Для підвищення результативності інноваційної діяльності необхідно використовувати гнучкі, адаптивні, морально-етичні й індивідуальні підходи

Докладний аналіз й удосконалення процесів управління в інноваційному менеджменті найбільш повно розкриваються в системному підході. Центральним поняттям системного підходу є система (від грец. - ціле, складене із частин), тобто об'єкт, що володіє складною внутрішньою будовою, значною кількістю складових частин й елементів, взаємодіючих між собою й з навколишнім середовищем.

Для інноваційного менеджменту принциповим фактором є розуміння організації як відкритої системи. Перебуваючи в тісній взаємодії із зовнішнім середовищем, вона випробовує численні впливи - як прямі, так і непрямі - з боку зовнішнього оточення. Одночасно організація має внутрішнє мікросередовище, елементи якого також перебувають у взаємозалежності від факторів зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище робить прямий і непрямий вплив на організацію. Найважливішими елементами середовища прямого впливу є державні й законодавчі органи, інститути, профспілки, наукові й інноваційні організації, ринки факторів виробництва, інвестори, конкуренти, постачальники, споживачі, професійні посередники й т.д.

Компонентами середовища непрямого впливу вважаються міжнародне, соціокультурне й економічне оточення, політичні, екологічні фактори, стан науки й техніки, а також ціннісна орієнтація суспільства і його сприйнятливість до інноваційних ідей.

Складові зовнішнього оточення організації представлені на расунку 1.1.

До факторів внутрішнього середовища фірми відносять, наприклад, стан науково-технічного потенціалу, психологічного клімату, інфраструктури, рівень кваліфікації персоналу й т.д.

Елементи системи - самостійні й умовно неподільні одиниці. Систему формалізують за допомогою моделі, що відбиває зв'язок між вхідними й вихідними параметрами системи.

Вхід і зовнішнє середовище є зовнішнім оточенням системи. Вхідні параметри системи - це матеріальні, енергетичні, інформаційні й когнітивні (наукові знання) потоки. Вихідні параметри представляють нові процеси, продукти, послуги, прибуток, нові знання працівників, зростання виробництва, освоєння нових сегментів і нових ринків, соціальну відповідальність, задоволеність працівників. Внутрішнє мікросередовище інноваційного менеджменту - це інформаційне, технологічне, соціально-психологічне й техніко-економічне середовище фірми.

Система інноваційного менеджменту представлена на рисунку 1.2.

 

Зовнішнє оточення організації як системи

 

Средовище непрямого Середовище прямого

впливу впливу

 

Міжнародні події Закони та державні

органи

 

Науково-технічний прогрес Постачальники

 

Політичні Ринкі факторів виробництва

фактори

 

 

Соціокультурні Наукові організації

фактори

 

Конкуренти

Стан

економіки Споживачі

 

Посередники

 

 

Рисунок 1.1 - Складові зовнішнього оточення організації

 

Зовнішнє середовище

 

 

Складна система являє собою сукупність підсистем і складається із цільової підсистеми, підсистеми, що управляє, підсистеми, що забезпечує, наукової підсистеми й підсистеми, якою управляють. У свою чергу ці підсистеми складаються з менших підсистем, між якими існують відносини співпідпорядкованості у вигляді ієрархічної структури.

Зокрема, до цільової підсистеми відносять: - стратегічні цілі; - тактичні цілі; - оперативні цілі; - довгострокові цілі; - короткострокові цілі; - функціональні цілі.

Підсистема, що управляє, включає:

1. Підсистему функцій: - стратегічне планування й прогнозування; - оперативне планування; - координація, організація взаємодій і процесів; - мотивація; - облік і контроль.

Підсистему методів: - адміністративні; - аналітичні й прогностичні; - логіко-дидактичні; - соціально-психологічні; - економічні; - евристичні (методи аналізу й прийняття рішень, які засновані на інтуїції, аналогіях, досвіді, винахідливості).