Традиційний одяг XVIII — XIX ст.

51

іа всієї значно ів'язки:енсі й

ія при- гі та в життя що не сульту-:рії.

петрів-яшього і позу-п пан- жками дягали капе-

ідицій-9 давні закри-ускали а голо-ясоким ггового форму валися н укла-іційних ння на яя брів брання шпуни, у спад­ковому

ш часи Іа чис-овання кравих и одне. Вель-озкоші

костюмів. За царювання Катерини II вони стали ще більшими розтратниками, у будень носили золототканий із шитвом одяг, парадні ж кафтани повністю обши­вали діамантами. Це був період макси­мального використання в одязі діамантів і кольорового каміння.

Придворні дами носили складні ви­роби з дорогого жовтого шовку на фіж­мах. Фасони були різноманітні. Зокрема, під впливом французької моди ввійшли до вжитку костюм «а ля Ватто» — з ши­рокою задрапірованою складою по спині, круглі сукні з довгим шлейфом, а також сукні з глазету (різновид парчі) з від­кидними рукавами.

Реформи Петра І викликали певну двоїстість культури Росії та Лівобереж­ної України («Малоросії»), що входила до її складу. Прилучення вищих верств суспільства до західноєвропейських цін­ностей призводило до нівелювання націо­нальних рис. З іншого боку, різкі від­мінності умов життя населення великих міст і глибокої провінції сприяли збере­женню у побуті останньої патріархаль­них звичаїв і традицій. Водночас відбу­вався і неминучий взаємовплив культур різних верств суспільства, міста й села.

Наприкінці XVIII — на початку

XIX ст. побут придворної знаті, найза-
можніших поміщиків, дворянства, ари­
стократії продовжував орієнтуватися на
західноєвропейську моду, законодавцем
якої утвердила себе Франція. У Росій­
ській імперії, як і в усій Європі, після
тривалого панування стилю бароко ді­
став поширення класицизм, після ньо­
го — романтизм, а на рубежі XIX—

XX ст.— модерн. Риси західноєвропей­
ської культури в різних регіонах імперії
набували своєрідного національного за­
барвлення і проникали навіть у селян­
ський побут.

Традиційний український одяг цього періоду рельєфно віддзеркалює соціаль­ну структуру суспільства. В костюмі української знаті, як і раніше, викори­стовувалися дорогі місцеві та імпортні матеріали. Крім того, наявнішими стали західноєвропейські, а також східні впли­ви, переосмислені та пристосовані до міс­цевих умов. Це можна простежити у назвах одягу, його видах, крої, оздоблен­ні. Свої особливості в одязі мало духо­венство; його вбрання зберегло форму давньоруської та візантійської ризи з незрівнянним багатством її золотого ткання, прикрас, культової атрибутики.

Для виготовлення нарядного жіночо­го й чоловічого вбрання заможних меш­канців Лівобережжя вживали багато орнаментовані шовкові тканини — пар­ чу, оксамит, штоф. Характер орнамента­ції відповідав ренесансному та бароко­вому стилям. Тканини прикрашалися до­сить великими елементами стилізованих квітів, листя, плодів, вписаних у різно­манітні медальйони. Окрім привізних, в ужитку були й дорогі місцеві тканини. Ще з XVII ст. в Україні розвивається золототкацьке виробництво у Бродах, Слуцьку та інших містах.

Використання багатокольорових ор­наментованих коштовних тканин було продовженням культурних традицій Ки­ївської Русі, яке підтримувалося постій­ними торговельними стосунками з краї­нами Заходу і Сходу. Такі тканини йшли переважно на верхній чоловічий та жіно­чий одяг: жупани, кунтуші, плащі- накидки тощо.

З однотонних шовкових тканин вико­ристовували атлас і камку. Панська со­рочка шилася з тонкого полотна, виши­валася шовком, сріблом і золотом. За кроєм вона була близька до народної, відрізняючись від неї лише формою комі-

52