Економічні наслідки функціонування монополій для суспільства

Руйнування ринків монополіями не обіцяє економіці нічого гарного. Придушуючи стимули до технологічних інновацій, монополії роблять економіку надзвичайно марнотратною, що розвивається головним чином за рахунок залучення додаткових ресурсів, прирікають її на низьку ефективність. Для одержання прибутку під час відсутності конкурентів не обов'язково освоювати ефективні технології, знижувати витрати і розширювати збут, досить установити монопольні ціни і нав'язати їх споживачам. Останнім доведеться миритися і з тим, що товари будуть продаватися в обмежених кількостях, а їхня якість знизиться. У монополізованій економіці ціни слабко реагують на коливання потреб і попиту, а монополії заглушають імпульси, що йдуть від попиту до виробництва. У результаті споживачі надовго залишаються наодинці зі своїми потребами, без необхідних їм товарів і послуг. При вивченні того чи іншого ринку приймається в увагу здатність діючих там корпорацій забезпечити своєчасне відновлення продукції, що випускається, її високу конкурентопроможність на світовому ринку, висока якість, еластичність цін. Якщо ці вимоги недосяжні, то ринок визнається монополізованим, а діючі на ньому структури підлягають демонополізації. Тиск на монополізм йде широким фронтом, причому найбільш послідовно в секторах, що генерують технологічні нововведення і чинять вплив на стан всієї економіки. Слідом за появою нових ринків формуються державні структури, однією з головних задач яких стає підтримка високої конкурентоспроможності ринків.

Ринок, конкуренція завжди були антиподами монополізму. Протягом довгих років їхнього історичного протистояння саме ринок був тією єдиною реальною силою, що перешкоджала тотальній монополізації економіки. Там, де ринок продовжував працювати, поширення монополізму не зайшло занадто далеко. Установилася хитка рівновага, коли монополія, співіснуючи з конкуренцією, зберегла старі і породила нові форми. Там, де ринок зруйнували, монополізм, не зустрічаючи перешкод, вразив усе народне господарство.

У країнах з розвинутими ринковими системами хитливий баланс ринку і монополізму зберігався досить довго, поки держава не взяла на себе відповідальність за створення умов для ефективного функціонування ринку. Твердо вставши на захист ринкової конкуренції, держава протиставила монополізму весь свій економічний і політичний потенціал, знайшла діючі засоби антимонопольної профілактики, демонтувала небезпечні для економіки монополістичної структури. Багато в чому з цієї причини великі корпорації, здатні без особливих зусиль придушити будь-які паростки конкуренції, часто воліють утримуватися від монополістичної поведінки. І діють так не тому, що побоюються застосування санкцій відповідно до антимонопольних законів. Вони діють в утвореному за участю держави економічному середовищу, де заохочується конкуренція, а не монополізм, де перший варіант поведінки вигідніше другого.

Держава давно бореться з нечесною конкуренцією, намагаючись уберегти економіку від монополістичних тенденцій. Ця політика знайшла такі масштаби, що можна говорити про перетворення демонополізації в регулярну функцію держави, один з основних напрямків його діяльності. Уряди консервативної орієнтації, що прийшли до влади в США, Англії й інших розвинутих країнах, дали політичний імпульс, підштовхнули об'єктивно необхідний процес демонополізації, вірно уловивши, що без підвищення загального конкурентного тонусу не вдасться здійснити ні структурні перетворення виробництва на основі НТП, ні перехід до нової якості економічного росту. Антимонопольне регулювання не обмежується якимись тимчасовими рамками. Оскільки сучасна економіка влаштована так, що неминуче породжує монополізм, саме тому протидія йому перетворилася в постійний обов'язок держави.