Соціальний педагог як організатор різних сфер і напрямків культурно-дозвіллєвої діяльності

Сфера вільного часу являє собою унікальну й неповторну галузь культурно-дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістю зв’язків з дійсністю, так і особливою складністю відносин компонентів своєї внутрішньої структури. Індивідуальний і колективний характер спілкування в процесі діяльності, що визначає необхідність глибоких особистісних контактів фахівця й суб’єкта, формує узагальнене уявлення про унікальність діяльності фахівця сфери дозвілля.

Роль і значення дозвілля в житті людини є значними і, безсумнівно, будуть зростати з підвищенням матеріального, економічного рівня її життя й суспільства в цілому. Звідси зрозумілий підвищений інтерес до одержання вищої професійної освіти, пов’язаної з культурно-дозвіллєвою діяльністю.

Важливе значення у зв’язку з цим мають організаторські, творчі, цивільні та моральні якості фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності. Професійна майстерність цього фахівця за своєю природою також унікальна. Вона визначається високим рівнем майстерності художнього й морального впливу на особистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвілля. Однак професійна майстерність не може бути сформована в процесі навчання, у студентській аудиторії, тут лише закладаються її основи.

Професійна майстерність фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності – чи то соціальний педагог, вихователь, організатор позашкільної роботи – являє собою сукупність теоретичних знань і практичного досвіду, отриманого в результаті професійної, часом тривалої, діяльності.

Отже, проблеми формування засад професійної майстерності фахівця необхідно пов’язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних знань, а з іншого – з оволодінням методами й прийомами, уміннями й навичками професійної діяльності. Синтез теоретичних професійних знань, практичних умінь і навичок у сукупності зі здібностями та якостями особистості є базовою основою професійної майстерності фахівця, необхідної для успішного вирішення різнопланових професійних завдань культурно-дозвіллєвої діяльності.

Соціальний педагог повинен знати:

- соціальну систему дозвілля, функції та принципи організації дозвілля та види, форми й зміст дозвіллєвої діяльності;

- методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят як основних форм дозвілля з учнівською молоддю та ї іншими верствами населення;

- технологію проведення вуличної ігротеки.

уміти:

- застосовувати знання з основ дозвіллєзнавства на практиці;

- формувати у дітей та підлітків основи дозвіллєвої культури особистості;

- доцільно організовувати ігрову та дозвіллєво-розважальну діяльність;

- творчо працювати з матеріалами практичного досвіду проведення дозвіллєвої діяльності;

- розробляти план проведення різних форм проведення години дозвілля;

- здійснювати презентацію власних проектів дозвіллєвих програм;

- критично оцінювати досвід та результати власної творчої діяльності.

Методикою формування професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності передбачається розвиток професійних якостей майбутнього фахівця. Мотиви діяльності, спонукання фахівців культурно-дозвіллєвої сфери являють собою складне психологічне явище. Воно обумовлене:

· по-перше, усвідомленням суспільної корисності й значущості своєї праці в організації вільного часу учнівської молоді;

· по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху й оцінки дітей;

· по-третє, психологічними властивостями фахівця: бажанням бути зі школярами, вести їх за собою у творчому процесі дозвіллєвої діяльності.

Метою професійної діяльності фахівців з організації дозвілля є необхідність формування духовно-моральних цінностей особистості, її емоціонально-естетичного, інтелектуального потенціалу, розвитку творчих здібностей в умовах дозвілля. Це визначає й набір засобів, за допомогою яких фахівець включає людей у різні види діяльності у сфері дозвілля.

Підготовка фахівців для культурно-дозвіллєвої сфери здійснюється за визначеною системою. Мережа ВНЗ дає можливість готувати кадри з вищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана соціально-культурна ситуація, нові шляхи й пріоритети в суспільному розвитку змушують ВНЗ шукати нові методи навчання. Треба відзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власні наукові й методичні знахідки, позитивний досвід, своє бачення перспектив у підготовці фахівців для сфери дозвілля, свою унікальну особливість. По-іншому бути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, а творчість завжди індивідуальна.

