Лекція 3. Психолого-педагогічне забезпечення та особливості психологічної роботи з персоналом у системі освіти

 

Положення про психологічну службу у системі освіти: загальні положення. Основні види роботи практичного психолога у системі освіти. Структура психологічної служби у системі освіти: районні, міські, обласні центри практичної психології. Особливості роботи фахівця психологічної служби з педагогічним колективом.

Найбільша кількість (близько 21 тисячі) практичних психологів в Україні зараз працює у середніх загальноосвітніх школах. Це не випадково, адже переважна більшість психологічних проблем виникає саме тут. Функції психолога в школі є досить різноманітними. Тому й організація його діяльності може відбуватися у різноманітних формах: читання лекцій, проведення групових тренінтів і занять, індивідуальні консультації для учнів, учи­телів, батьків, тестування й анкетування всіх учасників навчально-виховного процесу та ін.

Статус практичного психолога у загальноосвітній школі має свою специфіку. З одного боку, він не повинен відіграва­ти роль учителя — людини, яка оцінює або санкціонує поведінку учня. З іншого боку, психолог — рівноправний член педагогічного колективу, який бере активну участь у вирішенні долі вихованців. Психолог підпорядковується директорові навчального закладу або одному з його заступників.

Необхідною умовою ефективної діяльності психолога є на­явність окремого приміщення, необхідної оргтехніки (ком­п'ютер, магнітофон та ін.). Діяльність психолога здійснюється за окремим планом, що погоджується з директором навчаль­ного закладу і затверджується керівником психологічної служби району (міста). Психолог також веде журнал обліку роботи та складає психологічно-педагогічні характеристики окремих учнів.

Як правило, практичний психолог супроводжує кон­кретну вікову групу — початкову, основну, старшу. Така спе­ціалізація сприяє більш ефективному виконанню професій­них обов'язків. Психологічна служба школи може складатися не тільки з психологів, а й із соціальних педагогів, спеціалісгів з профорієнтації, логопедів та ін.

Залежно від спеціалізації навчального закладу психолог виби­рає пріоритетні напрями своєї діяльності Разом із тим існує кілька основних напрямів, що їх має забезпечити психолог: підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу. Ця найважливіша робота здійснюється з учнями, вчителями, батьками. Вона може відбуватися: у формі лекцій, читання факультативних курсів, проведення психо­логічних консиліумів з учителями, семінарів для вчителів та батьків;

психологічна профілактика й корекція — визначення осіб, що схильні до девіантної поведінки і відставання в навчанні, запобігання конфліктів між учасниками навчально-виховного процесу, здійснення психологічно-педагогічних заходів з усу­нення відставань, девіацій та конфліктів; соціально-психологічне обстеження учасників педагогічного процесу з метою покращання навчання й виховання учнів; проведення моніторингу психологічного розвитку дітей.

У навчально-виховному процесі виникає безліч психо­логічних проблем, котрі мають різну природу.

Соціально-психологічна проблематика. До неї відноситься передусім проблема адаптації дитини до навчально-виховного закладу; до навчання в першому класі, до навчання у середній школі, до навчання у старших (ліцейних) класах, до навчання у закладі профтехосвіти. Крім того, названа проблематика включає розв'язання конфліктів, що виникають у навчально-виховному процесі, дослідження становища учня (вихованця) в класному колективі, проблему регулювання взаємин із бать­ками та вихователями.

Індивідуально-психологічна проблематика. Насамперед це визначення рис та якостей особистості учнів, складання індивідуально-психологічних карт особистості, дослідження особистісних проблем, кризових станів та ускладнень, вияв­лення схильності до девіантної поведінки, вживання нарко­тичних речовин та алкоголю, розпізнавання психічних роз­ладів та хворобливих психічних станів.Практичний психолог має орієнтуватись у переживаннях учнів та батьків у ході подолання життєвих криз та проблемних ситуацій. До них належать розлучення батьків, смерть близьких, такі сімейні проблеми, як алкоголізм, наркоманія тощо, пережи­вання вікових криз та інших подій особистого життя.

Навчально-виховна проблематика. Це визначення готовності дитини до навчання у школі (ПТУ), профорієнтаційна робо­та, вивчення здібностей, інтересів та нахилів учнів, усклад­нень та відставань у навчанні.

Форми роботи шкільного психолога залежать від типу нав­чального закладу (загальноосвітня школа, гімназія, ліцей), від віку школярів, від їхніх соціально- та індивідуально-психологічних особливостей (темпераменту, інтелектуальних здібностей, рівня оволодіння знаннями, вміннями, навичка­ми, самосвідомості, рис характеру, спрямованості потреб, інтересів, цілей, потягів, здатності до спілкування тощо).

