Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

його чисто вживана назва — «кримінальна політика». Хоча більш точно його слід іменувати «державна політика стосовно запобіган­ня та протидії злочинності» або «антикримінальна політика».

Серйозною проблемою для України та одним із негативних на­слідків панівного донедавна режиму, як зазначалося, є відсутність офіційно визначеної антикримінальної державної політики. Минулий режим, очевидно, був незацікавлений у її виробленні, що спричинило б усунення ряду негараздів у практиці протидії злочинності, про які йшлося вище. Разом із тим, слід визнати, що відсутності уваги влади до опрацювання зазначеної політики сприяла й пасивність певного роду фахівців, у тому числі криміно­логів. Думається, вже давно слід було б розробити проект або ос­нови державної політики щодо запобігання та протидії злочин­ності та подати такий документ на розгляд вищих органів держав­ної влади України. Проте з ряду причин, пов'язаних зі складністю такої роботи, а можливо, щоб не бентежити владу невчасними пи­таннями, це не було зроблено. Влада, що прийшла на зміну режи­му Л. Д. Кучми, декларує демократичні, правові цінності, прагнен­ня захисту громадян від будь-якого порушення їхніх прав і свобод, у тому числі від злочинних посягань. За цих умов кримінологи мають виконати свою частину роботи з обґрунтування сучасної державної політики щодо запобігання і протидії злочинності та ініціювати її розроблення і схвалення. Тим самим буде вирішено багато проблемних питань, у тому числі визначена генеральна мета системи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності та самої цієї діяльності.

2. Кримінологічні обґрунтування стратегії системи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності та самою антикримінальною діяльністю. На відміну від державної політики, головним призначенням якої є проголошення мети як загальної (генеральної), стратегія конкретизує її через визначення найбільш доцільних та досконалих напрямів та методів її досягнення. Якщо політика визначає мету у вигляді сутнісного результату діяльності у його політичному значенні, то стратегія — це дороговказ до цьо­го результату, якого можна досягти лише через дотримання вказа­них нею напрямів і методів, кожен із яких є міні-метою на шляху до генеральної. Стратегія зазвичай визначається на трьох рівнях:

383

Глава 9

безпосередньо виконавської діяльності; управління нею; всілякого забезпечення першої і другого. Тобто стратегія — це меншою мірою політичний, а більшою — методологічний та перспективно-моделюючий документ професійного призначення. У ньому на ос­нові концептуально-теоретичних положень та узагальнення прак­тики протидії злочинності визначається метод найбільш ефектив­ного ведення цієї діяльності, запобігання та припинення злочинів. Таким чином, за своєю сутністю та змістом стратегія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності — це, в основному, кримінологічний документ, в якому пропонуються на­прями та методи вирішення кримінологічних проблем.

Висновок щодо загалом кримінологічного характеру стратегії управління вказаним різновидом діяльності ґрунтується не лише на оцінці його теоретико-методологічного значення, а й на су­часній практиці розроблення такого роду документів. Саме у кримінологічному аспекті автором Курсу було розроблено ще в 1995 р. на той час першу в Україні Стратегію і основні засади так­тики боротьби з організованою злочинністю. Цей документ отри­мав схвалення Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, його по­ложення лягли в основу ряду законодавчих актів, управлінських документів центральних установ правоохоронних органів. Далі (1999, 2002) Стратегія оновлювалася іншими авторами, проте за­кладена спочатку кримінологічна її спрямованість лишалася май­же незмінною.

Дещо відрізняється від стратегії за своїм призначенням та формою кримінологічна концепція. Вона створюється здебільшо­го у разі виникнення якоїсь нової або складної проблеми у сфері протидії злочинності, її завдання — окреслити цю проблему, розкрити її сутність, природу, чинники, суспільну небезпечність, концептуально намітити напрями і засоби розв'язання, необхідну для цього систему забезпечення. Таким чином, у концепції предмет розгляду, як правило, вужчий ніж у стратегії, але сфера його висвітлення більш глибока та різнобічна. Класичним прикла­дом такого роду стратегічного документа може бути підготовлена під керівництвом автора Курсу Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., затверджена Указом Президента України від

384