У зв’язку з цим зростає необхідність більше приділяти увагу не тільки змісту навчання дисциплін, предметів, але й питанням дотримування мети, організації навчання. Визначення кінцевих цілей навчання, моделювання структури діяльності фахівця й предметні зв’язки, що випливають з них, комплексне навчання, науково-обґрунтовані навчальні плани й програми, безупинна система – школа, коледж, ВНЗ – вимагають такої ж пильної до себе уваги, як і зміст самих навчальних дисциплін.

Виникає необхідність створення концептуальної системної моделі фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності, що спряла б справжньому поглибленню зв’язків навчання з практикою, забезпечувала фундаментальність і глибину теоретичних знань, точність наукового передбачення, перспективність, динамічність. Концептуальна система моделі підготовки фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності повинна включати, з одного боку, основні характеристики його діяльності, а з іншого – розкривати особливості індивідуально-професійного комплексу якостей спеціаліста.

Щоб досягти позитивних результатів у підготовці фахівців у сфері дозвілля, необхідно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратися на методичні засади навчання професійної майстерності. Вони полягають у такому:

· навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності спрямоване на підготовку соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи з дітьми різного віку в їх вільний час;

· основи професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності закладаються в процесі як організаторсько-утворюючої, так і художньо-творчої діяльності;

· процес навчання професійної майстерності у ВНЗ забезпечується колективною працею викладачів і практиків;

· основою формування професійної майстерності є взаємозалежний процес – викладач – студент.

Методичні засади навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності також включають постановку й обґрунтування мети навчання, виходячи з тієї чи іншої моделі фахівця й спеціалізації, виявлення необхідного взаємозв’язку теоретичної та спеціальної підготовки в умовах конкретної діяльності, визначення ролі, значущості та корисності навчальних дисциплін у процесі навчання, змісту навчальних дисциплін і налагодження міжпредметних зв’язків.

В основі організації процесу навчання професійної майстерності повинні лежати такі методичні принципи:

· логічна наступність і послідовність у вивченні як окремих дисциплін, так і їх циклів, що складають основу професійної майстерності;

· профілювання загальнонаукових дисциплін на конкретні спеціальності;

· визначення оптимального співвідношення різних видів занять із загальнонаукових спеціальних дисциплін, дисциплін спеціалізацій;

· оптимальне співвідношення обов’язкових дисциплін і факультативів, час для самостійної роботи студентів і індивідуальних занять з викладачем.

Таким чином, основу навчання професійної майстерності фахівців культурно-дозвіллєвої діяльності складають два найважливіших методичних положення: по-перше, воля творчості педагога й студента; по-друге, відтворення культурних норм і цінностей. Обидва ці положення гармонійно сполучають у цій моделі навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності й залишають простір для її подальшого розвитку.

Одним з головних завдань методичної роботи є вдосконалення професійного рівня спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, підвищення їх кваліфікації та рівня загальнокультурного розвитку, розширення наукового кругозору. Питання про перепідготовку кадрів завжди актуальне. Розвиток суспільства й підвищення компетентності фахівців є поняттями нероздільними й залежить від того, наскільки швидко й глибоко кожна людина переймається розумінням необхідності радикальних змін, наскільки компетентно вона буде працювати на своїй ділянці. Ці проблеми торкаються й культурно-дозвіллєвої діяльності, стосуються працівників сфери дозвілля. Ця категорія працівників завдяки творчому характеру своєї праці, її багатофункціональності, мінливості форм і змісту роботи більше, ніж інші, має потребу в постійному збагаченні новими ідеями, свіжими думками, передовим досвідом.

