всіх напрямків: крайні ліві, крайні праві, центристи з об'єднаними програ­мами. У більшості з них провідним гаслом було зробити Україну само­стійною, соборною і незалежною державою.

Таким чином, незважаючи на великі втрати, яких зазнала Україна, вона змогла і зуміла при таких обмеженнях і мінімальних можливостях сформувати свідому частину суспільства, яка стала каталізатором і про­відником революційних ідей, ідей боротьби за свободу і незалежність України.