Так, у старших класах спеціалізованих шкіл, особливо у класах гуманітарного, економічного, юридичного, педа­гогічного профілів, доцільно запроваджувати комплексну фор­му психологічної роботи зі школярами. У такому випадку пси­хологічна служба школи має виконувати насамперед такі основні функції: просвітницьку — викладання основ психо­логічних знань та практичної психології; організаційну — пси­хологізація, персоналізація навчально-виховного процесу за загальноосвітніми предметними циклами; консультативну — робота з учнями, вчителями й батьками.

Як свідчить досвід експериментальної роботи в гімназіях та ліцеях Києва, комплексна форма дає значний психолого-педагогічний ефект тоді, коли будується на певних засадах. Однією з них є послідовна реалізація засобами сучасної пси­хологічної науки принципу "Через самопізнання — до само­вдосконалення власної особистості", що сприяє помітному оздоровленню психіки учнів, росту їхньої особистості, підви­щує рівень готовності до дорослого життя. Цьому сприяють викладання основ психологічних знань та практичної пси­хології.

Викладання даних курсів має спиратися на принципи до­ступності, науковості, особистісного значення знань, умінь, навичок теоретичної та практичної психології для кожного учня, комплексності використання отриманих в ході занять психологічних даних про учнів у груповій та індивідуальній роботі з учнями, вчителями та батьками.

Перед шкільним психологом стоять такі завдання: ознайомити учнів з цілісною, логічно побудованою систе­мою сучасних психологічних знань про особистість; сприяти пізнанню школярами соціально-психологічних та індивідуально-психологічних якостей власної особистості; ознайомити учнів з методами самовиховання духовних, моральних, інтелектуальних якостей особистості; надати школярам психологічну допомогу в розв'язанні особистісних проблем.

Результати психологічно-педагогічної роботи з учнями та педагогами використовуються в ході консультацій батьків. На них обговорюються питання кращого використання й розвит­ку особистісного потенціалу дітей, оптимізації режиму нав­чання та відпочинку, уточнення вибору профілю навчання, підготовки до вступу до вищого навчального закладу, майбут­ньої професійної підготовки та діяльності. Спільними зусил­лями проводиться аналіз психологічних проблем школярів та намічається стратегія їх розв'язання.

Таким чином, комплексна форма роботи об'єднує усі за­цікавлені сторони педагогічного процесу — дітей, педагогів, батьків, психологів, утворює цілісну систему функціонування психологічної служби в навчальному закладі, сприяє реалізації особистісного підходу до учня.

Важливе місце у психологічній роботі з персоналом відводиться у спеціальних закладах освіти для неповнолітніх.

Спеціальні навчально-виховні заклади створені з метою соціальної і особистісної реадаптації та реабілітації кримі­нально нестійких підлітків і юнаків. Утримання вихованців у цих установах здійснюється за статевим принципом, тобто юнаки й дівчата виховуються окремо.

За В. Пирожковим, відхилення поведінки неповнолітніх мо­жуть бути викликані комплексом таких об'єктивних причин: загальносоціальних (порушення принципів демократії, со­ціальної справедливості, втрата соціальних ідеалів у молоді); економічних (порушення та диспропорції у плануванні, розподілі матеріальних благ, невпевненість у завтрашньому дні); соціально-демографічних (перехід у нову сім'ю, роз'єднання поколінь, масове втягування жінок-матерів у виробництво); соціально-культурних (алкогольні традиції, невміння прово­дити дозвілля, нехтування національними традиціями); соціотехнічних (наслідки НТП у вигляді міграційних про­цесів, урбанізації); соціально-побутових; соціально-виховних (недоліки виховної роботи в школі, ПТУ); соціально-правових і т. д.

Названі причини являють собою глобальні проблеми суспільства, які негативно впливають на розвиток особистості молодої людини. До них також слід віднести наслідки еко­номічної кризи, труднощі переходу від тоталітарної до демо­кратичної системи, банкрутство панівної ідеології та перехід до ідеологічного плюралізму тощо.

Аналіз психологічних факторів відхилень поведінки дає мож­ливість ураху вати індивідуальні, вікові та статеві особливості підлітків у процесі перевиховання в закладах реабілітації та здійснити адекватний вибір засобів педагогічного впливу.

