Цивільне законодавствоне тільки надає можливість суб'єктам цивільних правовідносин набувати та здійснювати суб'єктивні права, а й можливість їх захищати.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно – правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України №435 – IV від 16.01.2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №40–44. – Ст. 356.

3. Сімейний кодекс України №2947 - III від 10.01.2002 / Відомості Верховної Ради України. – 2002, №21-22. – Ст. 135.

4. Господарський кодекс України №436 – IV від 16.01.2003 / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №18, №19–20, №21–22. – Ст. 144.

Наукові та навчально-методичні джерела:

 

1. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808 с.

2. Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 567 с.

3. Цивільне право України: Навчальний посібник/За заг. ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. – К.: Істина. – 2004. – 224 с.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – 2–е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 703 с.

5. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/За ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – X.: ТОВ "Одіссей". – 2002 – 640 с.

6. Цивільне право України: Академічний курс: [Підруч.: У 2 т.] / [За аг. Ред. Я.М. Шевченко]. – [2 – ге вид.]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1.: Загальна частина. – 696 с.

7. Цивільне право України. Підручник: У 2 т. / За заг. редакцією В. І. Борисової, І. В. Спасибо – Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

 

ВСТУП

 

 

Однією із загальнихзасад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу (ст. 3 Цивільного кодексу України – надалі ЦК). Тому детальне роз’яснення здійснення та захисту цивільних прав та інтересів, їх форм, способів та видів становитиме мету першої частини сьогоднішньої лекції.

Друга частина лекції присвячена інституту представництва. Представництво в цивільному обігу має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами юридичного та фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності).

Теорія представництва пройшла довгий шлях розвитку від часів рабоволодіння до сьогодення.

Актуальність теми не викликає сумнівів, бо життя настільки різноманітне і щоденно укладаються безліч правочинів, при цьому не завжди суб’єкти правочинів можуть самостійно фізично брати участь в цивільних правовідносинах. На допомогу ним і посідає своє законне місто інститут представництва в цивільному праві.

Метою сьогоднішньої лекції виступатиме з’ясування теоретичних аспектів представництва, його види тощо, а також з’ясування питання здійснення та практичної реалізації захисту цивільних прав та інтересів.

1. Здійснення суб’єктивного цивільного права – це реалізація уповноваженою особою можливостей, які є змістом цього права. Якщо зміст цивільних правовідносин в виді суб’єктивних прав і обов’язків є їх статикою, то здійснення цивільних прав і обов’язків – це динаміка правовідносин, тобто реалізація втілених в ньому можливостей.

Частиною 1 ст. 12 ЦК визначено, що особи здійснюють свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тобто всі питання, пов'язані з використанням суб'єктивних цивільних прав, вирішуються уповноваженою особою на свій розсуд. При цьому, відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 271 ЦК, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, причому здійснення відбувається лише особисто.

Носій суб'єктивного цивільного права може його здійснювати будь-яким дозволеним законом способом. Кожна особа, здійснюючи свої цивільні права і виконуючи обов'язки, має право вибору такого способу здійснення цивільних прав, який, на її думку, найбільш доцільний за даних умов. Саме такі дії уповноваженої особи і називаються способом здійснення цивільних прав та виконання обов'язків.

Як правило, свої цивільні права уповноважена особа здійснює шляхом власних активних дій. Так, власник може сам користуватись належним йому майном, може передати його в оренду, продати, подарувати або знищити.

Не виключена можливість і пасивних дій носія суб'єктивних прав. Держава, як суб'єкт цивільних правовідносин, надавши право кожному громадянинові відповідно до законодавства України користуватись природними об'єктами для задоволення власних потреб (ч.3 ст. 324 ЦК), діє теж пасивно, здійснюючи належне їй право власності.

Суб'єктивне цивільне право може здійснюватись як уповноваженою особою безпосередньо, так і з допомогою представника. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (ст. 272 ЦК). Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (ст. 14 СК).

