Сутність та структура економічної системи.

Власність – сукупність відносин окремих індивідів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей. Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.

Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоюванні, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ. Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності. Власність – одна з найбільших фундаментальних і складних економічних категорій. Без власності не існує економічної системи. Власність як економічна категорія – це відносини привласнення (відчудження) засобів виробництва і створених за їх допомогою матеріальних благ в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. Привласнювати можна лише те, що відчуджується. Власність існує як економічна категорія і юридична. Економічна категорія – відношення людини до людини (відносно привласнення). Юридична категорія – відношення людини до речей. Власність є об’єктивно-суб’єктивне відношення. Власність виступає як власність на засоби виробництва, що забезпечує власність на вироблений за їх допомогою продукт, формує соціальну структуру суспільства, характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва. По кодексу Юстініана власність характеризується через володіння, користування і розпорядження. Володіння – часткове привласнення (оренда). Користування – використання речі в залежності від її призначення, яка виступає як форма або функція володіння. Розпорядження – здійснення власником або делегованим ним іншим економічним суб’єктом права прийняття рішень щодо функціонування суб’єкта власності в межах, дозволених власником. Структура власності: типи, види і форми. Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна. Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.

По об’єктам власності розрізняють:

1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу;

2) власність на предмети споживання;

3) інтелектуальну власність.

По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.

В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.

На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб. Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини. Структура індивідуальної власності:

1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудова приватна власність.

Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств.

25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.

Домогосподарство виконує дуже важливу роль в ринковій економіці. Значення домогосп посилюється з кожним роком (в Укаїні значно збільшилась їх частка у ВВП). Домгосп більш чітко привязане до територіальних меж окремої госп одиниці, включає членів дом госп, які не є родичами.

Вони виконують 2 основні функції: 1) дом госп – головний постачальник ек ресерсів. 2) Домгосп основний постачальник субєктів що витрачаються. Домгосп виступають отримувачами доходів. Основними джерелами є: зарплата, доходи від інвестиції товарів, відсотри на вкладений капітал, дивіденди, доходи від підсобного господарства. Взагалі існує 2 класифікації розподілу доходів дом госп: функціональний і особистий. В ринковій ек важливим моментом є нерівномірний розподіл доходів між домогосп. Важливим моментом є також і витрати дом госп з метою заощадження і споживання.

Домгосп займає чинне міцсе в економіці:

1) важіль встановлення ек рівноваги.

2) вони разом формують сукупний попит, що зорієнтовує всю рнкову систему.

3) є постачальником ресурсів (трудових, капітало, грошей, товарів).

Одже господарства є важливим обєктом доследження і функціонування ринк ек. Підприємництво – багатовимірне явище. Яке може бути визначене як:

- ек категорія: вдносини між субєктом госп діяльності, спрямовані на досягнення такої комбінації ек ресурсів, яка здатна їм забеспечити комерційний дохід,

-як тип госп поведінки:незалежністю самостійність що до вибору(скільки, що, для кого виробляти), повна відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки

–як господарське мистецтво: постійна ек, організаційна, управліньська, творчість для забеспечення комерційного успіху,

-як метод ек мислення: характерезування орігіральних ідей та підходів до вирішення госп проблем.

Чинним законодавством Україні обмежуються деякі громадяни щодо веденя підприємництва: державослужбовці, військовослужбовці, ті, що судилися за ек злочин. Субєктами підприємництва є: приватні особи, держава в особі відповідних органів, група юр осіб, що повязані між собою договірними відносинами. Обєкт підприємництва – сукупність певних видів ек діяльності в межах якої шляхом комбінації ресурсіів підприємець досягає максималазації доходів. Бувають такі види підприєм діяльності: страхова, виробнича, фінансова, торговельна, посередницька, іноваційна. Кожен підприємець має прагнути бути нависоті, досягати іновацій у сфері економіки, оріїнтуватись на запити та смаки споживачів, максимально використовувати конкурентні переваги, дотримватись принципів ділової етики, рризикувати, нести ек та соц відповідальність. За формою організації: одноосібні, партнерство чи тов-во, корпорації та акц тов-ва Також за формою власності підпр-ва класифікують як: приватні (засновуються на власності майна окремих громадян, з правом викор роб сили); колективні (засновані на власності на майно трудових колективів); державні (майно належить державі); змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних власників). Класифікація по правовому статусу: одноосібні; кооперативні; арендні; господарські товариства. В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності: повні (всі учасники несуть відповідальність); з обмеж відп (має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів); командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники); акціонерні (поділ уставного капіталу на акції). По чисельності робітників: малі; середні; великі. Сьогоднішня(іноваційна) модель підприємництва відрізняється від класичної, що відбулось в наслідок переходу від індустріального до пост індустріального способу в-ва. Секторальна структура національної економіки характеризує поділ економіки країни за секторами, типами та формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва і є узагальненою характеристикою якісного рівня розвитку економічної системи в цілому.