Умови та механізм злочинного прояву

£ 4. Потерпілий у механізмі злочинного прояву Створення криміногенної ситуації, що сприяє вчиненню злочи­ну, часто залежить не лише від особи, яка його вчиняє, і зовнішніх умов, а й від поведінки потерпілого, його необережних, амораль­них або протиправних дій. Тому для вивчення ролі конкретної життєвої ситуації вчинення злочину необхідна кримінологічна оцінка поведінки потерпілого.

Потерпілий у багатьох випадках є одним з елементів передзло-чинної ситуації. Поряд з іншими ЇЇ елементами потерпілий у про­цесі взаємодії з майбутнім злочинцем може сприяти виникненню в останнього мотиву вчиненння злочину, об'єктом якого буде саме потерпілий, а також прийняттю про це рішення і його реалізації. Ці обставини мають важливе значення для організації запобігання злочину через застережний вплив на потерпілого.

У кожному випадку вчинення злочину і з'ясування його при­чинного комплексу необхідно встановити, через які саме вчинки потерпілого і в якому саме напрямі конкретна життєва ситуація впливала на злочинця, зокрема створювала сприятливі умови для його негативних вчинків. Серед ряду питань механізму злочинно­го прояву, пов'язаних із поведінкою потерпілого, найбільше кримінологічне значення має з'ясування: а) якостей особистості потерпілого, що робили його більш уразливим для злочинця;

б) міри залежності від цих якостей процесу створення умов, спри­
ятливих для формування криміногенної орієнтації та мотивації;

в) ознак та властивостей потерпілого, які сприяли опредмечуван-
ню мотиву вчиненння конкретного злочину в такий спосіб, що
об'єктом злочинного посягання стає саме потерпілий; г) дій
(вчинків) потерпілого, які об'єктивно або в уявленні особи, що має
намір вчинити злочин, свідчили про активне сприяння потерпіло­
го прийняттю рішення про його вчинення та реалізації цього
рішення.

Вчення про жертву злочину та роль потерпілого у формуванні та реалізації мотиву злочину стало предметне розроблятися порівняно нещодавно, з початку XX ст. При цьому здатність особи стати потерпілою (жертвою) злочину отримала назву віктимність (від лат. Vісігта — жертва). Поряд із цим віктимність стала розгля­датися і ширше — як здатність стати жертвою не лише злочину, а й

313

Глава 7

інших соціальних (війна, голод) та природних явищ (землетрус, повінь тощо). У цьому контексті є підстави відзначити масову віктимізацію населення через недбалу, помилкову політику влади, а також про підвищення небезпеки його віктимності через зане­дбання та недооцінення кримінологічних засобів запобігання зло­чинним проявам. На відміну від загальносоціальної віктимності, слід виділяти безпосередньо пов'язану зі злочинним потерпанням кримінальну віктимність. Набуття властивості віктимності нази­вається віктимізацією, а вчення про потерпілого (жертву) — вікти­ мологією. У вітчизняній кримінології розроблення теоретичних засад віктимології пов'язане з іменами Л. В. Франка, Д. В. Ривма-на, В. І. Полубинського. Нині в Україні активним розробленням проблем віктимології плідно займається одеський професор В. О. Туляков, який захистив на цю тему докторську дисертацію та випустив солідну монографію «Віктимологія. Соціальні та кримі­нологічні проблеми» (2000).

Дії потерпілого можуть по-різному впливати на мотивацію та рішення про вчинення злочину. Вони можуть стати підставою для зміни мотивації, обрання нової форми її опредмечування, нового способу вчинення злочину, зміни і постановки нових його цілей та конкретного результату, вжиття заходів для приховування слідів злочину.

Якщо дії потерпілого у передзлочинній ситуації полегшують вчинення злочину, провокують злочинця тощо, створюється си­туація, яку називають віктимогенною, як різновид криміноген­ної.

Залежно від поведінки потерпілого ситуація, яка передує вчи­ненню злочину, може бути трьох видів:

1) дії потерпілого провокують злочинний прояв особи, містять у
собі привід для останнього (приміром, дії, що провокують до ста­
тевого акту);

2) дії потерпілого мають необережний характер, через що ство­
рюється ситуація, яка полегшує вчинення злочину (недбале
зберігання майна, що стимулює посягання на нього);

3) дії потерпілого є правомірними та чинять супротив задово­
ленню потреби (бажання) особи, яка має злочинний намір, що вик­
ликає у неї стимул до подолання цього супротиву у злочинний

314