Розвиток мовленнєвої діяльності

Характеристика особливостей розвитку психічних процесів у дітей з нормальним та порушеним мовленнєвим розвитком

Розвиток мовленнєвої діяльності

Мовлення – це вища психічна функція, яка формується та тісно взаємодіє з іншими психічними процесами: сприйманням, увагою, пам’яттю, мисленням. А також, співіснує з емоційно-вольовою сферою, яка допомагає контролювати та регулювати поведінку людини.

Мовлення — це форма спілкування, опосередкована мовою, яка включає процеси побудови та розуміння висловлювання. До функцій мовлення, крім спілкування, належать також пізна­вальна та регулювальна. Мовлення відіграє винятково важли­ву роль у формуванні вищих психічних функцій.

Вчені - дефектологи (Р.Є. Левіна, В.В, Тарасун, Є.Ф. Соботович) які займались вивченням дітей з вадами мовлення, доводять, що рівень недорозвиненості мовленнєвої діяльності у молодших школярів, впливає на процес засвоєння ними знань, умінь та навичок, що явно відрізняється від їх однолітків без мовленнєвих вад.

Діти сьомого року життя з нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення (НЗНМ), мають певні порушення у лексичній стороні мовлення, а також, в них страждає засвоєння семантичної структури слова; є труднощі у смисловому зв’язку між словами; спостерігається пасивність словесних засобів; існує не сформованість різних типів значень слова (переносних, похідних, синонімічних, багатозначних та ін.), спостерігається бідність словникового запасу (Л. Бартєнева, Р. Лалаєва, Є. Соботович, Н. Серебрякова, Л. І. Трофіменко), страждає узагальненість словесних значень та поняття співвіднесеності і лексичної системності (Л. Трофіменко, Є Соботович). Дітям важко розуміти складні тексти, засвоювати нові значення слів, користуватися зв’язним мовленням (Л. Андрусишин, І. Баскакова, Соботович Є.). Також, зустрічаються помилки недиференційованого використання закінчень знахідного відмінку, що позначають живі та неживі істоти. Спостерігається недостатній рівень засвоєння парадигми дієвідміни атипових дієслів (В. Лотарьова, Л. Федоренко, Г. Фомічова). У дітей з НЗНМ з дислалією, було виявлено (М.А.Савченко, Н.С.Гаврилова) порушення усного мовлення труднощі при засвоєні програмованого матеріалу з читання і письма.

У дітей з нерізко вираженим ЗНМ, недостатньо сформованими є звуковимовна пам’ять, увага, навички самоконтролю. Словник не відповідає віку. Розуміння і використання граматичних категорій є недорозвиненим згідно віку. Часто бувають порушення звуковимови або несформованість фонематичних процесів. Не сформованість мовлення у цієї категорії дітей значно впливає на розвиток пізнавальних процесів.

У дослідженні дітей з загальним недорозвитком мовлення (ЗНМ), науковці (В.К. Воробйова, Л. Волкова, Р.Є. Левіна, Є.Ф. Соботович Л.Ф. Спірова, В.В. Тищенко, Н.В. Чередниченко, М.К. Шеремет, та ін.) доводять, що у них спостерігається порушення граматичної будови мовлення, які виявляються у помилках узгодженості числівників з іменниками, прикметники з іменниками за категоріями роду, числа і відмінку; порушення у використанні простих та складних прислівників; помилки при перетворенні однини у множену; складність у конструюванні речень (Ю.В. Коломієць).

А.С. Винокур у своїх дослідженнях підкреслює, що у процесі навчання, учні молодших класів допускають велику кількість помилок при письмі, що свідчить про порушення фонематичного сприймання і слабкі навички звукового аналізу. У них спостерігаються також значні відхилення в лексико-граматичному розвитку, спостерігається бідність словникового запасу, в активному словнику дітей переважають іменники й дієслова, та не чітке розуміння змісту багатьох слів.

Н. О. Нікашина, вказувала що «найбільш характерним і суттєвим для дітей з ЗНМ є недостатнє уміння підмічати і узагальнювати явища мови, її звукові і морфологічні особливості, фор­ми словозмін, способи словотворення і синтаксичні кон­струкції речень».

В роботах науковців (А.С. Винокур, Л.Ф. Бесонової, Л.С. Волокової, Спірової, Т.Б. А.В. Ястребової, та ін.), присвячених дослідженню мовленнєвих дефектів, значну увагу направлено на вивчення у дітей фонетичного недорозвитку мовлення (ФНМ). Дані порушеннявиражаються в неправильності вимови окремих звуків (особливо свистячих, та шиплячих). Фонетичні порушення мають свій особливий прояв - у випадку анатомічного відхилення в будові чи рухливості артикуляційного апарату - зубів, щелепи, язика, піднебіння - чи наслідування неправильного мовлення. Це призводить до спотворення артикуляції окремих звуків, що впливає на чіткість мовлення, але не заважає нормальному розвитку інших її компонентів. Фонетичні порушення мовлення, зазвичай не впливають на засвоєння дітьми знань, але можуть впливати на формування їх особистості.