У роботі з важковиховуваними підлітками неможливо обійтися лише актуальною інформацією про них, а слід бути достеменно обізнаними з тими фактами, причинами та умо­вами, які у своїй сукупності породили те чи інше явище. Іншими словами, треба мати добре уявлення про ті минулі життєві події, які пережили ці учні.

Прояв психологічних особливостей розвитку підлітків та юнаків в умовах спеціальних шкіл і ПТУ відбувається спе­цифічно. Справа ускладнюється тим, що примусові заходи педагогічного впливу, які здійснюються в закладах реа­білітації, загострюють внутрішні конфлікти особистості підлітка і викликають опір з його боку. Нерівномірний розвиток особистості підлітків (відставання соціально-моральної сфери від фізичного дозрівання) та швидкий ріст нервової системи в цей час спричинюють підвищену збуд­ливість, неврівноваженість, можуть призводити до нервових зривів. Нервова система підлітка дуже чутлива до впливу пато­генних факторів, а негативні емоції, викликані умовами спе­ціального закладу, можуть сприяти виникненню різного роду функціональних розладів.

Для підліткового віку характерне інтенсивне формування особистості, яке передусім пов'язане з розвитком самосвідо­мості, морального світосприймання, а також ідеалів і прин­ципів. Поведінка підлітка стає чимдалі більш усвідомленою, вчинки здійснюються згідно з його особистісними переко­наннями. У спеціальних школах і ПТУ нерідко трапляються відхилення у розвитку цієї сфери особистості. Це проявляєть­ся у вигляді "затягнутого дитинства", несформованості почут­тя відповідальності і т. ін., що загалом називають феноменом соціального інфантилізму. Все це може стати причиною здійснення правопорушень чи невиконання режимних заходів і в свою чергу потребує уваги і відповідної корекції з боку вихователів та вчителів.

На відміну від підліткового юнацький вік характеризується як заключний у формуванні статевої та фізичної зрілості, життєвого самовизначення, вибору професії, необхідності вклю­читися в суспільне життя. В ці роки у зв'язку зі статевим дозріванням та усвідомле­ним інтересом до протилежної статі юнаки приділяють вели­ку увагу фізичному стану (сила, спритність, привабливість і т. ін.). Відставання від однолітків у цьому плані викликають у юнаків хворобливі переживання, які впливають і на психіч­ний розвиток. Окрім того, в юнаків-правопорушників часті­ше, ніж у їхніх законослухняних однолітків, трапляються від­хилення, неврози, спричинені неорганізованим способом життя, вживанням алкоголю чи наркотиків.

Самосвідомість юнацтва загалом, як правило, наповнюєть­ся більш якісним змістом. Юнакові притаманні постійна оцінка своєї особистості, аналіз своїх дій і вчинків. При цьо­му, на відміну від підлітка, юнак не довіряє оцінкам, які роб­лять стосовно нього інші. Що ж до юнаків у закладах реа­білітації, то їхня самооцінка часто не адекватна: вона або за­вищена, або занижена. Це потребує вивчення й відповідної корекції з боку вихователів та вчителів.

У цілому юнаки, на відміну від підлітків, аргументовано підходять до проблеми життєвого самовизначення. Вони прагнуть виробити майбутній життєвий план, стиль життя, цілі й засоби їх досягнення. Життєве самовизначення юнаків передусім пов'язане з вибором майбутньої професії виходячи з їхніх особистісних якостей.

Психологія підлітків і юнаків — учнів спеціальних шкіл і ПТУ не обмежується розглянутими особливостями:. Врахування всієї сукупності про­явів індивідуальності є дуже складним і можливе лише в безпо­середньому педагогічному контакті При цьому багато проблем може бути розв'язано за допомогою штатного психолога, при­сутність якого у закладі реабілітації є вкрай необхідною.

Психологічна робота з персоналом у позашкільних закладах ставить за мету - створення сприятливих соціально-психологічних умов для творчого розвитку особистості дітей та підлітків на різниж вікових етапах — від дошкільного до юнацького — і проведення психологічної роботи з розв 'язання різноманітних психо­логічних проблем, що виникають у процесі творчої діяльності, соціальної поведінки, розвитку особистості підростаючого по­коління.

Для досягнення цієї мети психологічна служба координує свої дії з керівництвом, педагогічним колективом по­зашкільного закладу, батьками гуртківців, громадськістю та всіма зацікавленими особами й установами. Психологічна служба керується в своїй діяльності інтересами дітей та підлітків. Вона спирається на директивні документи вищих інстанцій, накази по позашкільному закладу, Положення про психологічну службу позашкільного закладу, Положення про психологічну службу в системі освіти України.

