Компоненти українського костюма XIX — початку XX СТ.

рюють зі станом, як і в тунікоподіб­них, прямий кут. На Середній Наддні­прянщині носили головним чином сороч­ки зі вставкою, пришитою по основі. Коли вставки кроїли по всій ширині по­лотна, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи його біля вставки, що створювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки (Центральна Київщина, Вінниччина, Жи­томирщина). На Поділлі вставка (в по­ловину ширини полотна) була досить довгою; вузький (в одне полотнище) ру­кав пришивався до неї непризбираним, що робило сорочку менш об'ємною у пле­чах, із заниженою лінією пришиву рука­ва. Форма цих сорочок визначалася дов­жиною і шириною вставки та шириною рукава.

Сорочки з суцільнокроепим рукавом на території України побутували у двох варіантах. У першому верхня частина рукава мала форму вставки; рукав при­шивався або по основі, або по пітканню. Райони поширення цього типу збігалися з районами побутування сорочок зі вставками, пришитими відповідно по основі або по пітканню.

У другому варіанті рукав призбиру­вався по всій ширині разом із горлови­ною та пілками стану і пришивався тіль­ки по основі. Він міг бути вужчим або ширшим — залежно від того, чи викрою­вався він з одного шматка полотна, чи до нього додавалося ще півполотнища. Рукав у півтора полотнища завширшки побутував на Лівобережжі (в основному на Полтавщині) і був найширшим в усій Україні. Об'ємність верхньої частини со­рочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим мен­шою була ластка. На ластку та додат­кову півпілку часто йшло полотно гіршої якості.

Відомі й інші варіанти суцільнокроє-ного рукава, які суттєво впливали на форму сорочки. Зокрема, у сорочках лем­ків та бойків ластка підрізалася на само­му рукаві та пришивалася разом із ним по основі стану, що робило рукав у пле­човій частині менш об'ємним; зверху стан сорочки закладався у дрібні збори, що також зменшувало об'єм. Такий спо­сіб не визначався практичністю, однак він цікавий як конструктивно-художній прийом.

Сорочка на кокетці — пізнє явище для України — набула поширення у чо­ловічому та жіночому одязі спочатку у південних районах, а наприкінці XIX — на початку XX ст. і в. центральних. Цей тип ніби продовжує розвиток народного крою сорочок зі плечовими вставками, пришитими по пітканню.

Конструктивне вирішення стану та­кої сорочки порівняно з плечовою части­ною було простішим і визначалося кіль­кістю полотнищ. Залежно від ширини полотна їх могло бути від трьох до шести, і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. Стан зшивався з трьох асиметрично роз­ташованих полотнищ; в об'ємі сорочка дорівнювала 140—145 см, а довжину мала таку, що поділ обов'язково «вигля­дав» з-під іншого одягу. Найдовші сороч­ки носили на півночі Чернігівщини. Стан сорочки міг бути суцільним (додільна сорочка) або відрізним (сорочка до під­тички). Сорочка з відрізним станом скла­далася з двох зшитих частин: верхньої (станка, чохлика), виконаної з тонкого саморобного або фабричного матеріалу, та нижньої (підтички) з грубого домаш­нього полотна, оскільки остання швидше зношувалася. Іноді краще полотно йшло лише на рукави або плечові вставки. Полотно на підтичку бралося у довжину,

Типи крою чоловічих сорочок різних регіонів України

64