У дітей з фонетико-фонематичними порушеннями мовлення (ФФНМ) (діти з ринолалією, дизартрією, дислалією - акустико-фонематичною та артикуляторно - фонематичною формою) страждає процес формування вимовної системи, внаслідок дефектів слухового сприймання і вимови фонем. Дитина недостатньо розрізняє звуки, не розуміє акустичної і артикуляційної різниці між опозиційними звуками. Це приводить до того, що діти недостатньо чітко оволодівають звуковим складом слова і роблять специфічні помилки при читанні та письмі. До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом та інтелектом.

Дослідження, проведені Т.Б. Філічовою, Г.В. Чіркіною, свідчать про те, що у дітей з ФФНМ спостерігаються недиференційована вимова пар або груп звуків, що призводить до заміні двох або трьох звуків одним. Також суттєвим порушенням, у мовленні цих дітей, є: заміни складних за своєю артикуляцією звуків більш простими звуками; змішення звуків близьких за артикуляцією і акустичним признаком; не сформованість ритмико-слогової структури слова; не сприйняття звуків, та не розвинений звуковий аналіз слів. Л.Ф. Спірова відмічала, що орієнтування в звукових елементах слова знаходяться в залежності від степені недорозвитку фонематичного сприймання і від первинного або вторинного недорозвитку.

Велика кількість науковців вивчаючи дітей з дислалією, дизартрією, ринолалією приділяли увагу психофізичному механізму порушень мовлення (Беккер К., Совак М., Правдіна О.В., Токарева О.А. Ляпидевський С.С., Хватцев М.Э., описували клінічні особливості діагнозів (Правдіна О.В., Хватцев М.Э.) та специфічний розвиток у них звуковимовної сторони мовлення, та фонематичного слуху (Волкова Л.С., Савченко М.А.) У дітей дислаліків серед порушень звуковимовної сторони мовлення [5, 3, 4] спостерігається спотворена вимова, взаємозаміни, заміни; діти мають труднощі при оволодіванні письма, читання (Р.А. Бєлова-Давід, Ястребова А.В., Спирова Л.Ф., Бессонова Т.П.) виникає складність у навчальному засвоєнню грамоти (Каше Г.А., Левіна Р.И., Савченко М.А, Спирова Л.Ф.), але процеси пізнавальної діяльності у них залишаються збереженими (Волкова Л.С., Тарасу В.В.).

Діти з дизартрією мають проблеми у вимовній стороні мовлення, а читання, письмо, розуміння мовлення, обсяг пасивного та активного словника і граматична будова мови у цих дітей залишається не пошкожденою, але інколи може затримуватись у своєму розвитку (Правдіна О.В., Гаврилова Н.С.). Через наявність у цих дітей мовленнєвих порушень та рухових порушень, виникає вторинна затримка інтелектуального розвитку (Р.А. Бєлова-Давід, О.А. Токарева), але їх неможна відносити до розумово відсталих.

Дизартрики страждають не сформованістю мовленнєвих кінестезій, що призводить до порушень мовних операцій, що забезпечують вибір потрібного слова. Відмічається недорозвиток стимульно-просторових синтезів, що впливає на порушення логіко-граматичних конструкцій у мовленні. Недостатність словникового запасу припадає на слова, що позначають просторові та часові уявлення та узагальнюючі поняття (Гаврилова Н.С.).

Алмазова Є.С., Зееман М., Іполітова А.Г. відмічають, що у дітей з ринолалією при порушенні мовлення, що супроводжується патологічними змінами тембру голосу, звуковимови, і обумовлено анатомно-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату, спостерігається фонетичний, фонетико-фонематичний та загальний недорозвиток мовлення (Волкова Л.С.), який спричинений вродженими аномаліями м’якого або твердого піднебіння, що зумовлює порушення мовлення та артикуляцію звуків (Беккер К.П., Совак М.).

Науковці, (Є.С. Алмазова, А.Г. Іполітова, І.І.Єрмакова) вивчаючи загально-психічний розвиток цих дітей доводять, що в них є недостатньо активна пізнавальна та мовленнєва діяльність, вони швидко втомлюються, спостерігається соматична ослабленість, також, у цієї категорії дітей, відмічається фонетико-фонематичні порушення мовлення, та затримка у розвитку лексико-граматичних структур. Ринолаліки, мають проблеми у закономірностях будови мови, у них несформована мовленнєва практика, що призводить до порушень лексичної та синтаксичної сторін мовлення. Активний словник менше за пасивний, також існує обмеженість кількості слів які позначають абстрактні та узагальнені поняття. На письмі спостерігається стійкий аграматизм, що розглядається як незасвоєння ними правил правопису.