Заробітна плата як ціна праці як ресурсу виробництва

Заробітна плата як ціна праці розглядається у широкому і вузькому значенні. У широкому розумінні цей термін включає оплату праці різних працівників різних спеціальностей як матеріального, так і нематеріального виробництва. У цьому випадку до заробітної плати зараховують премії, гонорари, іншу винагороду за працю. У вузькому розумінні заробітнаплата — це ставка або ціна, що визначається за використання одиниці праці протягом визначеного часу (години, дня, тижня, місяця тощо). Таке розмежування дозволяє відділити власне заробітну плату від загальних заробітків працівників.

Для характеристики рівня оплати праці застосовуються показники номінальної і реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Одиницею виміру тут є погодинна ставка заробітної плати, яка визначається коливаннями попиту і пропозиції на ринку праці.

Реальна заробітна плата визначається масою товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів.

Чинник цін (рівень інфляції) в обчисленнях динаміки реальної заробітної плати розраховується як індекс вартості життя. Зміна рівня реальної заробітної плати також визначається певним індексом:

При обчисленні рівня заробітної плати застосовується показник мінімальної заробітної плати, тобто гарантованого мінімального рівня погодинної ставки. Основою розрахунку мінімальної заробітної плати виступає показник прожиткового мінімуму (вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення вузького кола першочергових потреб людини). Проте мінімальна заробітна плата може бути й нижчою за прожитковий мінімум, що залежить від рівня економічного розвитку країни.

Загальний рівень заробітної плати як ціни праці визначається рівнем попиту і пропозиції на ринку праці. Зростання попиту на працю підвищує рівень заробітної плати, що й відображено на графіку.

Рис. 1. Попит та пропозиція на ринку праці

Поява більш високої кривої попиту на працю (D₂) збільшує зайнятість (до Q₁) і одночасно забезпечує зростання заробітної плати (до W₁).

Будь-яка крива попиту на працю визначається граничнимпродуктом, тобто приростом продукту при зростанні зайнятості на одного працівника. Якщо граничний продукт праці більший за граничні продукти інших виробничих факторів (капіталу, природних ресурсів), це веде до зростання попиту на працю і рівня заробітної плати.

Форми заробітної плати

У ринковій економіці застосовують дві основних форми заробітної плати — погодинну і відрядну.

Погодинна заробітна плата — це плата за кількість праці, розрахованої в годинах. Вона виплачується згідно з трудовою угодою погодинною ставкою заробітної плати. Остання визначається попитом і пропозицією на ринку праці і прагне до рівноважного рівня. Величина погодинної заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості відпрацьованих годин.

Відрядна (поштучна) заробітна плата залежить від обсягу виконаної роботи. Її величина визначається розцінкою одиниці продукту, а також величиною виробітку. Мінливість норми виробітку, яку встановлює кожне окреме підприємство, спонукає працівників до більш інтенсивної праці, щоб забезпечити зростання заробітку.

Потрібно врахувати, що названі форми комбінуються і в поєднанні із формами організації праці утворюють системи заробітної плати. Однією з найпоширеніших є тарифна система оплати праці. Величина заробітної плати при цьому визначається тарифною ставкою, яка є різною для працівників однієї спеціальності, але різної кваліфікації, і визначається тарифним розрядом і тарифним коефіцієнтом.

Відрядно-прогресивна система застосовувалась передусім у тоталітарній економіці. Сутність даної системи полягає у тому, що величина оплати праці ставиться у прогресивну залежність від перевиконання норми виробітку. Проте вона не стільки зацікавлювала працівників у зростанні продуктивності праці, скільки у зниженні норми виробітку.

Відрядно-регресивна система насамперед характерна для ринкової економіки. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку, адже передбачає поступове зниження розцінок кожної додаткової одиниці продукту. Тут працівники зацікавлені у встановленні високих норм виробітку.

Широко застосовується преміальна система заробітної плати. При цьому спеціальні премії виплачуються за неухильне дотримування технології, якість продукції, безаварійну роботу, великий стаж роботи у даній фірмі, вірність своєму підприємству тощо. Преміальні системи заробітної плати будуються так, щоб стимули, пов'язані із поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного, а також щоб розміри одноразових підвищень тарифних ставок і окладів для робітників і конторських службовців були не менше 3 % від основної заробітної плати, для майстрів і техніків — не менше 5 %. Це пов'язано з тим, що менші надбавки перестають відігравати стимулюючу роль.

Найпоширенішою формою колективного преміювання стала така система заробітної плати, як система «участі в прибутках». Вона передбачає утворення преміального фонду за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку фірми. Сенс впровадження даної системи у тому, що заробітна плата ставиться у залежність від результатів виробничої діяльності фірм, що зацікавлює робітників у її процвітанні. За даної системи в рахунок заробітної плати працівникам видаються акції даної фірми, як правило, привілейовані, за якими вони одержують дивіденди, які формуються із частини прибутків фірми.

Акордна система (акордно-преміальна) застосовується у будівництві та інших галузях зі значною тривалістю виробництва і введення у дію об’єктів. Тут протягом тривалого періоду здійснюються авансові виплати, а після введення об’єкта у дію відбувається остаточний розрахунок із виплатою преміальних.

Сьогодні відійшли в минуле так звані «потогінні» системи заробітної плати (зокрема система Тейлора чи Форда), які були спрямовані на зростання інтенсивності праці з обмеженням заробітної плати.