Здійснення суб'єктивних прав нерозривно пов'язане з виконанням обов'язків. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (ч.2 ст. 14 ЦК). Якщо кредитор, вимагаючи повернення боргу, здійснює своє право, то боржник, повертаючи борг, виконує свій обов'язок. Виконання обов’язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Виконувати обов'язки можна як активно, так і пасивно. Шляхом активної поведінки виконується обов'язок зобов'язаної особи у відносних правовідносинах. Наприклад, продавець передає річ покупцеві і при цьому діє активно. Щодо абсолютних правовідносин, то виконання обов'язку зобов'язаної особи відбувається шляхом пасивних дій. Всі особи, які не є власниками певного майна, зобов'язані не чинити перепон власникові у володінні, користуванні чи розпорядженні належним йому майном.

При здійсненні цивільних прав встановлюються певні межі. Межі здійснення цивільних прав і виконання обов’язків – це встановлені законом або договором межі діяльності суб'єктів правовідносин щодо реалізації можливостей, які складають його зміст (ст. 13 ЦК). Ці межі встановлюються законом за наступними критеріями:

1. Способам здійснення (правила про допустимість тих чи інших способів здійснення. Безхазяйне відношення до пам’ятників історії і культури, які є власністю особи не допускається. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки культурної спадщини їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне попередження. Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом (ст. 352 ЦК).

2. Цілям здійснення (заборона використовувати здійснення цивільних прав і обов'язків для досягнення соціально шкідливих цілей). Так, згідно зі ст. 13 ЦК, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Наприклад, з метою змусити мешканців комунальної квартири у центрі міста продати свої кімнати і відселитися, власник однієї із кімнат, який має намір викупити квартиру, заселяє туди наркоманів або безхатченків.

3. Строкам здійснення (здійснення цивільних прав і обов'язків має відбуватися у встановлені законом строки, пропуск яких виключає можливість примусового виконання. Наприклад, право на захист порушеного права втрачається після спливу строків позовної давності.

4. Формам і способам захисту (закон допускає лише чітко визначені форми і способи їх захисту).

При порушенні уповноваженою особою встановлених законом, договором, моральними принципами меж здійснення своїх прав можна говорити про зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК). Наймач використовує найняте майно не за призначенням; підрядчик при виготовленні речі не виконує вказівок замовника; власник, придбавши собаку, не додержується правил її утримання, від чого потерпають сусіди та інші громадяни –все це приклади зловживання правом.

Природа терміну “зловживання правом” у теорії цивільного права розглядалася, зокрема М. Агарковим, В. Грибановим, М. Бару. Зловживання правом — це особливе цивільне правопорушення. Специфіка його в тому, що дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому порушують права й охоронювані законом інтереси інших осіб. Відомі випадки, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяти шкоду іншій особі (такі дії порушника називаються шиканою). Шикана може бути як матеріального, так і процесуального характеру.

Навмисне знищення власником належного йому майна з тим, щоб таким чином отримати вигідні страхові виплати - це шикана в матеріальному розумінні.

Позивач, аби "насолити" відповідачеві, звертається до суду з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, наперед знаючи про безперспективність такого позову. Адже доводити свою невинуватість повинен відповідач, а це, як відомо, несе для останнього багато незручностей майнового та морального характеру. Це приклад процесуальної шикани.

Виходячи з викладеного, можна дати таке визначення поняття зловживання цивільним правом. Це таке цивільне правопорушення, яке чиниться уповноваженою особою при здійсненні належного їй права та виконанні обов'язку шляхом використання недозволених конкретних форм поведінки.

Від зловживання правом необхідно відрізняти порушення чужого права. Якщо хтось заволодіє чужим майном, не маючи на це права, то він діє протиправне. В наведеному прикладі особа не здійснює свого права, а відтак і не зловживає ним.

Цивільне законодавствоне тільки надає можливість суб'єктам цивільних правовідносин набувати та здійснювати суб'єктивні права, а й можливість їх захищати.

