Цивілізація – у перекладі з латини – “міський”

Цивілізація – міжетнічна спільність людей, об’єднаних особливими культурно-історичними факторами. Стародавня цивілізація – саме цивілізація, тобто єдність, яка протистоїть тому, що цивілізацією ще не є: додержавному, доміському, дописьмовому стану суспільства й культури. Час існування Стародавніх Цивілізацій – IV–ІІІ тис. до н. е. Давні тому, що успадковують від первісних культур характерні для них міфологічні моделі мислення. “Міф” – це “слово”. Міф – синкретична форма мислення людини стародавнього світу. Міф відображує одухотворення природи людиною і розуміння світу як єдиної родини богів.

Стародавні цивілізації: Єгипет; Цивілізації Месопотамії; Цивілізації Стародавнього Ірану: Цивілізації Стародавнього Закавказзя, Давньоіндійська Цивілізація, Давньокитайська Цивілізація, Давньоєврейська Цивілізація, Давньогрецька Цивілізація й Римська Цивілізація. Стародавні цивілізації створювали розвинуту культуру, яка, і про це говорить походження слова (cultus – поклоніння богам), своєю основою має саме релігійне розуміння світу й людини.

Поблизу Каїра (Гіза) знаходяться три найдавніші піраміди фараонів Хеопса, Хефрена і Мікерина. Будувалися вони вXVIII столітті до нашої ери, в епоху “Стародавнього Царства”. Ці піраміди є символом давньоєгипетської культури.

Культура Стародавнього Єгипту була складовою частиною культу, пов’язаного з релігією єгиптян. Пантеон єгипетських богів дуже великий і їхній культ сходить до первісних часів, коли племена поклонялися Тотему (звірові).Залишок тотемного мислення – образи богів з головами звірів або птахів.

Найважливішим культом у Єгипті був культ бога Сонця – Ра. Вважалося, що протягом дня Ра, висвітлюючи землю, пливе по небесному Нілу. Уночі він пливе по підземному світу. Змій Апоп –морок і зло, щоночі випиває воду з підземного Ніла. Відбувається битва між Ра й Апопом.

Лотос у єгиптян – священна рослина. За віруваннями, Ра виходить (народжується) з лотоса. Ра править світом подібно до фараона. Відповідно до єгипетської ідеології цар – втілення всіх світових сил: як плодючих, так і космогонічних. Космогонія – витвір світу. Звідси велике значення в єгипетській ідеології, принципів народження й відродження, необхідних для збереження незмінності ролі фараона, що немов знову народжується у вигляді самого себе. Тому величезне значення має культ Бога, що вмирає і воскресає.

Культ бога Осіріса. Осіріс – бог продуктивних сил природи, цар загробного світу, але спочатку він був царем Єгипту. Осіріс відучив людей від дикого способу життя, від людожерства, навчив їх сіяти ячмінь і пшеницю, саджати виноградну лозу, навчив будувати будинки, кораблі, заснував культи богів. Ворог Осіріса – його брат Сет. Бажаючи влади, він вбив Осіріса. Ісіда – дружина Осіріса – вирушає на пошуки чоловіка, бальзамує його й зачинає від нього сина – Гора. Гор виростає, викликає Сета на двобій. Сет вириває в Гора око, але Гор перемагає. Гор воскрешає Осіріса, але той передає владу синові, а сам стає царем потойбічного світу.

Цей міф ліг в основу ритуалу. Раз на рік, у період переходу зими у весну відбувалася таємнича містерія, присвячена Осірісу. Осіріса зображувала статуя. В містерію включалися етапи відродження, життя й смерті Осіріса. Померлий фараон, переходячи в царство мертвих, нарікався Осірісом, а син фараона – Гором.

Сто п’ятдесят років тому поблизу Каїра французький єгиптолог Масперо відкрив написи в пірамідах ХХV–ХХІІІ століття до н. е. Ці написи отримали назву “Тексти пірамід”. У цих текстах виражене уявлення єгиптян про людську природу. Кожна людина, згідно з цими уявленнями, складається не тільки з видимого фізичного тіла, але й з декількох невидимих у земному житті сутностей, які існують і після смерті людини:

ü Ба – життєва сила людини;

ü Ка – сила, але ще й “двійник”. Друге “я” людини. Ка визначає долю людини;

ü Ах – загробне втілення людини. Ах і тіло – єдині;

ü Сах – тілесна оболонка.

Смерть, що руйнує тіло, порушує необхідну для життя єдність чотирьох сутностей. Тому потрібно було зберегти фізичну оболонку, щоб зберегти життя. Ось чим пояснюється мистецтво муміфікації єгиптян. Муміфікація робила життя вічним.

Померлу людину бальзамували, обсипали коштовностями, на груди клали священний амулет – фігурку жука-скарабея, на якому був напис-прохання, звернення до власного серця не свідчити проти свого хазяїна на суді Осіріса. Вважалося, що на тому світі шакал Анубіс зустрічає померлого й приводить його на суд Осіріса. В Анубіса були терези: на одній чаші – статуетка богині справедливості Маат, а на другу клали серце людини. Якщо серце було легким, тобто “чистим”, перевішувала Маат, і людину відправляли на поля Іару – місце блаженства. Якщо серце переважувало Маат, то вважалося, що воно “повне гріхів”, і людину відразу ж відправляли в пащу чудовиська з ім’ям Амт, який і з’їдав його.

Для того, щоб Ка завжди міг знайти свою земну оболонку й вселитися в неї, крім мумії в гробницю поміщали портрет (статую) померлого, іноді декілька статуй. Портрет мав бути дуже схожим. Із цього виросло портретне мистецтво Єгипту. Найголовніше в єгипетській релігії – прагнення смертного стати безсмертним, віра людини у можливість перебороти смерть й уподібнитися безсмертним Богам. Релігія вимагала мистецтва. У Єгипті не можна було вбивати людей. Художник-жрець зображував на внутрішніх стінах усипальниці життя фараона. Містилися також статуетки – ушебті, які зображували людей і тварин.

За повір’ями, читання магічних текстів повинне було оживити все зроблене жерцями й художниками. Тобто мистецтву в Стародавньому Єгипті приділялася дуже важлива роль, воно повинне було бути прямим продовжувачем життя. Мистецтво уявлялося чимось таким, що саме в собі несло життєву основу. Жерці були художниками. Мистецтво звільнялося від усього миттєвого й мінливого.

Література:

1. Мифы народов мира: В 2 т. – М., 1990. – Т. 1. – 925 с. – Т. 2. – 893 с.

2. История всемирной литературы: В 9 т. – Т. 1. – М.: Наука, 1993. – С. 45-63.

ТЕМА №3.