Закони логістичного менеджменту

Конкретна сукупність об’єктивних законів та закономірностей функціонування та розвитку потокових процесів у різноманітності їх зв’язків, залежностей та опосередкувань розуміється як предмет науки.

 

 

Економічні закони (закони розвитку суспільства), як і закони природи, об’єктивні, діють незалежно від волі і свідомості людей. Виникає питання, чи можуть такі закони, які пізнані людиною, бути використані у логістичній діяльності суб’єктів ринкових відносин? Відповідь є однозначною: розвиток оптимізаційних властивостей логістики, комплексне залучення у сферу її управління етапів, структур і елементів виробничо-господарських відносин можливий лише за умови наукового пізнання економічних законів та свідомої реалізації їх вимог на всіх етапах життєвого циклу логістичних систем. Це потребує реалізації фундаментальної процедури логістичного дослідження – наукового методу, використання якого базується на системній орієнтації – відображенні взаємозв’язків і взаємозалежностей логістичних процесів і явищ.

 

Економічні закони – це найбільш суттєві, стійкі, постійно повторювані об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності у економічних явищах і процесах. Це закони розвитку відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання.

 

Знання законів, закономірностей та принципів управління є теоретичною основою успішного логістичного менеджменту підприємства. Таке знання допомагає його управлінському апарату виявити та реалізувати прогресивні напрацювання теорії і позитивний досвід практики логістичного управління з метою формування і розвитку нових ринково визначених відносин на основі інтеграції і оптимальної адаптації своїх можливостей до динамічно змінюваних умов зовнішнього середовища.

 

Прогресивний розвиток кожної системи підпорядковується певним законам та закономірностям, які вказують на стійкі якісні та кількісні причинно-наслідкові зв’язки та відносини, а також на зміни у часі таких зв’язків і відносин.

Першою галуззю науки, де дослідники намагалися визначити та описати закономірності, стало природознавство. Було помічено, наприклад, що ріст популяцій відбувається нерівномірно: спочатку повільно, потім інтенсивно з повільним уповільненням, наближаючись до деякої межі.

Встановлено, що ріст популяцій, як і інші процеси розвитку, йде за S -подібній (логістичною) кривою. Такий закон у 1845 р. був відкритий Р. Перле, американським біологом і демографом. Крива Перле симетрична відносно точки перегину та має вид:

 

y = L /(1 +a × e ^-bt), (3.11)

де L, a, b – константи;

t – час.

 

Для більш точної апроксимації реальних процесів англійським статистиком і математиком Б. Гомперцем була запропонована крива, що є асиметричною відносно точки перегину:

y = L × a × e^-be-kt,(3.12)

де L, b, k – константи;

 

Диференціальне рівняння логістичної кривої добре описує процес розвитку системи протягом порівняно невеликих відрізків часу. Якщо перейти до вивчення розвитку системи за тривалі інтервали необхідно записувати такий процес сумою експонент:

N

y_N = ∑ a_i × exp [ k_i (t - t_i)],(t - t_i)>0, (3.13)

i = 0

де N – число компонент;

(t - t_i) – зміщення початку відліку.

 

Як свідчать дослідження, закономірності розвитку різних систем можуть описуватися різними математичними залежностями: лінійними (y = a + bt), ступеневими (y = a + btⁿ), напівлогарифмічними (bgy = a + bt), експоненціальними(y = a + be^kt) і ін. Сьогодні відомо більш 130 способів опису закономірностей розвитку різних систем.

Для розвитку реальних систем характерний багатостадійний процес. Статистичні дані зміни тих чи інших параметрів великих систем відображають результати одночасного впливу факторів, які обумовлені об’єктивними законами. Враховуючи одиночний вплив позитивних (прогресивних) та негативних (регресивних) факторів на процес розвитку систем, графічна уява багато стадійності такого розвитку може бути представлене сімейством однакових S -подібних кривих (А, В, С і ін.) (рис. 3.7).

