Особливості об’єктів міжнародного екологічного права.

ОСНОВНЕ:

Об'єктом міжнародно-правового регулювання і охорони є не довкілля, що перебуває під національною юрисдикцією, а міжнаро; правовий природний простір, навколишнє середовище Землі в ці му, глобальна екологічна рівновага.

Міжнародне екологічне право включає всю сукупність екологі1 відносин, тобто не лише відносини в охороні навколишнього середовища Землі і забезпеченні екологічної рівноваги, але й відносини кального використання окремих природних ресурсів — земель, пові морів, океанів, лісів, унікальних природних комплексів і об'єктів.

Однією з основних характерних особливостей міжнародного логічного правам те, що його база — це закони природи, які виї ються біологією, фізикою, хімією, екологією. Міжнародне (а т і національне) екологічне право, на відміну від інших галузей п] які регулюють різноманітні і часом не передбачувані людські мовідносини, використовує наукові знання для попередження і лювання наслідків людської діяльності і її впливу на довкілля та родні фактори.

Врахування законів природи веде до міждисциплінарного, лексного підходу у вирішенні екологічних проблем у законі і правозастосовчій діяльності в галузі охорони довкілля. Наприї у розробці Конвенції про зміни клімату необхідно було врахуі думку експертів в питаннях атмосферного повітря, глобального тепління, озонового шару, метеорології, хімії, біології та екології, могли б оцінити фактори впливу на клімат і екологічні системи.

Міжнародне екологічне право охоплює три рівні міжнаро; співробітництва в галузі охорони довкілля: світввий-або глобальї європейський і регіональний, зокрема в рамках СНД.

На світовому рівні формування т бурхливий розвиток міжн; ного екологічного права почався після Стокгольмської (1972 р.) конференції.

Об'єктом міжнародного екологічного права е навколишнє природне середовище як джерело матеріальних і нематеріальних благ і умов" що гарантують процвітання теперішнього і майбутніх поколінь. У свою чергу, поняття навколишнього природного середовища складається з таких понять:

1) природні екологічні системи, які практично не були змінені у результаті господарської діяльності людини, тобто "недоторкана" природа;

2) модифіковані (змінені у процесі економічної та іншої діяльності суспільства) екологічні системи, тобто "оброблена" природа;

3) трансформовані (перетворені для задоволення господарських і культурно-оздоровчих потреб) у результаті антропогенного впливу екологічних систем, тобто "перетворена" природа.

Серед об'єктів міжнародного екологічного права виокремлюють: атмосферу Землі, Світовий океан а його природними ресурсами, запаси прісної води, мінеральні ресурси, унікальні природні комплекси, навколоземний космічний простір, флору і фауну, генофонд людини. Іншими словами, ці природні об'єкти, які включають природні ресурси (як відокремлюваний компонент) і природні комплекси (частина навколишнього природного середовища, спеціально відокремлена як еталон природи), використовуються декількома чи всіма державами. Згідно а міжнародним правом, усі природні об'єкти! комплекси поділяються на національні і міжнародні.

1. Національні природні об'єкти і комплекси перебувають під юрисдикцією окремої держави, що має суверенітет над природними ресурсами, які знаходяться на її території.

2. Міжнародні природні об'єкти і комплекси не перебувають під юрисдикцією певної держави, оскільки вони знаходяться на території різних країн у зв'язку зі своїм походженням або природними циклами. Міжнародні природні об'єкти і комплекси поділяють, у свою чергу, на загальні і подільні.

Загальні природні об'єкти і комплекси використовуються рівноправно всіма державами (відкрите море, Світовий океан, Антарктика, морське дно поза прибережною обмілиною, космічний простір з усіма космічними об'єктами та їх ресурсами).

Подільні природні об'єкти і комплекси використовуються декількома державами (водні ресурси міжнародних рік, прикордонні природні комплекси і родовища корисних копалин, мігруючі види тварин).

Суб'єктами міжнародного екологічного права є окремі держави в особі своїх компетентних органів, а також міжнародні організації.

Предметом міжнародного екологічного права є міжнародні відносини у галузі екології, які породжуються впливом суб'єктів міжнародного екологічного права на його об'єкт, а також у галузі міжнародного співробітництва, що відрізняються від інших відносин та від аналогічних відносин, що регулюються національним екологічним правом.

 

Додаткове:

4. Міжнародно-правова охорона планетарного середовища та космічного простору

Міжнародно-правова охорона планетарного середовища здійснюється у таких основних напрямах:

· охорона атмосферного повітря;

· охорона озонового шару;

· попередження радіаційного впливу на навколишнє сердовище.

