Грошова маса та її показники

 

Грошова маса — це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних за-собів, яка обслуговує економічні зв’язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій

 

статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а потім і в нашій країні стали використовувати грошові агрегати М₀, М₁, М₂, М₃ (див. рис. 2.3).

 

Грошовий агрегат — це показник грошової маси, що характеризує певний набір їїелементів залежно від їхньої ліквідності.

Агрегат М₀ включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казна-чейські білети (в деяких країнах). Це найліквідніша частина грошової маси.

Перехід грошей з безготівкового обігу на готівковий — результат жорсткої фі-нансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

 

На грошову масу впливають два фактори:

 

– кількість грошей;

 

– швидкість обертання грошей.

 

Грошова маса

 

Кількість грошової маси визначається державою — емітентом грошей, а саме —його законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обо-роту і держави.

Крім грошових агрегатів які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, що називається грошовою базою характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального бан-ку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

 

Грошова база включає: запаси всієї готівки поза банківською системою та в ка-сах банків (готівка випущена НБУ і не повернута в його фонди) (М ₀ + М_кб) та суму резервів Комерційних банків (КБ) на їх кореспондентських рахунках у ЦБ (М_рез):

Гб = М ₀ + М_кб + М_рез.

Кореспонде́нтський раху́нок — банківський рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Емітовані національним банком гроші називаються базовими грошима

Швидкість обігу грошей

 

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиницяготівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера МV = PQ, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою

V=(Р* Q)/ М

де V — швидкість обігу грошей;

 

Р — середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг);

 

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номі-нальний національний продукт);

 

М — середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистичнакількість грошей).

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно пов’язаний коефі-цієнт монетизації ВВП — відношення грошової маси до номінальної величини валового

внутрішнього продукту:

 

 

КM	M	або КМ			,
ВВП
		V

де К_М — коефіцієнт монетизації; М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М₂;

 

ВВП — річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту (за поточни-ми цінами);

 

V — швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

 

Чим вищий цей показник — тим краще.

 

за-кон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей,необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість оборо-ту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємо-залежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей

 

Закон грошового обігу

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність.

На кількість грошей, які потрібні для сфери обігу, значно впливає функція грошей як засіб платежу. Оскільки продаж товару в кредит означає, що тепер для руху товару гроші непотрібні, це зменшує кількість грошей в обігу. Водночас кількість грошей збільшується на суму цін товарів, які були продані в кредит і термін платежу за якими вже настав, що потребує додаткових сум для здійснення цих платежів. Крім того, частина платежів взаємопогашається. Врахування усіх цих чинників дає змогу достатньо точно визначити кількість грошей, потрібних для обігу.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де КГ - кількість грошей;

СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих в кредит;

П - сума платежів по зобов’язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О - швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений таким чином: при даній сумі вартості товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за відрахуваннями тих, які взаємно погашаються) і при даній середній кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилася внаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї ж маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

В умовах золотомонетного обігу перебувала така кількість повноцінних грошей, яка необхідна. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг.

Якщо в сферу обігу випускалася така кількість паперових грошей, яка дорівнювала кількості золотих грошей, необхідної для обігу, то паперові гроші функціонували так само як і золоті і мали таку ж купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж потрібно було б золотих. Паперові гроші на відміну від золотих не випадають з обігу, продовжуючи там зоставатися. Тому вартість паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, про що й говорить кількісна теорія грошей.

Вказана вище формула відображає закон обігу повноцінних грошей (золотих) або їх готівкових знаків (банкнот і розмінної монети). З розвитком товарно-грошових і кредитних відносин в розвинутих країнах готівка почала складати лише 10-15 % агрегату М₁. Абсолютна більшість товарів і послуг тепер реалізується через безготівковий обіг, що є специфікою системи нерозмінних кредитних грошей. Зростання значення безготівкових грошей зробило непридатним застосування описаного методу визначення необхідної кількості грошей і зумовило необхідність нового підходу до цієї проблеми, який і був запропонований американським теоретиком І. Фішером. Виведене ним рівняння має такий вигляд:

де М - пропозиція грошей (грошовий агрегат М₁); V - швидкість обігу; Р - загальний рівень цін (індекс цін);

<2 - пропозиція товарі і послуг (реальний суспільний продукт - У).

Для того, щоб визначити необхідну кількість грошей, потрібно знайти М₁.

Однак, сьогодні важко передбачити ймовірну економічну ситуацію в країні і на світовому ринку. Тому врахування вимог закону грошового обігу у ринковій економіці здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної збалансованості Мф і М_н та розробки і впровадження у життя відповідної грошово-кредитної (монетарної) політики, що базується на сучасному мо-нетаризмі, з позицій якого, закон грошового обігу виражається таким рівнянням:

де Мф - фактична грошова маса в обігу;

М_н - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо Мф > М_н, у обігу знаходяться зайві гроші, а коли Мф < М_н, то існує нестача грошей в обігу. Звідси суть закону грошового обігу полягає у тому, що протягом даного періоду в обігу повинна бути лише певна, об’єктивно зумовлена грошова маса.

Із сформульованого закону випливає важливий принцип грошового обігу. Його суть полягає в тому, що грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

Водночас грошова маса мусить зростати пропорційно зростанню обсягу товарів і послуг або зменшуватися у відповідності із зменшенням обсягу товарної маси (це випливає з рівняння І. Фішера). Зміна грошової маси визначається через так званий грошовий мультиплікатор, який відображає роль банківської системи у регулюванні грошової маси.