Основними завданнями психологічної роботи з персоналом позашкільного закладу є:забезпечення створення сприятливих соціально-психоло­гічних та індивідуально-психологічних умов для творчого роз­витку особистості гуртківців; надання необхідної психологічно-педагогічної допомоги дітям і підліткам у розв'язанні гострих психологічних проблем особистості, зокрема у подоланні негативного впливу на роз­виток їхньої особистості несприятливих соціальних, еко­логічних та інших факторів; підвищення рівня та якості навчально-виховної роботи в позашкільному закладі шляхом реалізації індивідуального, особистісного підходу до дітей і підлітків, правильної ор­ганізації диференційованого навчання й виховання; сприяння виявленню і цілеспрямованому розвитку творчих здібностей дітей та підлітків в обраній ними сфері діяльності, надання їм допомоги у професійному самовизначенні, забезпечення психологічно-педагогічної підтримки обдарованих дітей; популяризація психологічних знань, прищеплення молоді вмінь та навичок самовдосконалення особистості, здорового способу життя.

Психологічна служба позашкільного закладу здійснює свою ро­боту у таких напрямах: безпосередня психологічна робота з дітьми, керівниками гуртків, студій, секцій, адміністрацією закладу, батьками й родичами гуртківців, усіма зацікавленими особами та устано­вами шляхом спілкування, зустрічей, бесід, індіюідуальних та групових консультацій, нарад, психологічно-педагогічних консиліумів, "круглих столів", конференцій, семінарів, лек­цій, дискусій тощо; гурткова робота з дітьми та підлітками у спеціально ор­ганізованих гуртках психологічного профілю — психології, самовиховання, філософії, логіки, педагогіки та ін.; клубна робота, яка передбачає популяризацію психо­логічних знань серед дітей і підлітків членами клубів психо­логічного профілю; інструктивно-методична робота, яка полягає в розробці методичних матеріалів — навчальних планів, програм, рекомендацій, пам'яток з організації психологічно-педагогічної допомоги дітям, керівникам гуртків, батькам з урахуванням конкретних соціальних, економічних, екологічних умов; науково-дослідна робота серед гуртківців, педагогів, бать­ків, яка передбачає вивчення окремих проблем та питань, що можуть виникати при використанні рекомендацій чи методів психологічної служби. Цей напрям роботи пов'язаний з нау­ковим аналізом негативних проявів у поведінці й творчій діяльності учнів. Він базується на використанні відповідник, методів дослідження — спостереження, експерименту, опиту­вання, тестування тощо.

Психологічна робота з персоналом позашкільного закладу передбачає застосування спеціальних методів, з-поміж яких слід зазначити такі: систематичне вивчення соціальних та індивідуальних особ­ливостей психічного розвитку особистості дитини на різних вікових етапах, виявлення, попередження та подолання різних психічних відхилень унаслідок дії несприятливих фак­торів навколишнього середовища; комплексна психодіагностика властивостей, якостей, твор­чих здібностей дитини, визначення її соціальності та інди­відуальності, виявлення сильних та слабких сторін її особис­тості та побудова на цій основі індивідуальних програм роз­витку творчої особистості здібних і обдарованих дітей; психологічне консультування дітей, батьків, керівників гуртків і позашкільних закладів з метою ефективного прове­дення психологічної роботи з дітьми, надання їм методичної допомоги у самопізнанні, самоорганізації, творчому самови­раженні та самовдосконаленні, подоланні негативних наслід­ків для їхньої особистості несприятливих умов довкілля; психогігієнічна, психопрофілактична та психотерапевтична робота з метою забезпечення повноцінного психічного роз­витку дитини, запобігання відхилень у становленні особис­тості, подолання негативного впливу несприятливих факторів на розвиток різних сторін особистості (спрямованості, емо­ційної сфери, здібностей тощо); психологічно-педагогічна корекція відхилень у розвитку, навчальній діяльності й поведінці дітей з урахуванням впливу соціальних, індивідуальних та екологічних факторів; експертна психологічна оцінка тематичних планів, програм гурткової роботи, нових педагогічних технологій, методів психологічної та педагогічної діагностики, комп'ютерних діагностичних і навчальних програм з метою визначення сту­пеня їх відповідності завданням гармонійного, творчого роз­витку особистості дитини.

