Мета і завдання дисципліни. Кафедра української і світової

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Кафедра української і світової

культури та літератур

 

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

(КУРС ЛЕКЦІЙ)

Київ – 2007

 

Схвалено до друку Вченою радою

Київського міжнародного університету

Протокол № 8 від 31 березня 2007 р.

 

 

Запропонована робота кандидата філологічних наук, професора Чебанової О. Є. є конспектом лекцій із курсу “Культурологія”, який вона читає в інститутах Київського міжнародного університету.

 

 

Рецензент:

О. Н. Мушкудіані,

доктор філологічних наук, професор

 

 

Чебанова О. Є., 2007

Київський міжнародний університет, 2007

>>>>>>>>>>>

ОРІЄНТОВНИЙ

ЗМІСТ

ЛЕКЦІЙНИХ ТЕМ

>>>>>>>>>>>

 

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

 

Метою курсу “Культурологія” є дати загальне поняття студентам-першокурсникам про існування не тільки багатьох культур в історії світової цивілізації, а й довести їхню унікальність. Таке завдання ставить низку проблем: який зв’язок між людиною, природою і культурою, чи впливає культурний процес на суспільну динаміку, що дає культурі історичний рух, що означає розрив соціального і культурного циклів, який намітився у ХХ столітті?

Поставити ці питання можливо, спираючись на дослідження сучасних культурологів і культурфілософів: М. М. Бахтіна, В. Біблера, В. Бібіхіна, О. Ф. Лосєва та інших. Значна увага у викладанні курсу надається теорії культурно-теоретичних типів, такій, як вона існує з часів М. Данилевського і О. Шпенглера.

Концептуальною основою викладання курсу є розуміння культури як соціального явища, що передбачає її дослідження через світогляд людини, а світогляд виявляється перш за все у творчості: науковій, художній, мовній тощо.

 

У результаті вивчення курсу студенти повинні:

знати:

ü основні поняття культурології;

ü логіку, структуру і функції культури в суспільстві і житті особистості;

ü особливості культури регіонів;

ü особливості розвитку української культури;

ü застосовувати отримані знання для аналізу і практичного використання у мовах соціокультурної трансформації українського суспільства.

 

вміти:

ü вирізняти культурно-історичні типи;

ü аналізувати особливості світоуявлення, що відобразилося в культурних епохах;

ü інтерпретувати “культурний текст” з точки зору притаманного йому світогляду.

 

 

ТЕМА №1.

СУЧАСНІСТЬ ЯК ДОБА ПЕРЕХІДНОСТІ.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ XX СТОЛІТТЯ Й ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ

 

Мислителі ХХ – початку ХХІ століття говорять про перехідність як основну рису сучасної історії і культури. Ще початок ХХ ст. пов’язаний з переживанням історії як перехідної доби, кінець ХХ ст. продемонстрував те ж саме. Є суттєва різниця між динамізмом Нового часу і безпрецедентною ситуацією ХХ ст., коли мова йде про розрив, порушення наслідування, переоцінку усіх традиційних цінностей.

Сучасна ситуація позначає тенденції кризи людини. Погрозливу картину сучасного світу першим намалював Фрідріх Ніцше. Основні риси, які характеризують катастрофу культури, такі:

ü освіта підмінюється порожнім знанням;

ü нудьга заглушується наркотиками всіх видів і гострими відчуттями;

ü кожен живий духовний паросток придушується ілюзорністю;

ü усі говорять, але ніхто нікого не чує;

ü усе розкладається в потоці слів, усе зраджується.

Усе це наслідок однієї причини. Ніцше з жахом пише про те, чого ще ніхто не бачить. А основна подія історії людства полягає у смерті Бога. “Ось жахлива новина, яка дійде до свідомості європейців лише за двісті років, але тоді їм довго буде здаватися, що речі втратили реальність”.

Альберт Швейцер – останній гуманіст ХХ ст., німецький філософ-мораліст, говорить про те, що культура в XX столітті переживає важку кризу. Справа не тільки у війнах, війни не причина, але наслідок кризи культури. Загроза культурі й людині таїться в матеріальних досягненнях XX століття. Справа в тому, що маса людей у результаті корінного перетворення умов життя перетворюється з людей вільних у невільних.

У людині, яка займається самостійною працею, є жива свідомість відповідальності, і це свідомість тільки вільної людини. Якщо в людей немає почуття відповідальності, значить умови їхнього існування протиприродні. Таку протиприродність у матеріальному світі філософи називають – відчуженням.

Риси відчуження:

ü почуття безсилля – доля вийшла з-під контролю людини, й перебуває під впливом зовнішніх сил;

ü безглуздість існування – уявлення про світ, де втрачені взаємні обов’язки людей;

ü відчуття самотності – виключення людини з соціальних зв’язків.

