Проблеми щодо об’єктів авторського права та суміжних прав.

Чинне законодавство України надає правову охорону об’єктам авторського права через їх перелік і тим встановлює їх правовий режим. Разом з тим складається так, що норми, які регулюють одні і тіж відносини між собою відрізняються. Так, згідно ст. 435 ЦК України об’єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема:

романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

аудіовізуальні твори;

твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні тво^ли, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

2. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

4. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

5. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Стаття 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” встановлює більш розширений перелік об’єктів авторського права. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, панто­міми, хореографічні та інші твори, створені для сце­нічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, вико­нані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби то­що, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власнос­ті;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геологи, топографії, техніки, архітектури та інших сфер ді­ яльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних да­них, інші складені твори за умови, що вони є ре­зультатом творчої праці-за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення автор­ських прав на твори, що входять до них як складо­ві частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучен­ня, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Очевидно, що між двома нормативними актами, які встановлюють об’єкти правової охорони авторським правом є розходження. У подальшому це призведе до колізій правового режиму одних і тих же об’єктів правової охорони.

Охороні за Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюд­нені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не за­вершені, незалежно від їх призначення, жанру, об­сягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаган­да, розваги тощо). Слід мати на увазі, що ця правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, ме­тоди, процедури, процеси, системи, способи, кон­цепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описа­ні, пояснені, проілюстровані у творі. Отже об’єктом правової охорони є форма вираження певного результату творчої діяльності. З цим важко погодитись за тих обставин, що ефект від використання досягається не через форма, а через використання нових властивостей, що відображені у ідеї, а власне її новизні. Через абсолютні або відносну невідомість результату творчої діяльності, який виражається власне у ідеї отримується позитивний: здебільшого економічний, соціальний чи естетичний ефект.

Більш того, якщо виходити зх того, що правовій охороні підлягає як сам твір у цілому, так і частина твору, яка може використовуватися са­мостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, то виникає питання про яку частину форми вираження твору може йти мова.

Крім цього є суперечності з огляду на положення ст. 12 Закону “Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому вті­лено твір”. Тут встановлено, що авторське право і право власності на матері­альний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать од­не від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження автор­ського права і навпаки. Отже є одне авторське право на форму вираження твору і право власності на матеріальний носій.

Таким чином правова охорона об’єкту авторського права надається якщо його об’єктивовано:

- письмово (рукопис, машинопис, нотний запис, електронна форма інше;

- усно (публічний виступ, публічне оприлюднення, публічне виконання інше);

- звуко чи відеозапис (механічна, магнітна, цифрова, оптична тощо);

- зоображення (малюнок, картина, кресмлення, т.д.);

- об’ємно-просторове зображення (скульптура, макет, модель, діорама, споруда, мала архітектурна форма, тощо0;

- інших формах.

Власникові матеріального об'єкта, в якому вті­лено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможли­вим, власник матеріального об'єкта, в якому вира­жено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, якщо це стосується архітектурної споруди фотографії твору.

Правове регулювання суміжних прав – молодий інститут в праві інтелектуальної власності взагалі і в праві інлектуальної власності України тим більше. З одного боку він є логічним продовженням авторського права, а з другого – має свої об’єкти, суб’єкти і логіку. На суміжних правах заснована виконавська діяльність і шоу-бізнес. В розвинутих країнах цей інститут права інтелектуальної власності останню четверть ХХ століття розвивався динамічно і став одним із джерел формування національних богатств. Його правила поширюються не тільки на виконання творів авторського права але і на іншу діяльність, наприклад у сфері спорту.

Здебільше об’єкти суміжних прав – покращені за рахунок виконавської діяльності, музикального супроводу чи інших візуальних, звукових, відчуттєвих та інших ефектів витвори літератури та мистецтва. Згідно ст. 35 Закону “Про авторське право і суміжні права” об'єктами суміжних прав, незалежно від призна­чення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

а) виконання літературних, драматичних, музич­них, музично-драматичних, хореографічних, фоль­клорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

Дещо інший підхід в ст.451 ЦК України, де об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності, тощо, а також способу чи форми їх вираження є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі мовлення.

Легальне визначення основних об’єктів суміжних прав міститься в ст.1 зазначеного Закону. Так, публічне виконання — подання за згодою суб'єк­тів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим спо­собом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присут­ні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час

Фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій);

Відеограма — відеозапис на відповідному матері­альному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких ру­хомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що вхо­дить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихід­ним матеріалом для виготовлення її копій.

Висновок: Таким чином, ми бачимо, що на сьогоднішній день на законодавчому рівні існує проблема щодо визначення об’єктів авторського права і суміжних прав. Безумовно, що з прийняттям нового Цивільного Кодексу України всі нормативні акти повинні бити приведені у відповідність щодо нього, не є виключенням в даному випадку Закон України “Про авторське право і суміжні права”.