У своїй діяльності працівник психологічної служби по­зашкільного закладу зобов 'язаний: керуватися передусім інтересами дитини, необхідністю її повноцінного-психічного розвитку як особистості та її психолого-педагогічного захисту від впливу різноманітних нега­тивних факторів; спиратися на чинні закони, директивні документи та нор­мативні акти, які стосуються його професійної діяльності; документально фіксувати основні види психологічних робіт, які проводяться ним у позашкільному закладі; надавати необхідну допомогу педагогічному колективу, керівництву, батькам, усім зацікавленим особам з метою за­безпечення повноцінного розвитку особистості дитини та її психологічного захисту від негативних впливів; контролювати застосування психологічних рекомендацій, які пропонуються ним педагогам, керівництву, батькам гуртківців; відвідувати заняття гуртків, виховні заходи позашкільного^ закладу, попереджаючи про це адміністрацію; пропагувати психологічні знання, вміння, навички як еле-' менти психологічної культури керівників гуртків, педагогів та. учніву як основу здорового способу життя; додержуватися професійної етики, проявляти тактовність, доброзичливість та довіру до педагогів, батьків, дітей, зберіга­ти професійну таємницю, зокрема психодіагностичні дані про особистість дітей, аби не завдати їм шкоди.

Особливе місце у системі освіти займає психологічна робота з персоналом вищого навчального закладу, поскільки психологічні служби у яких поки, ще не набули достатнього поширення. Поміж тим, загальною метою психологічної служби у вищих за­кладах освіти є сприяння особистісному зростан­ню та професійному становленню студентів. Період навчання у ВЗО, під час якого здійснюються професійна ідентифікація та професійна адаптація майбутнього спеціаліста, — найбільш важливий для розвитку особистості фахівця будь-якої сфери діяльності. І від успішного психологічного забезпечення навчально-виховного процесу великою мірою залежить ефек­тивність підготовки молодих кадрів.

Основні проблеми психологічної роботи у ВНЗ, з якими стикаються викладачі та студенти, досить різноманітні. Це й адаптація до навчання у нових умо­вах, і налагодження міжособистісних стосунків, і формування психологічної готовності до майбутньої професії, і безліч особистісних проблем, тощо.

Тому, необхідність створення психологічної служби у вищому закладі освіти не викликає сумніву. Основні її завдання тісно пов'язані з завданнями підготовки висококваліфікованого фахівця, що не лише володіє необхідним обсягом теоретич­них знань, практичних умінь та навичок, а й має необхідні професійно значущі особистісні якості, котрі дають йому змогу успішно адаптуватися до майбутньої діяльності, прагну­ти фахового й особистісного самовдосконалення, тобто бути професіоналом, що не зупиняється у своєму розвиткові.

Основні напрями психологічної роботи з персоналом у ВЗО такі: психопрофілактична робота серед студентів та викладачів; психодіагностична робота серед студентів; психокорекційна робота серед студентів (у разі недостат­ності психопрофілактичної роботи та за умови необхідності, своєчасності та ефективності застосування методів психоко­рекції та загальної психотерапії); консультативна робота на замовлення студентів та викла­дачів; просвітницька робота з роз'яснення актуальних проблем та методів психологи. Названі напрями багато в чому подібні до напрямів роботи шкільної психологічної служби, однак вони мають свою специфіку.

Особистісне зростання передбачає не лише розвиток осо­бистості, а й прагнення людини до найповнішого вияву й роз­витку своїх можливостей та здібностей. Це поняття є одним із ключових у гуманістичній психології і значною мірою збігається з поняттями "самоактуалізація" і "самореалізація". Саме прагнення до самоакгуалізації мотивує людину до розвитку і вияву своїх можливостей, вона стає вільною у виборі свого життєвого шляху; реалізація потенцій людини своєю чергою робить її психологічно зрілою, здатною до творчої діяльності. Особистісне зростання студентів виступає важливою перед­умовою професійного становлення особистості Останнє, ба­зуючись на психологічній та особистісній зрілості майбутніх фахівців, зумовлює виникнення такої необхідної складової особистості фахівця, як професійна ідентифікація. Вона розглядається нами як невід'ємний компонент професійної самосвідомості особистості, основними характеристиками якої є прийняття провідних професійних ролей, цінностей та норм, сформовані мотиваційні структури, що спонукають особистість до ефективної практичної діяльності. У свою чергу несформована професійна ідентифікація навіть при ви­сокому рівні теоретичних знань та відпрацьованих практич­них умінь не дає можливості фахівцеві впевнено почувати се­бе у процесі виконання професійних обов'язків, актуалізує механізми психологічного захисту, а отже, й перешкоджає ефективній професійній самореалізації.

