Сутність і види економічної діяльності.

Поділ праці – це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі. Суспільний поділ праці – процес, що постійно розвивається і поглиблюється. Доведено, що поглиблення і всебічний розвиток суспільного поділу праці є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання.

Першим великим суспільним поділом праці було відокремлення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство й тваринництво. Це вже були зачатки виникнення товарного виробництва. Причиною виникнення першого поділу праці був розвиток виробничого досвіду членів общин та поява принципово нових засобів праці, а головне – нових потреб.

Другий великий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від сільського господарства. Передумовами виникнення другого поділу праці були поява металевих знарядь праці, винахід технології металообробки і підвищення продуктивності праці.

Третій суспільний поділ праці – ознаменувався відокремленням торгівлі (купецького капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю господарства. Це був новий крок до розвитку товарно-грошових відносин. Подальший поділ праці пов'язаний з виникненням і розвитком машинної індустрії, формуванням нових галузей виробництва. В промисловості поділ праці охопив підприємства, багато з яких почали спеціалізуватися на виробництві окремих видів продукції. В умовах всебічного поділу праці, масового виробництва товарів створюється сприятливі умови для дії економічного закону поділу праці. Суперечність закону проявляється між необхідністю масового виробництва в умовах ускладнення процесу праці, недостатнього рівня його продуктивності та обмеженими можливостями існуючої системи спеціалізації праці. Засобом подолання суперечності є поділ паці, що веде до зростання продуктивності праці. Кількісним вираженням закону є коефіцієнт ефективності поділу праці (К_е.п.п. = П₁/П₂, де П_1, П₂ – продуктивність праці відповідно до і після впровадження поділу праці). Формами вияву закону є, по-перше, територіальний поділ праці; по-друге, поділ праці між галузями суспільного виробництва і окремими підприємствами; по-третє, поділ праці між окремими працівниками, що обумовлений поділом праці на підприємстві.

Основними організаційно-економічними формами реалізації СПП є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування. Спеціалізація – це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту чи частини його. Сьогодні у промисловості існують три види спеціалізації: предметна – спеціалізація підприємства на виготовленні однорідної закінченої продукції; подетальна – виробництво окремих частин і деталей головного продукту; технологічна (стадійна) – відокремлення окремих стадій єдиного технологічного циклу. Кооперація – це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв’язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв’язків. Там де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва. Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій.

Наука – це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Наукова робота – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань). Саме розвиток фундаментальної науки має приоритетне значення, оскільки вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери виробництва та споживання. Проектно-конструкторська діяльність – своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

34. Інвестиційна діяльність.

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає „робити ринок”. На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні передумови становлення маркетингу: 1.Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів.

2. Швидкі темпи науково-технічного прогресу.

3. Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації.

4. Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів: з „ринку виробника” на „ринок споживача”. Відбулася глибока прив’язка виробництва до споживача. Принципи маркетингової діяльності: всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто „споживач завжди правий”, а „споживач - король”); пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”); активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів). Традиційно в маркетинговій діяльності підприємств переважала так звана товарна орієнтація, тобто намагання поліпшити якість товарів без врахування інших потреб (смаків, попиту тощо) споживачів. Передбачалося, що головним у боротьбі за споживача є пропонування на ринку кращих і якісніших товарів. Звичайно, така концепція мала багато переваг, оскільки була спрямована на насичення ринку добротними товарами й сприяла поліпшенню задоволення потреб населення. Однак вона мала й певні небажані для підприємства наслідки. Приблизно з середини 60-х років у своїй діяльності підприємств почали переходити від „ринкової орієнтації” до „маркетингового управління”. Це – принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довгостроковому (перспективному) плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару і покупців; у використанні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на „ринкові новинки”, які задовольняють вимоги старанно „вирахуваних” потенційних покупців. Даний підхід передбачає детальне вивчення кожного споживача, його інтересів та потреб, і на основі цього – розробку довгострокової цільової організації виробництва, розрахованого на конкретну особу. Така концепція маркетингу нерідко називається соціально-етичною, оскільки вона полягає у глибокому аналізі не лише потреб, а й нахилів, звичок окремих споживачів і орієнтацію виробництва на їх задоволення. Тобто йдеться про потреби не суспільства в цілому, а окремого споживача, задоволення суспільних потреб досягається через реалізацію інтересів кожного член суспільства. Таким чином, торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

37.Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.