Журналістика: соціальний інститут, бізнес, Public Journalism

Олександр Чекмишев

Перегони з тінню

Маніпулювання свідомістю та моніторинг засобів масової комунікації

Журналістика: соціальний інститут, бізнес, Public Journalism

Усе почалося тоді, коли журналістика стала соціальним інститутом. Але інститутом особливим. Як соціальний інститут журналістика виконує функцію комунікації, тобто забезпечує процес соціальної взаємодії за допомогою інформаційних повідомлень. Таким чином, вона покликана інформувати громадян про важливі події і проблеми, контролювати владу та инші соціальні інститути через публічне висвітлення їх діяльности, а також налагоджувати, забезпечувати та підтримувати процес комунікації в суспільстві.

Завданням журналістики як соціального інституту є надання через засоби масової комунікації (ЗМК) інформації, її аналізу чи публіцистичного осмислення, на основі чого люди приймають рішення і діють згідно з ними. Відтак журналістика виконує посередницьку функцію в системі взаємодії індивідуумів, з яких складається суспільство, та соціальних інститутів, покликаних забезпечувати системну життєдіяльність і розвиток соціуму.

Така взаємодія забезпечується через виконання ЗМК функції інформування, аналізу, громадської критики та контролю і реалізується через виконання ЗМК наступних завдань:

1. ЗМК інформують аудиторію:

• про суспільно значимі події, що стосуються усіх сфер життя (природні й техногенні катастрофи, політика, економіка, культура, релігійне життя, спорт, світське життя і т.д.);
• про дії та прийняті рішення в системі соціальних інститутів;

1. ЗМК інформують соціальні інститути та осіб, які виконують свої повноваження в системі соціальних інститутів, про реакцію громадськости та громадських об’єднань на дії і прийняті рішення в системі соціальних інститутів.
2. ЗМК забезпечують діалог і процес комунікації між громадськістю та соціальними інститутами, внаслідок чого або особи, які виконують свої повноваження в системі соціальних інститутів, корегують свої дії і прийняті рішення, або громадська думка корегує свою оцінку дій і прийнятих рішень в системі соціальних інститутів.
3. ЗМК контролюють діяльність соціальних інститутів та осіб, критикують, якщо їхні дії та рішення не є адекватними щодо громадськости, пропонують через публічну дискусію можливі альтернативи аж до заміни осіб чи соціальних інституцій.
4. ЗМК забезпечують демократичний механізм діяльности соціальних інституцій, в основі якого лежать інтереси та індивідуальні свободи, а будь-яке делегування функцій і повноважень здійснюється на представницькій основі, що передбачає: будь-яка влада є виборною, оскільки навіть призначені особи призначаються особами, які є обраними.

Одначе те, наскільки повноцінно ЗМК виконують роль соціального інституту, безпосередньо залежить від рівня демократичного розвитку суспільства. Це означає, що у суспільствах, де рівень громадської свідомости громадян є високим, а кадрове формування й діяльність соціальних інститутів прямо залежить від волі громадян, ЗМК є органічною складовою системного балансу між громадськістю і соціальними інститутами.

У суспільствах перехідної демократії чи таких, чий рівень демократії є низьким, ЗМК нерідко вимушені або опинятися у ролі центру конфлікту між громадськістю і соціальними інститутами, або піддаватися прямому адміністративному чи опосередковано економічному тиску. Внаслідок цього ЗМК піддаються різного роду цензурі та самоцензурі, зі зростанням яких вони стають пропагандистами і агітаторами на користь інтересів тих чи инших представників політичної чи політико-бізнесової влади.

Таким чином, ступінь лояльности соціальних інститутів до ЗМК та їх готовність визнавати чи миритися з виконанням ЗМК ролі соціального інституту є однією з головних ознак демократизму суспільства.

Основні стандарти журналістики як соціального інституту було сформульовано до середини минулого століття. Журналістика стала впливовою, а отже, незважаючи на різноманітні важелі стримування, спокуса використати ЗМК для маніпуляції масовою свідомістю раз по раз реалізовувалася.

Проблема полягала ще й у тому, що журналістика розвивалася паралельно як соціальний інститут, і як бізнес. Ця риса якісно відрізняє ЗМК від инших соціальних інститутів, оскільки ЗМК виконують роль соціального інституту, надаючи своїм споживачам інформаційні послуги, які оплачуються цими споживачами прямо чи опосередковано. При цьому економічна успішність ЗМК безпосередньо залежить від того, наскільки якісно і повноцінно ЗМК виконують роль соціального інституту.

За таких умов ЗМК змушені боротися за чисельність своєї аудиторії. У демократичному суспільстві саме аудиторія ЗМК є тим інструментом, який впливає на життєдіяльність ЗМК. Це зумовлює тісну залежність ЗМК від споживачів своєї інформації та прагнення журналістів максимально оперативно і якісно забезпечити інформаційні потреби аудиторії.

