Філософія медицини і медицина як наука.

Період розвитку наукової медицини вкладається лише кількох століть. Це ще більше вузьке, хоча інтернаціональність, динамічність і обгрунтованість наукових методів відкривають перед людством широкі перспективи. Нині поняття "медицина" об'єднує у собі науку і практичну діяльність із попередження та лікуванню хвороб. Проте за світанку перелому людської історії медики займалися тільки лікуванням, які мають поняття профілактику

На початку Нового часу, в середньовічної медицині виділилося на два напрями:медико-биологическое і клінічне. Перше, що з розвитком природознавства, представляли таких наук, як гістологія, патологічна анатомія, фізіологія, мікробіологія.

Клінічна медицина, зокрема терапія, хірургія, педіатрія, психіатрія, акушерство і гінекологія з великими труднощами приймали досягнення біології. У результаті деякою консервативності існував значний розрив передовим мисленням натуралістів, творили з урахуванням досвідченого способу дослідження, і свідомістю терапевтів, які воліли традиційні методики. Звісно ж дивовижним факт, тобто майже до ХІХ століття і лікарі не використовували спеціальних інструментів задля обстеження хворого.

Розвиток медико-біологічного напрями визначалося фундаментальними відкриттями у науці й техніці, серед найбільш важливими вважаються:

– теорія клітинного будівлі рослин та тварин (М. Я.Шлейден і Т. Шванн, 1838 – 1839 роки);

– закон збереження енергії й визначення механічного еквівалента теплоти (Ю. Р. Майєр, 1841 рік; Дж. П.Джоуль, 1843 рік; Р. Л. Ф. фонГельмгольц, 1847 рік);

– еволюційний вченняЧарлза Дарвіна,пояснившего основні природні процеси у роботі "Походження видів шляхом природного відбору, чи Збереження обраних порід у боротьбі життя" (1859 рік).

Величезне значення у формуванні наукової медицини зіграла діяльність прибічників французької школи механічного матеріалізму. Оригінальний світоглядний принцип, висунутий XVII – XVIII століттях, пояснював розвиток природи й суспільства законами механічної форми руху матерії. Джерелом механіцизму послужили закони механіки. У широкому значенні ця теорія полягала в умоглядному руху від складної, якісно своєрідної форми до простіший, наприклад, від соціальної – до біологічної. У сфері медицини механіцизм представляливрачи-материалисти АнріЛеруа (1598 – 1679 роки), ЖюльєнЛаметри (1709 – 1751 роки), П'єрКабанис (1757 – 1808 роки).Всеобъемлющие узагальнення натуралістів, підготовлені працями попередників засновані на досвіді сучасників, визначили майбутнє істинно наукової медицини Нового часу.

Медицина в системі наук являє собою якесь проблемне поле природознавства, суспільствознавства та гуманітарних наук, насамперед філософії. Остання сприяє вдосконалення понятійного апарату всього практичної охорони здоров'я. Більш того, вона розвиває науково-світоглядні погляди лікаря і евристичний (творчий) потенціал в цілісній системі матеріальної та духовної культури медиків. І взагалі, як показує практика, без філософії імідж самої медицини як найважливішої сфери загальнолюдської культури помітно тьмяніє. Медицина спільно з філософією осягає складний світ життя людини, управляє його здоров'ям. При цьому вона і сама стає об'єктом спеціального філософського пізнання. Загальні контури медицини в критеріях античної філософії позначив ще великий Гіппократ. Оформлення медицини в самостійну природничо-наукову і гуманітарну сферу впливу на людину відноситься до Новому часу, коли вона стала органічно зв'язуватися з філософськими концепціями життя філософії Ф.Бекона, І.Канта та інших мислителів.

Сьогодні можна говорити про те, що медицина - це не тільки мистецтво практичного лікування, але і інтеграційна наука, та й до того ж, не настільки емпірична, скільки теоретична. Прагнення теоретично узагальнити та філософськи інтегрувати емпіричні знання, тобто критично осмислити багатий арсенал досвідчених даних, в медицині спостерігається з давніх часів.Медицина принципово відрізняється як від відомих суспільних наук, так і від суспільно-наукових і гуманітарних дисциплін. Вона являє собою унікальне єдність пізнавальних і ціннісних форм розумового відображення і практичного перетворення людського життя. Останнє зближує медицину з філософією.