Робіт у виробничо-логістичному ланцюгу

При формуванні виробничо-логістичного ланцюгу підприємство передбачає отримати важко повторювані конкурентні переваги за співвідношенням загальних витрат на виготовлення продукції і рівня логістичної підтримки виробництва.

За таких умов важливою складовою логістичного менеджменту підприємства є підсистема управління експлуатацією виробничого устаткування, яка полягає у забезпеченні постійного контролю і підтримки його технічного стану на рівні, достатнього для виконання ним встановлених функцій. При цьому ефективність такої експлуатації забезпечується розробкою та реалізацією оптимальних програми експлуатації: – взаємопов’язаної та взаємовизначеної сукупності робіт, спрямованої на підтримку працездатного стану устаткування та високого рівня експлуатаційної надійності при оптимальних витратах необхідних для цього ресурсів (матеріальних, фінансових, кадрових і ін.).

Як правило виділяють два напрями зниження витрат на стадії експлуатації устаткування:

підвищення експлуатаційної технологічності устаткування у процесі його створення і виробництва;

безпосередньо у процесі споживчого використання [19].

У першому випадку економія витрат на технічну експлуатацію досягається за рахунок росту безвідмовності ремонтопридатності та довговічності. У другому випадку – за рахунок підвищення технологічності експлуатації устаткування. Тобто зниження витрат на устаткування може бути досягнуте за рахунок впровадження системи логістичного управління, яка забезпечує:

обґрунтований вибір ремонтних циклів, високий технічний рівень виробництва робіт по технічному обслуговуванню та ремонту устаткування;

нормативне використання споживчих властивостей устаткування у продовж економічно доцільного терміну його експлуатації і т. ін.

Тобто, одним з головних засобів логістичної підтримки високого рівня техніко-економічних параметрів устаткування при його експлуатації є визначення економічно обґрунтованих термінів служби і дотримання їх у практичній діяльності.

У свою чергу О. Васильєва, досліджуючи економічну ефективність сервісного забезпечення споживчого використання продукції виробничо-технічного призначення, розглядає поняття "повна вартість володіння устаткуванням", як результат складання: ціни придбання; інших одноразових витрат; поточних витрат [9]. Математичне тлумачення такого підходу представляється таким чином:

 

С _ПВВУ = С _ПРП + С _ПУ + С _У + С _Е + С _У/Л, (5.1)

де С _ПВВУ – повна вартість володіння устаткуванням;

С _ПРП – вартість прийняття рішення про придбання устаткування;

С _ПУ – вартість придбання устаткування;

С _У – вартість утримання устаткування;

С _Е – вартість експлуатації устаткування;

С _У/Л – вартість утилізації / ліквідації устаткування.

 

Аналіз залежності (5.1) свідчить про таке:

повна вартість устаткування залежить від тривалості періоду його споживчого використання, – чим він більший, тим більша загальна сума витрат;

з часом може змінюватися структура повної вартості устаткування з тенденцією збільшення чи зменшення її розміру.

Тобто, повна вартість устаткування є змінною величиною, що потребує встановлення термінів максимально вигідного періоду його експлуатації по параметру витрат. Поряд з цим, зміна умов експлуатації устаткування у часі має розглядатися як випадковий процес, що визначається переходом технічної системи від робочого у непрацездатний стан. Такий підхід визначає, що завданням ефективного управління експлуатацією устаткування є як скорочення кількості можливих відмов його елементів, так і скорочення терміну їх відновлення. Виходячи з цього, сукупні витрати на устаткування повинні включати змінні витрати на заходи по відновленню працездатності устаткування у випадку його непродуктивного простою.

Керуючись вище викладеними міркуваннями, визначають такі складові сукупних витрат на устаткування:

витрати на придбання устаткування С _П;

витрати на поточне технічне обслуговування С _ТО;

витрати, обумовлені непродуктивними простоями устаткування, С _ПР;

витрати на заходи по відновленню працездатності устаткування у випадку його непродуктивного простою, С _В.

У такому випадку сукупні витрати на устаткування С _Σ(t) на протязі економічно доцільного терміну його ринкового життя Т (t Î Т) будуть складати:

 

С _Σ(t) = С _П + С_ТО(t) + С _ПР(t) + С _В(t), (5.2)

 

Аналіз залежності (5.2) свідчить про таке.

1. Витрати на придбання устаткування С _П розглядається як одноразові і постійні у певний часовий період. До них відносять витрати на придбання споживачем устаткування, його підготовку до експлуатації, освоєння його техніко-економічних параметрів у визначений нормативний період тощо.

2. Витрати на поточне технічне обслуговування С _ТО є обов’язковим елементом споживчого використання будь-якого устаткування. По мірі морального старіння устаткування, його зношування та виробітку терміну служби окремих вузлів і деталей вони різко збільшуються. І тим більше по мірі наближення до економічно обґрунтованого терміну використання устаткування. У свою чергу це вимагає вкладення значних коштів на оновлення втрачених устаткуванням первісних експлуатаційних властивостей.

3. Рівень витрат С _ПРі С _В визначається прийняттям рішення відповідальною особою не втручатися у процес управління експлуатацією устаткування до моменту появи збою чи провести дії превентивного характеру з метою недопущення таких збоїв. Для кожного конкретного випадку таке рішення визначається наступною умовою:

 

С _ППК

———— < 1, (5.3)

С _ПР+ С _В

 

де С _ППК – витрати на планово-попереджувальне коригування параметрів процесу управління експлуатацією виробничого устаткування.

 

С _ПРі С _В розглядаються як неконтрольовані складові сукупних витрат на устаткування. Тому у принципі має існувати така стратегія, при якій буде забезпечена мінімізація сукупних витрат за час Т і реалізація потенціалу ефективності ∆Е за рахунок балансування витрат на управління експлуатацією устаткування (рис. 5.14).

За варіантом А стратегія мінімізації витрат на устаткування за час його експлуатації Т може бути представлена у вигляді:

 

N T N T N T

{ С _П + Σ Σ С _{ТО( i t )} σ_t + Σ Σ С _{ПР( i t )} σ_t + Σ Σ С _{В( it )} σ_t } → min, (5.4)

i = 1 t = t _p i = 1 t = t _p i = 1 t = t _p

 

де i – індекс устаткування (i = 1, …, N);

t – індекс року експлуатації устаткування (t _р, t _{р + 1},…, T).

σ_t – коефіцієнт приведення витрат поточного року до розрахункового t _P.

Частка витрат

0,5

1,0

Рис. 5.14. Варіанти співвідношення витрат на управління