Центральне місце в системі норм по охороні атмосфери Землі посідають Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р., Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р та Кіотський протокол до неї 1997 р..

Учасники Конвенції про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р. зобов’язалися не вдаватися до військового або ворожого використання засобів впливу на природне середовище (навмисного управлінню природними процесами – циклонами, антициклонами, фронтами хмар і т.д.), які мають широкі, довгострокові або серйозні наслідк. При цьому перелік заборонених дій не вичерпується вказаними в Конвенції, оскільки у будь-який час можуть бути створені нові засоби дії. Конвенція встановлює межі дозволених дій держав у сфері управління природними явищами і безстроковою.

Відповідно до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р. держави домовилися про необхідні заходи щодо скорочення і запобігання забрудненню повітря, передусім відносно засобів боротьби із викидами забруднень повітря (головним чином сірки, азоту та їх сполук). Передбачається, зокрема, обмін інформацією з цих питань, періодичні консультації, здійснення спільних програм регулювання якості повітря і підготовці відповідних фахівців відповідних спеціальностей. На основі Конвенції в структурі Європейської економічної комісії ООН створений спеціальний орган, що забезпечує координацію національних заходів по виконанню конвенційних положень. У 1985 р. до Конвенції був прийнятий Протокол про скорочення викидів сірки або їх трансграничних потоків, згідно якому викиди сірки повинні бути скорочені до 1993 р. на 30 %.

Метою Рамкової конвенції ООН про зміну клімату 1992 р. є стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечної антропогенної дії на кліматичну систему. Учасники Конвенції мають вживати попереджувальні заходи у області прогнозування, запобігання або зведення до мінімуму причин зміни клімату і зменшення його негативних наслідків. Кіотський протокол 1997 р., зокрема, встановлює обсяги допустимих викидів державами парникових газів, а також допускає можливість продажу квот річних викидів.

Іншим складовим елементом системи міжнародного захисту природи є охорона озонового шару. Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 р. і Монреальський протокол по речовинах, що руйнують озоновий шар, 1987 р. дають перелік озоноруйнуючих речовин, визначають заходи по забороні ввезення і вивозу озоноруйнуючих речовин і продукції, що їх утримує, без відповідного дозволу (ліцензії). Забороняється також ввезення вказаних речовин і продукції з країн, що не є учасниками Конвенції і Протоколу, і вивіз їх в ці країни. Протокол 1987 р. обмежив виробництво фреонів і інших подібних речовин, до 1997 р. їх виробництво повинне було припинитися повністю. Держави періодично інформують заснований відповідно до Конвенції і Протоколу Секретаріат про виробництво, споживання і використання озоноруйнуючих речовин. Учасниками Конвенції розробляються національні системи збирання, зберігання, регенерації і утилізації озоноруйнуючих речовин.

Питання захисту навколишнього середовища від радіаційного забруднення регулюються нормами Договору про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою 1963 р., Договором об нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., Міжнародною конвенцією про охороні людського життя на морі 1974 р. і Протоколом 1978 р. до цієї Конвенції (щодо експлуатації суден із ядерними енергетичними установками), Конвенцією про відповідальність у області морського перевезення ядерних матеріалів 1981 р., Конвенції про ядерну безпеку 1994 р., інших міжнародних документів.

Договір про Антарктиду 1959 р. забороняє скидання радіоактивних речовин південніше 60-й паралелі південної широти. Умисному захороненню в океані шкідливих, зокрема радіоактивних, відходів присвячена Лондонська конвенція 1972 р. по запобіганню забрудненню моря скиданням відходів і інших матеріалів, однак Конвенція не регулює порядок захоронення радіоактивних відходів, що транспортуються як вантажі. Питання експлуатації судів із ядерними силовими установками і відповідного захисту морського середовища регламентують Лондонська конвенція про охорону людського життя на морі 1960 р., Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Паризька конвенція про відповідальність перед третьою стороною у області атомної енергії 1960 р. і доповнююча її Брюссельська додаткова конвенція 1963 р., Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р., Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність у області морських перевезень розщеплюваних матеріалів 1971 р. тощо. Ці конвенції регулюють також питання відповідальності за спричинення шкоди внаслідок використання атомної енергії, зокрема в разі скидання радіоактивних відходів.

Специфічним об’єктом міжнародно-правової охорони є космічний простір. Відповідно до Договору про космос 1967 р., а також Угоди про Місяць 1979 р. зобов’язують держави при вивченні і використанні космічного простору і небесних тіл уникати їх забруднення, вживати заходи для запобігання порушенню рівноваги, що сформувалася на них. Небесні тіла та їх природні ресурси оголошені загальною спадщиною людства.