Психологічна робота з персоналом ВЗО покликана підвищу­вати психологічну культуру викладачів та студентів, забезпечу­вати належний рівень їхньої психологічної компетенції, сприяти психологічній підтримці навчально-виховного процесу та допома­гати у розв’язанні різноманітних особистих і професійних про­блем, які мають психологічне підгрунтя.

У зв'язку з цим можна виділити основні функції психо­логічної служби ВЗО: психологічне забезпечення навчально-виховного процесу; психологічна просвіта викладачів і студентів; психологічна допомога викладачам і студентам.

В комплексі завдань психологічне забезпечення навчально-виховного процесу, які вирішуються у цьому контексті можна виділити: відбір абітурієнтів на ту чи іншу професію; полегшення процесу адаптації студентів до умов навчання; професійну адаптацію; формування професійної рефлексії та професійної самосвідомості студентів; психологічну допомогу викладачам в їхньому професійно­му самовдосконаленні; допомогу молодим викладачам, особливо тим, хто не має спеціальної педагогічної освіти, в їхній адаптації до умов но­вої професійної діяльності; допомогу студентам і викладачам у навчальних ситуаціях, що викликають значну емоційну напругу.

Психологічна просвіта викладачів та студентів — покликана підвищувати їхню психологічну компетенцію, яка своєю чергою є важли­вою складовою психологічної культури особистості. Основні завдання тут такі: створення психологічного лекторію для ви­кладачів та студентів, підготовка необхідних методичних ре­комендацій, популяризація літератури, бесіди на психологічні теми, організація тематичних "круглих столів" тощо.

Функція — психологічної допомоги викла­дачам та студентам має здійснюватися передусім через індивідуальні консультації, бесіди, групові тренінги, інші Форми психотерапевтичної роботи. Тут основною метою є сприяння особистісній інтеграції студентів і викладачів, уз­годження їхніх особистих, соціальних та економічних інте­ресів. Важливою передумовою цього є ефективне реагування на конкретні психологічні проблеми, з якими стикається лю­дина у своїй навчальній, професійній діяльності, в особисто­му житті. Це можуть бути, наприклад, проблеми, пов'язані з труднощами у навчанні. І завдання психолога — визначити причини таких складнощів, які можуть укорінюватися в когнітивній або особистісній сфері студента, та надати кон­кретні рекомендації з їх подолання.

Основними завданнями у справі надання психологічної допомоги викладачам та студентам є: консультативна допомога у розв'язанні гострих життєвих проблем, криз, внутрішніх конфліктів; консультативна та обмежена рамками закладу психотера­певтична допомога у виробленні адекватних форм поведінки, комунікативних умінь у різноманітних життєвих, навчальних та професійних ситуаціях; сприяння позитивному розв'язанню конфліктів у педа­гогічних колективах, студентських групах тощо.

Багато психологічних проблем пов'язано з особистим жит­тям студентів, труднощами у спілкуванні. І нерідко вони ве­ликою мірою залежать від низької психологічної культури особистості. У цьому випадку психологічна допомога має поєднуватися з психологічною просвітою студентів. Узагалі слід зазначити, що вказані вище основні функції психо­логічної служби у реальній практиці тісно взаємопереплетені. Індивідуальне консультування, наприклад, може виконувати не лише функцію психологічної підтримки, допомоги, а й просвіти та психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, зокрема сприяти полегшенню адаптації до умов навчання тощо.

Отже, психологічна робота з персоналом загальноосвітньої школи, ПТЗН, спеціалізованих заукладів, ВНЗ має свої особливості. Її організація, планування і засоби проведення мають певні відмінності, при цьому зберігається загальна спрямованість – збереження, відновлення психічного здоров’я людини.

 

Література

 

1. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба. –М.: Педагогіка, 1991. – С. 142-228.

2. Основи практичної психології / За ред. Панка В.Г., Титаренко Т.М., Чепелєвої Н.В. та ін. – К.: Либідь, 1999. – С. 337-402.

3. Наказ Міністра освіти та науки України від 14.08.2000 р. № 385. про “Типове положення про центри практичної психології і соціальної роботи”.

4. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: ВЛАДОС, 2001. – В 2-х томах.

5. Етичний кодекс психолога // Матеріали І Всеукраїнського з’їзду психологів України. – К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка. – С. 16-28.

6. Соціальна педагогіка / За ред. Л.Г. Коваль та ін. – К., 1997. – С. 75-201.