Тема 7. Організаційні форми і методи навчання та виховання.

Проблемі питання для обговорення в аудиторії

1. Методи і засоби навчання: класифікація, організація, поєднання.

2. Організаційні форми виховної роботи.

Поняття про методи навчання і їх класифікації. Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Прийом навчання - це деталь методу, тобто часткове поняття по відношенню до загального поняття “методу”.

Різні підходи до класифікації методів:

· за джерелами передачі і характером сприйняття інформації: словесні, наочні і практичні (С.П.Петровський, Е.Я.Галант);

· у залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування одержаних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок (М.О.Данилов, Б.П.Єсипов);

· у відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М.М.Скатін, І.Я.Лернер).

При цілісному відході виділяють три групи методів нявчання:

· організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

· стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

· контролю і самоконтролю навчально пізнавальної діяльності.

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - це сукупність методів, які спеціально спрямовані на передачу і засвоєння учнями умінь, знань і навичок. До них належить словесні методи навчання:

1. Розповідь – послідовне розкриття змісту нового матеріалу. Вимоги до розповіді: логічна послідовність, чіткість і доказовість, достовірність змісту, образність і емоційність, мова вчителя (чітка, доступна правильна).

2. Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів і т. д.

3. Лекція - усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом, складного за логічною побудовою.

4. Бесіда - питально-відповідальний метод навчання.

5. Дискусія, диспут. Ці методи навчання близькі до бесіди. Диспут - це суперечка на наукову або суспільну тему. Дискусія - суперечка, обговорення будь-якого питання.

6. Метод драматизації, який знаходить широке застосування переважно під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу, дозволяє успішно розвивати творчі здібності, уяву, активність і самовідданість учнів.

7. Наочні методи спостереження: ілюстрування, демонстрування і самостійне спостереження.

8. Метод ілюстрування передбачає ілюстрування статистичної наочності, плакатів, карт, написів на дошці.

9. Метод демонстрування передбачає демонстрування приладів, дослідів, технічних установок, різних препаратів.

10. При використанні цих методів необхідно:

· забезпечити всебічний огляд об’єкта, чітко виділити головне, детально продумати пояснення;

· залучити самих учнів до знаходження потрібної інформації.

11. Метод самостійного спостереження:

· інструктаж вчителя;

· вивчення або повторення раніше вивченого;

· спостереження;

· висновки учнів;

· висновки вчителя і оцінка виконаної роботи.

12. Індуктивний метод навчання: викладаються спочатку факти, демонструються досліди, наочні посібники, організується виконання вправ, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів і т. д.

13. Дедуктивний метод навчання: спочатку повідомляють загальне положення, формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки, більш конкретні завдання.

14. При використанні цих двох методів навчання застосовуються словесні, наочні і практичні методи навчання.

15. Репродуктивні методи навчання передбачають активне сприймання і запам’ятовування навчального матеріалу, який повідомляється вчителем та іншими джерелами інформації. При цьому використовуються розглянуті раніше словесні, наочні і практичні методи навчання.

16. Проблемно-пошукові методи навчання передбачають підвищену активність учнів у процесі навчання. Тут також використовується методи словесні наочні й практичні.

Засоби навчання у навчальному процесі:

· слово вчителя - для передачі знань, слово і дія для формування умінь і навичок;

· викладаючи новий матеріал, учитель спонукає думати учнів над ним, погоджуватись чи не погоджуватись з думками вчителя, звертатися до нього з питаннями і одержати відповідь;

· підручник служить учню для відновлення у пам’яті, повторення і закріплення знань, одержаних на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу;

· одні засоби навчання заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої і ін.);

· другі - конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці і інший наочний матеріал);

· треті - виступають у ролі прямих об’єктів вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи);

· четверті - в ролі “посередників” між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції, гербарії і ін.);

· п’яті - використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками - навчальними і виробничими (прилади, інструменти, ін.);

· шості - символічні (знакові) засоби (історичні і географічні карти, графіки, діаграми).

Технічні засоби навчання включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори, телевізори, і т. д.). аудіовізуальні засоби: екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кіно фрагменти, кінокільцівки), фонопосібники (грамзаписи, і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо – і телевізійні передачі.

Вибір оптимального поєднання методів і засобів навчання. Оптимальний вибір методів і засобів навчання передбачає врахування:

· мети і завдань уроку;

· обсягу і складності навчального матеріалу;

· мотивації навчання. Інтересів і активності учнів;

· рівня підготовленості учнів і їх працездатності;

· віку учнів;

· сформованості навчальних умінь і навичок;

· навчальної тренованості, витривалості;

· часу навчання (осінь, зима, літо, весна, до обіду, після обіду);

· матеріально – технічної бази;

· застосування методів і засобів на попередньому уроці;

· типу і структури уроку;

· взаємин між вчителем і учнями;

· рівня підготовки вчителя.

Рівні прийняття рішення про вибір методів навчання:

· стереотипний підхід;

· рішення типу проб і помилок;

· оптимізоване рішення.

Формування в учителя уміння педагогічної техніки (виразність мови, володіння голосом, жестом, мімікою та інше

2. У вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота - різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності (обговорення книг, кінофільмів, екскурсії, змагання, конкурси, свята тощо).

Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього кругозору учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширенні виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і специфічних принципів виховання" серед яких виокремлюють:

а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;

б) суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва;.

в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;

г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатівської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру (створення нових приладів, удосконалення наявних) приділяти особливу увагу творчому підходу до справи тощо;

ґ) зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури - під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором;

д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних та комп'ютерних ігор, демонстрування цікавих дослідів та ін.

Специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи спрямовані на пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.