Отже, у такий спосіб демократичні суспільства на практиці реалізують конституційні права громадян на свободу слова та інформацію. Згаданий механізм створює струнку і логічну систему противаг, яка унеможливлює втручання у творчу діяльність журналістів та редакційну політику ЗМК представників влади, бізнесу, а також самих власників, засновників, співзасновників та інвесторів. У разі, коли громадськості стає відомим факт втручання у редакційну політику ЗМК з боку політика, инші ЗМК надають цій події широкого розголосу, що, по-перше, може поставити хрест на подальшій кар’єрі політика, а по-друге, спричинити суттєву втрату аудиторії даного ЗМК, а відтак і різке скорочення рекламного бюджету. Та навіть у тому разі, коли факт втручання не було викрито і розголошено, появи у ЗМК заангажованих і упереджених матеріалів значно звужують коло споживачів такого продукту. Таким чином, сучасні демократичні суспільства створили умови, коли недобросовісне виконання ЗМК своїх соціальних функцій є нерентабельним з економічної точки зору. Простіше кажучи – поширювати неправдиву чи неякісну інформацію, або ж замовчувати її стає невигідно. Споживачі інформації, сплачуючи свої кошти за інформаційні послуги ЗМК, вимагають за це їх найвищої якости, тим самим роблячи ЗМК залежними лише від своїх інтересів і унеможливлюючи будь-який сторонній вплив на діяльність журналістів та редакційну політику.

З иншого боку не менш важливою є та проблема, що беззастережна чи висока залежність ЗМК від споживачів інформації створює умови, коли система противаг, порушується таким явищем, як популістська журналістика. Це означає, що за певних обставин, зумовлених рівнем вибагливости (чи, точніше невибагливости) аудиторії, ЗМК починають надавати споживачам переважно таку інформацію, яку аудиторія хоче отримати.

Ще одна форма в якій існує журналістика – суспільна, або, як її ще називають, – громадська. Суспільна журналістика (Public Journalism) – такий вид масово-комунікаційної діяльности, що передбачає підвищений вплив споживачів інформації на її зміст. На відміну від комерційної журналістики, де вплив споживачів інформації на її зміст та бізнесовий компонент ЗМК є взаємоврівноваженими або бізнесовий компонент є домінуючим, суспільна журналістика ставить собі завдання спільно з громадянами країни спробувати визначити найголовніші для суспільства запитання і запропонувати можливі шляхи розв’язання.

Для досягнення такого результату ЗМК ініціюють зустрічі з представниками громадськости й фактично стають аренами дискусій та обговорень. Особливістю суспільної журналістики є те, що вона може реалізовувати свої завдання не лише через суспільні ЗМК, але й як окремі проекти комерційних ЗМК.

Суспільна журналістика передбачає значно активнішу роль ЗМК та журналістів у перебігу громадської дискусії і передбачає, що вони не тільки реагують на події, а й самі безпосередньо ініціюють дискусії чи створюють інформаційні приводи.

Водночас, суспільна журналістика порушує чи не найбільше дискусій з приводу себе самої. Ці дискусії зводяться до кількох принципових питань:

1. Де пролягає межа, що відділяє журналіста від ролі пропагандиста чи політика? Якщо такої чіткої межі немає, це може призвести до того, що ЗМК схилить свої симпатії на користь иншого соціального інституту, і, таким чином, втратить самостійну роль. Беручи активну участь у дискусії з приводу соціально значимої проблеми, ЗМК міняють роль пасивного інформаційного посередника на активну. Однак, тим самим, ЗМК самі опиняються в центрі дискусії з того приводу, наскільки бажаною є активна участь ЗМК й журналістів у розв’язанні суспільно значимої проблеми, яку відповідальність бере на себе журналіст і чиї інтереси він обстоює.
2. Яким чином повинні фінансуватися суспільні ЗМК: безпосередньо споживачами інформації, опосередковано платниками податків через бюджетне фінансування, виключно прямими чи опосередкованими внесками громадян чи також за рахунок реклами? Пряме фінансування ЗМК громадянами ставить низку питань стосовно високої вартости таких послуг та стабільности фінансування з огляду на мінливість громадської думки та платоспроможности громадян (особливо у перехідних суспільствах). Опосередковане фінансування через держбюджет чи спеціальний фонд, контрольований державою, висуває низку запитань стосовно міри і можливости втручання держави у кадрові призначення, редакційну політику та творчу діяльність журналістів. Змішане фінансування, тобто прямо чи опосередковано за рахунок громадян, а також за рахунок реклами, – усуває низку суперечностей, зумовлених фінансовими можливостями громадян та схильністю держави до маніпулювання ЗМК. Однак при цьому постає нове запитання: чим у такому випадку суспільні ЗМК принципово відрізняються від традиційних ЗМК, що функціонують на засадах балансу та взаємопов’язаности між симпатіями аудиторії та бізнесовою успішністю? Такі й подібні дискусії точаться не тільки в країнах, де поява суспільних ЗМК є ще справою перспективи, але й там, де суспільні ЗМК діють упродовж десятків років. Це означає, що система балансів і противаг між громадською думкою і соціальними інститутами є не статичною, а перебуває у постійній динаміці, будучи одним із стимулів суспільного розвитку.