Технології виявлення маніпуляції

З моменту виникнення підозри, що попри задекларовану незалежність, ЗМІ можуть бути пропагандистським рупором політичного чи бізнесового інтересу, почали виникати технології, за допомогою яких можна було б встановити і задокументувати факт маніпуляції.

З середини 50-х років минулого століття однією із найдієвіших технологій став контент-аналіз. Суть методу полягала у кількісно-якісному аналізі конкретних обсягів матеріалів ЗМК та вибірки самих ЗМК.

Уперше масштабне застосування контент-аналізних технологій в Україні мало місце під час парламентсько-президентської кампанії 1994 року, коли комітет “Рівність можливостей” уперше провів моніторинг значної кількости загальнонаціональних і регіональних газет і телекомпаній на предмет забезпечення рівного доступу до ЗМК. Під час виборчої кампанії 1998 року вперше контент-аналізні методики було застосовано зарубіжними дослідниками, а саме Европейським медіаінститутом (Дюсельдорф).

Таким чином, моніторинг ЗМК за допомогою контент-аналізу став основною метричною системою для визначення рівня якісного інформування, тобто рівня забезпечення громадян інформацією, необхідною і достатньою для прийняття свідомих рішень.

Під час виборчої кампанії 2002 року моніторингове дослідження охопило період з 1 жовтня 2001 року по 31 березня 2002 року на основі вибірки 19 київських та загальнонаціональних інформаційних і аналітичних телепрограм, 93 регіональних інформаційних і аналітичних телепрограм у 24 регіонах, 10 київських та загальнонаціональних газет та 126 регіональних газет у 24 регіонах.

У результаті моніторингу було констатовано, що переважна більшість українських ЗМК фактично стали учасниками виборчого процесу на боці тих чи инших партій, блоків і кандидатів. Лише незначна частина газет і ще менше телекомпаній залишилися відносно нейтральними. Виборчі симпатії, які ЗМІ виражали більшою чи меншою мірою відверто, як правило не збігалися із симпатіями виборців, які були реалізовані у процесі голосування, що доводило: для більшости ЗМК обслуговування інтересів партій, блоків і кандидатів було пріоритетним, порівняно з інтересами глядачів і читачів, на що останні реагували падінням рівня довіри.

При цьому ЗМІ далеко не повністю змогли виконати свою роль і забезпечити виборців інформацією, достатньою для усвідомленого вибору. Основними причинами стала вкрай незначна кількість ЗМІ, незалежних від влади і залежних від громадян; економічний стан ЗМК та становище споживачів їх інформації ускладнює виконання журналістами тієї ролі, яку вони повинні відігравати у демократичному суспільстві, а також для усвідомлення такої їх ролі з боку громадян.

Водночас, результати моніторингу засвідчили, що під час виборів українського парламенту 2002 року суб’єкти виборчого процесу отримали дещо ширший доступ до ЗМК порівняно з кампанією 1998 року, однак обмежений для окремих суб’єктів виборчого процесу, зокрема опозиційних блоків та кандидатів. Водночас у низці регіонів редакційна політика частини ЗМІ виражалася у внутрішньоредакційній цензурі та самоцензурі журналістів.

Значна частина ЗМК демонструвала низьку культуру подачі новин, що виражалося у використанні позитивних чи негативних стосовно суб’єктів виборчого процесу оцінюючих матеріалів. Таким чином, суб`єкти виборчого процесу мали нерівномірний доступ до ЗМІ як на рівні інформаційних програм та матеріалів, так і на рівні створення можливостей для поширення політичної реклами за рахунок виборчих фондів, що зумовлювалося симпатіями ЗМІ до тих, чи инших суб’єктів виборчого процесу, а не виконання ними нейтральної ролі посередника та неупередженого інформатора. При цьому недосконалість виборчого законодавства перешкоджала окремим суб’єктам виборчого процесу розміщувати свою політичну рекламу, а заангажованим чи таким ЗМІ, на які чинився тиск з боку засновників чи власників, законодавство надавало аргументи для відмови.

При цьому засновники чи співзасновники державних і комунальних ЗМІ справляли прямий чи опосередкований адміністративний тиск на керівників ЗМІ та журналістів з метою надання переваги для ведення передвиборної агітації для блоку “За єдину Україну”. Також мали місце випадки, коли державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у вигляді прес-релізів надавали ЗМІ матеріали, які містили передвиборну агітацію, з тим, аби ці матеріали були розміщені під виглядом новин, а не у вигляді політичної реклами, означеної як така та оплаченої за рахунок виборчих фондів.

Особливо цікавими були результати моніторингу, коли порівнянню було піддано рівень симпатії ЗМІ та рівень симпатії самих виборців. Як свідчать вищенаведені графіки (Рис.1, Рис. 2, Рис. 3, Рис. 4), ці рівні практично не збігалися.