 

Рис. 3.7. Графічне уявлення багатостадійності розвитку складних систем

 

На дільниці 1 йде повільний розвиток системи (її "дитинство"); дільниця 2 відповідає масовому використанню, її удосконаленню ("змужнілість", "зрілість"); на дільниці 3 темп розвитку системи спадає (її "старість"), тобто система А вичерпує себе. Далі система А або деградує, змінюючись принципово новою системою В, або ж тривалий час зберігає досягнуті показники (дільниця 4). Для розвитку нової системи В характерна таж стадійність, ї їй на зміну приходить більш досконала система С і т. д.

Особливості розвитку складних систем полягають у тому, що кожна підсистема, яка входить у систему, також проходить всі три етапи розвитку. Тому S -подібні криві для складної системи є інтегральними, що складаються з сукупності S -подібних кривих всіх її підсистем. При цьому найбільш "слабка" підсистема, ресурси якої вичерпуються першими, як правило гальмують розвиток всієї системи. Тому подальший розвиток всієї системи можливий лише після її заміни.

Вище викладене підтверджують спільність закономірностей розвитку різних видів систем, у тому числі і логістичних систем, що може слугувати науково обґрунтованою методикою для дослідження процесів розвитку конкретних логістичних систем.

 

Далі представлені загальні закони управління у площині визначення теоретичної основи логістичного менеджменту, та закономірності що виходять із загальної групи таких законів.

1. Закон спеціалізації управління. Визначається своєю вузькою спрямованістю і потребує глибоких предметних знань у конкретних сферах прикладення логістичного менеджменту. Сутність такого закону визначається тим, що логістичне управління на промисловому підприємстві, як правило, здійснюється значною кількістю працівників, які "спеціалізуються" на управлінні певними логістичними функціями чи операціями. Тобто, розподіл діяльності логістичного управлінського персоналу набуває характеру спеціалізації.

2. Закон інтеграції управління. Відображає єдність виробництва і логістики. Тобто, з одного боку, це підприємство як логістична система (об’єднання різних структурних підрозділів, діяльність яких спрямована на досягнення загальної мети: задоволення потреб і вимог споживача при оптимізації сукупних витрат на таку діяльність), а з іншого боку – це комплекс вузькоспеціалізованих управлінських рішень у сфері виробництва, які спрямовані на досягнення тієї ж мети. Тобто, логістичне управління не можливе без об’єднання, координації діяльності більшості персоналу підприємства у забезпеченні інтеграції і адаптації внутрішніх і зовнішніх потокових процесів і відповідних структурних елементів, що формують і трансформують матеріальні, інформаційні, фінансові і інші узгоджені з ними потоки.

3. Закон економії часу управління. Розглядає позитивний вплив скорочення часу прийняття управлінського рішення (у порівнянні з конкурентами) на кінцеві результати логістичної діяльності підприємства. У сучасних умовах ринковий успіх підприємству визначається його спроможністю прискорити терміни розробки матеріальної продукції, точно ви-тримувати графік її поставки з ефективним сервісним забезпеченням на всіх етапах споживчого використання.

4. Закон оптимального (необхідного) поєднання централізації і децентралізації управління. Передбачає, що з одного боку, має бути централізоване, сконцентроване логістичне управління (управління по вертикалі), з іншого боку – необхідність передачі окремих функцій логістичного управління на більш нижчі рівні за ієрархією (управління за горизонталлю).

5. Закон демократизації управління. Відображає взаємовідносини між персоналом у виробничому колективі, співвідношення влади і підлеглості. Такий закон визначає умову функціонування логістичної системи підприємства, коли прийнятті керівником управлінські рішення викликають позитивну реакцію у його підлеглих і мотивують участь всього персоналу до включення в управління внутрішніми і зовнішніми потоковими процесами.

Тільки при повному врахуванні дії таких об’єктивних законів господарського управління підприємство може отримати успіх у досягненні цілей та завдань логістичного управління. І навпаки. Невдачі підприємства, і в тому числі його логістичного менеджменту, – це робота у супереч "вимогам" певних законів, які властиві процесам управління в динамічних економіко-соціальних системах будь-якої складності.

