Сутність та структура моральної свідомості

Мораль — фено­мен складний, різноплановий, здатний повертатися то одними, то іншими, нерід­ко протилежними своїми гранями.

Існує багато способів опису структури моралі. Один із них ми згадували вище, говорячи про відмінність між власне мо­раллю і моральністю (див.лекцію 1). Проте, будучи надзвичайно важливим у плані осмислення співвідношення ідеальних принципів моралі й реальної людської практики, такий поділ неприйнятний для аналізу внутрішньої будови цілісного феномена моралі. Більш продуктивною і «працюючою» в даному відношенні уяв­ляється ідея відомого московського етика О. Г. Дробницького, запропонована ним у книзі «Поняття моралі» (1974) і з того часу всебічно апробована в етичній літературі й у практиці навчального процесу. Відповідно до цієї ідеї в моралі як цілісному структурному утворенні вичленовуються такі три основні елементи:.моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини.

Звісно, й ця схема має свої обмеження, в чомусь виявляється однобічною. Проте безперечною позитив­ною її якістю є логічна чіткість і, разом з тим, відпо­відність реальній структурі й ієрархії проблем і катего­рій сучасної етики.

Справді, хоч як би ми визначали мораль, її, по-перше, ніяким чином не можна уявити без відповідної моральної свідомості. Жоден людський учинок, жоден акт комунікації між людьми просто не міг би отримати морального виміру, якби не передбачалося, що людина здатна усвідомлювати їх внутрішню проблематику, співвідносити їх із власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, з голосом власного сумлін­ня. Поза свідомістю, отже, моралі не існує — не тільки в тому розумінні, що без неї було б неможливе саме виконання певних учинків та дій, а й у тому, що нарівні з останніми їх усвідомлення входить до складу самого феномена моралі.

По-друге, мораль як така — це в будь-якому випад­ку характеристика певних людських учинків, поведінки, людської активності загалом. Там, де всього цього немає, — просто немає й потреби говорити про мораль. (Звичайно ж, і думка, і слово людини теж за певних обставин можуть поставати як «діло», як учинок, але показово вже те, що предметом моральної оцінки вони є виключно в цій останній своїй якості).

Й по-третє, нарешті, мораль, безперечно, виникає й існує лише в контексті тих або інших людських відносин. Це можуть бути, як ми вже бачили, не тільки стосунки між людьми (хоча даний клас відносин — це, можна сказати, природний домен моральності як такої), а й відносини людини з природою, ставлення до культури та її цінностей тощо. В кожному разі, однак, ми тут маємо справу з відносинами, коли людина саме відноситься, відносить себе до чогось як принаймні рівного собі. Поза відносинами немає моралі.

Легко бачити, далі, що вичленовані нами згідно з прийнятою схемою три основні компоненти моралі тісно пов'язані один з одним, породжують цілу систему прямих і зворотних зв'язків. Так, власне про моральну свідомість ми мало що можемо сказати, поки вона не втілюється у відчутні дії й учинки людей, що наявне репрезентують ті чи інші моральні уявлення, цінності та інший зміст моральної свідомості. Самі зазначені вчинки й дії не мали б жодного морального значення, якби відбувалися в «безповітряному просторі» абстракт­ної суб'єкт-об'єктної взаємодії, поза контекстом акту­альних людських стосунків. Нарешті, людська якість самих цих стосунків набирає власне морального харак­теру лише тоді, коли вона усвідомлюється, стає фактом особистісної й суспільної моральної свідомості. Разом з тим, якщо піти у зворотному напрямі, можна твердити, що сама моральна свідомість набуває конкретного змісту лише під впливом тієї або іншої системи реаль­них моральних відносин, які, у свою чергу, формуються на базі певної організації людської діяльності й уті­люють результати цієї діяльності, яка, у свою чергу, відображує зміст моральної свідомості, і т. д.

Відповідно до зазначених компонентів моралі мо­жуть бути вичленовані й основні блоки етичних проб­лем, що їх нам належить розглянути.

Моральна свідомість: її основні норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації; її основні категорії — добро і зло, обов'язок, відповідальність, справедли­вість; сенс життя і ставлення до смерті; щастя; мораль­на самосвідомість людини — честь і гідність, совість і сором.

Моральна діяльність: свобода дії, свобода вибору, свобода волі; вчинок як елементарна форма моральної діяльності; співвідношення мети й засобів діяльності, мотиву й результату моральної дії.

Моральні відносини: моральна сутність спілкування між людьми; відкритість і замкненість, монологічність і діалогічність у процесі спілкування; толерантність, повага, співчуття, любов як підвалини моральних від­носин між людьми; етикет і культура спілкування.

Отже, прийнята схема, як бачимо, справді дає можли­вість конкретно й мотивовано репрезентувати реальну багатогранність основної етичної проблематики. Вона, головним чином, і визначатиме послідовність нашого наступного викладу.