 

Так виникає втрата людиною самої себе. Інша хвороба цивілізації XX століття – так звана “людина-маса”. Ортега-і-Гассет так говорить про “людину-масу”: “Це новий варвар, він не може бути виділений як індивідуальність”. XX століття – століття натовпів.

Серж Московічі – французький соціолог – говорить про те, що будь-яка людина, якою би вона вільною себе не почувала, у якийсь момент пасивно підкоряється рішенням начальників. Вона без міркувань приймає думки своїх друзів, сусідів. І з того моменту, як людина примикає до групи, вона здатна до насильства, ентузіазму або жорстокості. Вона робить дії, які засуджують її совість.

Окремо кожний із нас розумний, а в юрбі ми готові на все. Щоразу, коли люди збираються разом, у них починає проглядатися юрба. Люди перемішуються, перетворюються, і загальне придушує індивідуальність людини. У натовпі людина сама не приймає рішень. Найважливіша риса епохи – величезні міста, мегаполіси, де формується нова людина.

У XX столітті місто – неосяжний ринок, де народжуються масові форми споживання й масової культури.

Масова культура та її форми:

ü індустрія “субкультури” дитинства – це промислово вироблені ігри й іграшки. Коли все готове, зникає творча уява.

ü масова загальноосвітня школа стандартизує усі знання на основі освітніх програм, що все узагальнюють. Не пізнання й розвитку шукає людина вXX столітті, а розваги, і її бажання задовольняє дуже розвинута масова індустрія дозвілля;

ü засоби масової інформації поневолюють свідомість людини;

ü система державної або національної ідеології й пропаганди – патріотичне виховання, масове й стандартизоване, а звідси – шукання ворога – створення масової соціальної міфології на основі націонал-шовінізму, істеричного патріотизму, кумироманії.

Масова культура системно організує й стимулює масовий споживчий попит – реклама, мода, секс-індустрія, стандарти способу і стилю життя. Ситуація для людини виглядає вкрай кризовою і загрозливою. Чи є вихід з такого становища? Щоб відповісти на це запитання, треба поставити інше, а саме – що таке людина? А цю проблему спробуємо розв’язати за допомогою Мераба Мамардашвілі, мислителя ХХ ст.

“Людина, – говорить він, – істота, що є в тій мірі, у якій вона сама себе створює якимись засобами, не даними в самій природі. Людина в тому людському, що є в неї не природна істота. Людина, виділена на тлі предметів, що становлять природу й космос, виділена тим, що ми інтуїтивно називаємо людяністю. Ця людяність не дана природою. Людина є істота, що є в тій мірі, у якій вона самостворюється. Ми маємо розрив між культурою й природою. Людина не є щось породжуване природою в тому розумінні, що немає такої підстави в природі, що породжувало б у людині людське. Людині немає на що покладатися поза самою собою. Немає гарантій, фундаменту в природі для людського стану. Людина – істота, що висить у порожнечі, як би випадкова. Усі фізичні природні процеси піддаються виродженню. Усе в природі переходить у хаос, тому що закон природи – тимчасовість. Природа не дає пам’ять, її б і не було, якби вона залежала від природної матерії. Людина – штучна істота, народжувана не природою, а самонароджувана через культурно винайдені пристрої.

Значить, є якісь способи внесення порядку в щось, що саме по собі, за законами природи, порядком не володіє, а було б хаосом. У цьому складається специфіка людини. Упорядкування того, що вносить людина в життя, це – пам’ять. Вона пов’язує людину з позачасовим. Позачасове – надприродне. Час – природний. Пам’ять – надприродна, вона є основою культури ”.

Література:

1. Культурология. ХХ век. Энциклопедия: В 2 т. – СПб, 1998. – Т. 1. – 446 с. – Т. 2. – 445 с.

2. Попович М. Нариси української культури. – К., 1998. – 834 с.

3. Самосознание европейской культуры ХХ века. – М., 1991. – 228 с.

4. Горбачев Д. На карте украинского авангарда. // Наше наследие. – 1991. – № 2. – С. 89-95.

5. Арендт Х. Истоки тоталитаризма. – М.: Мысль, 1996. – 302 с.

6. Модернизм: Анализ и критика основных направлений. – М.: Наука, 1980. – 397 с.

7. Западное искусство. ХХ век. – М.: Иск-во, 1978. – 389 с.

ТЕМА №2.

СТАРОДАВНІЙ ЄГИПЕТ

У культурології існує уявлення про різність понять “цивілізація” і “культура”.