Закони управління знаходять відображення у закономірностях створення, функціонування і розвитку логістичних систем. Знання таких закономірностей – це шлях до правильної оцінки логістичних управлінських явищ і процесів, прогнозування їх розвитку чи регресу.

 

ЗАКОНОМІРНОСТІ ЛОГІСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

До основаних закономірностей логістичного управління, як об’єк-тивно існуючих повторюваних, суттєвих зв’язків явищ логістичної діяль-ності чи певних етапів протікання потокових процесів, відносять.

1. Внутрішня єдність системи логістичного управління підприємства. Відображає стабільність внутрішніх зв’язків системи, що визначають її цілісне існування, характер формування і розвитку. Така закономірність проявляється у єдності:

принципів логістичного управління на різних ієрархічних рівнях;

організаційних форм, методів і технологій логістичного управління;

загальних вимог до керівників і персоналу логістичних підрозділів, системи їх інтересів.

У процесі створення та удосконалення системи логістичного управління враховуються вимоги до взаємозв’язку і взаємовизначеності всіх її елементів, відповідності елементів один одному. Зміна елементів системи чи її доповнення новими елементами має відбуватися одночасно і узгоджено.

2. Пропорційність управлінських систем виробництва і логістики. Така закономірність реалізується шляхом планування раціональних господарських співвідношень між основними, обслуговуючими та управлінськими процесами у забезпечені ритмічної роботи підприємства та його підрозділів. Необхідно встановлювати і утримувати певне співвідношення між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом та їх структурами; підтримувати певне співвідношення чисельності працівників вищої і середньої кваліфікації, окремих спеціальностей.

3. Правильне поєднання централізації і децентралізації логістичного управління. З одного боку результатом природного росту підприємства є централізація його логістичного управління, що за певних умов призводить до зниження ефективності його виробничо-госпо-дарської діяльності. З іншого боку розвиток ринкових відносин передбачає децентралізацію логістичного управління.

4. Співвідношення управляючої і керованої систем. Збільшення розмірів і складності логістичної системи змінює розміри і складність підпорядкованої їй керованої системи. Оптимальне їх співвідношення досягається завдяки науковому підходу до їх проектування чи реорганізації (за умови одночасної зміни основних елементів таких систем).

До інших закономірностей управлінської діяльності відносять закономірності, що відображають окремі аспекти логістичного управління: відповідність елементів системи один одному; зміна функцій управління; скорочення ієрархічності управління і т. д.

Таким чином, знання основних законів та закономірностей логістичної управлінської діяльності є теоретичною основою успішного управління підприємством у цілому, дозволяє його управлінським органам визначити їх вплив на ефективність виробничо-господарської діяльності. За тим, що закони і закономірності логістичного управління є виразниками внутрішніх та зовнішніх найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв’язків та взаємозалежностей предметів і явищ об’єктивної дійсності, вони є своєрідними обмеженнями системного характеру у практиці логістичного управління економічними системами. Тому, тільки при повному врахуванні дії об’єктивних законів підприємство здатне досягти визначених цілей логістичного управління, і навпаки, така мета стає недосяжною, якщо вона суперечить "вимогам" законів та закономірностей управління.

Причини неефективного логістичного менеджменту діючих вітчизняних промислових підприємств досить часто полягають не у тому, що на них певні види логістичних функцій та операцій виконуються не так, як це необхідно, і можливо не у допущених менеджерами помилках та відхиленнях. Більш принциповим у такій ситуації є неузгодженість дій управлінського апарату підприємства і результатів, що має бути отриманий у процесі його логістичної реорганізації. Важливим для керівництва підприємства є розуміння того, що основу логістичного менеджменту складають принципи підприємницької діяльності, які:

визначають організаційну поведінку, ефективність прийняття упра-влінських рішень та оцінку результатів логістичної діяльності;

формують уявлення про ринки споживачів та постачальників, конкурентів, про логістичні технології та їх зміни, про переваги та недоліки логістичної системи, її сильні та слабкі місця, про джерела прибутків.