Одним діючих механізмів, здатних вирішити це завдання, є система підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. До неї входять: удосконалення професійної майстерності спеціалістів сфери дозвілля, що мають професійну підготовку; професійна профорієнтація й навчання професійної майстерності кадрів, які мають неспеціальну підготовку чи досвід роботи в інших галузях; засвоєння професійних навичок і введення в професію частини кадрів, які не мають ніякої професійної підготовки.

Система підвищення кваліфікації повинна відповідати таким вимогам: постійне зростання професійної майстерності; різнобічність, тобто підвищення не тільки професійної майстерності, але й загальнокультурного рівня кадрів; диференційованість; розмаїтість форм і методів навчання. Ця система містить у собі різні рівні й форми підвищення кваліфікації. Це інститути, факультети, курсі (очні, заочні), стажування, семінари, школи передового досвіду, творчі школи тощо.

Здебільшого в інститутах і на курсах підвищення кваліфікації основними формами навчання є семінари, ділові ігри, обмін досвідом, стажування на базі позашкільних закладів, лабораторні й практичні заняття, розбір конкретних проблемних ситуацій.

Основним чинником, що забезпечує в системі підвищення кваліфікації застосування активного методу навчання, виступає примусова активізація мислення, коли людина ставиться перед необхідністю самостійного ухвалення рішення найшвидшого оволодіння навичками колективної діяльності, іншими практичними питаннями. Це відповідає й особистісній установці слухача, його цільовим завданням – заповнити існуючі вади в знаннях і практичних навичках.

З іншого боку, застосування методів активного навчання створює умови для наукового аналізу ділових якостей соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи, для правильного підбору й розміщення, створення резерву керівного складу кадрів.

Навчальний процес на курсах підвищення кваліфікації спрямований на вирішення таких завдань:

· поглиблення професійних знань;

· розвиток творчого мислення у вирішенні професійних питань;

· засвоєння передових методів і форм культурно-дозвіллєвої роботи;

· поширення нових наукових знань, передового досвіду в масовій практиці.

Виходячи з цього, навчальні плани системи підвищення кваліфікації не можуть бути постійними й незмінними. Вони обновлюються й удосконалюються відповідно до сучасних вимог, у них з випередженням закладаються новітні досягнення теорії й практики культурно-дозвіллєвої діяльності.

Варто ясно уявити, що навчальний процес у системі підвищення кваліфікації має свою специфіку й особливості. Вони полягають у:

· різноплановому складі людей, котрі навчаються (за освітою, займаними посадами, досвідом роботи, віком, ступенем підготовленості, умовами роботи);

· методиці викладання (акцент на активні форми навчання);

· залученні для проведення занять досвідчених практичних працівників;

· актуальності навчальних планів і програм.

Ці принципові специфічні особливості навчального процесу системи підвищення кваліфікації тепер активно впроваджуються в навчальний процес вищих, середніх спеціальних навчальних закладів.

Зміст навчального процесу, вирішення організаційних питань на курсах підвищення кваліфікації забезпечують методичні центри, органи освіти державного, обласних, районних рівнів.

Основною формою підвищення кваліфікації організаторів позакласної роботи, соціальних педагогів та соціальних працівників є семінари. Роботу семінару доцільно розділити на заняття для всієї аудиторії й на заняття по секціях залежно від категорій запрошених на семінар.

Одна з необхідних вимог до семінару – обов’язкове проведення практичних занять, показових культурно-дозвіллєвих заходів, доцільно також на основі побаченого дати завдання учасникам семінару провести аналогічний захід в установах за місцем роботи. Після закінчення семінару проводяться аналіз, обмін думками учасників семінару, вносяться корективи в навчальні плани. Навчальний рік у постійно діючих районних семінарах доцільно завершувати проведенням науково-практичної чи науково-методичної конференції. Проблеми для обговорення на конференціях повинні відрізнятися актуальністю й глибиною змісту, відбивати наукові й методичні аспекти культурно-дозвіллєвої діяльності.

На рівні району використовуються й інші форми підвищення кваліфікації. Це можуть бути школи передового досвіду, творчої лабораторії, ділові ігри й т.ін.