Право на захист належних особі цивільних прав — це можливість застосування уповноваженою особою заходів правоохоронного характеру у разі посягання на її суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси або у разі їх порушення з метою поновлення порушеного права і припиненні дій, що порушують право. Кожний спосіб захисту цивільного права може застосовуватися в певному процесуальному порядку, який іменується формою захисту цивільних прав. В науці цивільного права розрізняють:

· Юрисдикційну форму захисту – це захист цивільних прав державними або уповноваженими державою органами. Юрисдикційна форма захисту означає можливість захисту цивільних прав у судовому або адміністративному порядку. Згідно зі ст. 16 ЦК, захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом. Цивільні права можуть захищатись також у випадках і порядку, встановлених законом, Президентом України, органами державної влади або органу місцевого самоврядування, а також нотаріусом (ст. 17, 18 ЦК). На відміну для традиційних форм захист цивільних прав, звернення до нотаріусу – це нова форма захисту. Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Порядок вчинення виконавчих написів нотаріусами встановлений главою 14 Закону України «Про нотаріат» та розділом 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін'юсту України № 20/5 від 03.03.2004. Цей спосіб захисту цивільних прав застосовується досить часто, оскільки дозволяє швидко здійснити захист порушених прав, що позитивно впливає на активність господарського обігу, а таке завдання є основним у цивільному законодавстві. Виконавчі написи здійснюються як державними, так і приватними нотаріусами у випадках, якщо заборгованість має безспірний характер та термін позовної давності за нею ще не сплив на підставі документів, що містяться в переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року.

· Неюрисдикційну форму захисту – це захист цивільного права самостійними діями уповноваженої особи без звернення до державних або інших уповноважених органів. Конституція України надала право кожному захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55). Самозахист цивільних прав – це здійснення уповноваженою особою не заборонених законом дій фактичного або юридичного порядку, спрямованих на захист його особистих або майнових прав і інтересів у відповідності до моральних засад суспільства (ст. 19 ЦК). Ці міри можуть бути загальноприйнятими у суспільстві або передбачені законом чи договором. До загальноприйнятих відносяться такі фактичні дії, як використання різного роду охоронних засобів і приладів у виді замків, охоронної сигналізації, решіток. Крім того, законом, як кримінальним, так і цивільним передбачені такі міри самозахисту як необхідна оборона (ст. 1169 ЦК) і крайня необхідність (ст. 1171 ЦК). І в тому, і в іншому випадку при захисті своїх прав громадянин не повинен перевищувати меж дозволеного. Тобто, способи самозахисту повинні відповідати змісту права, що порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Засоби оперативного впливу – це такі юридичні міри, які застосовуються до порушника безпосередньо уповноваженою особою як стороною у цивільному правовому відношенні без звернення за захистом права до компетентних органів. Наприклад:

q одностороння відмова від порушеного іншою стороною договору;

q затримка вантажу одержувачу до внесення їм оплати;

q перехід на попередню оплату продукції.

На відміну від самозахисту, засоби оперативного впливу носять не фактичний, а юридичний характер. Односторонній характер мір оперативного впливу потребує спеціальних гарантій:

q застосування їх можливе тільки у випадках, передбачених законом або договором;

q їх застосування не позбавляє можливості зобов’язаної особи звернутися до суду.

Способами захисту цивільних прав визнаються заходи примусового характеру, які можуть бути застосовані до правопорушника. Загальний перелік цих способів визначений ст. 16 ЦК. До них належать:

q визнання цих прав;

q визнання правочину недійсним;

q припинення дії, яка порушує право;

q відновлення становища, яке існувало до порушення;

q примусове виконання обов'язку в натурі;

q зміна правовідношення;

q припинення правовідношення;

q відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

q відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

q визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

q інші способи захисту, що встановлені у законі або договорі (наприклад, ст. 432 ЦК встановлює як спосіб захисту прав інтелектуальної власності зупинення за рішенням суду пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності).

Відшкодування збитків — це найбільш поширений спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Він застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. На відміну від компенсації в натурі, у даному випадку йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи. Під збитками законодавець визначає:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Як сам факт спричинення збитків, так і їх розмір мають бути доведені визначеним законом шляхом у разі примусового стягнення збитків. Це правило поширюється як на стягнення реальних збитків, так і на стягнення упущеної вигоди.

За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, але якщо законом або договором передбачено інший розмір, то відшкодування може здійснюватися у більшому або меншому розмірі.

Відшкодування моральної шкоди.. Цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов'язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю, якого особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності і ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК).

Отже, законодавець дає вичерпний перелік ознак моральної шкоди, що дозволить у майбутньому уникнути безпідставних судових позовів про відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном.

Моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, що її заподіяла, на загальних підставах, тобто за наявності вини. Винятки становлять такі випадки:

1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;

2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження; незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; незаконного застосування таких запобіжних заходів, як взяття під варту, підписка про невиїзд; незаконного затримання; незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Однією з особливостей моральної шкоди є те, що негативні зміни відбуваються у свідомості потерпілого і форма, в якій вони виражаються зовні, залежить від особливостей психіки суб'єкта, і факт, спосіб, інтенсивність таких проявів може свідчити про наявність моральної шкоди, але не про її розмір.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди як правило одноразово, якщо інше не встановлено законом або договором.

3. За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов'язки шляхом укладення правочинів. Але не виключені випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності або можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.

Юридичні перешкоди, як правило, пов'язані із статусом фізичної або юридичної особи і обумовлені повною відсутністю дієздатності або недостатністю її обсягу для вчинення правочинів. Наприклад, згідно зі ст. 31 ЦК за малолітніх осіб правочини, окрім дрібних побутових, укладають від їх імені батьки (усиновлювачі) або опікун. Вони виступають законними представниками цих осіб (ст. 242 ЦК). У ряді випадків без виникнення відносин представництва неможливо здійснення діяльності і відокремленими підрозділами юридичної особи. Зокрема, керівники філій і представництв здійснюють представництво за довіреністю, виданою на підставі акта органу юридичної особи (ч. 2 ст. 244 ЦК).

До фактичних перешкод прийнято відносити такі обставини реальної дійсності, які не дозволяють суб'єктам цивільного права самостійно укладати правочини. Такими перешкодами можуть бути хвороба, відсутність у місці проживання у момент вчинення правочину (від'їзд у відрядження, на лікування або відпочинок), правова необізнаність тощо. Відносини представництва можуть виникати також і тоді, коли орган юридичної особи позбавлений можливості самостійно здійснити юридичні дії, наприклад, внаслідок значної завантаженості або у зв'язку з необхідністю вести справи одночасно у кількох місцях тощо.

Представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК). Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень від імені і в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 ЦК). Це правило стосується представництва, яке виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Воно не поширюється на випадки виникнення законного представництва. Законні представники, наприклад, батьки малолітньої або опікун недієздатної особи, шляхом укладення правочину від імені та в інтересах інших осіб, коло яких визначене законом, забезпечують реалізацію їх цивільних прав та законних інтересів.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Так, особа може тільки особисто скласти заповіт, відмовитись від спадщини, права власності на об'єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реєстрації, тощо.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє. Винятки становлять відносини комерційного представництва. В останньому випадку обов'язковою є згода особи, яку представляють, на здійснення представником такого одночасного представництва інтересів кількох осіб.

Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у особи, яку представляють. Вимоги до суб'єктів, які можуть брати участь у відносинах представництва, різні. Представниками і особами, яких представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: фізична особа - з дня народження і до її смерті, юридична особа - з моменту виникнення і до її припинення. У випадках, коли у відносинах представництва як особа, яку представляють, бере участь людина, вона може бути як дієздатною, так і недієздатною залежно від виду представництва. Дієздатність особи, яку представляють, у відносинах добровільного представництва є обов'язковою умовою їх виникнення. При виникненні відносин законного представництва дієздатність особи, яку представляють, або взагалі відсутня, або має відповідний обсяг залежно від віку людини або її статусу. Така особа може бути обмеженою у дієздатності або визнана недієздатною.

Представником може бути фізична або юридична особа, що має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє. Представник у всіх випадках повинен бути повністю дієздатним. Юридичні особи можуть виконувати функції представника, якщо це прямо передбачено законом, або якщо це не суперечить їх установчим документам. Третьою особою, з якою внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини з особою, яку представляють, може бути будь-яка особа, яка має достатній для вчинення відповідного правочину обсяг дієздатності.

Правовідносини представництва, враховуючи коло правових зв'язків, що виникають між їх учасниками, мають складну структуру. Участь третіх осіб у відносинах представництва обумовлює наявність в структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв'язків.

Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, і її представником. Ці відносини мають фідуціарний (особистий, довірчий) характер, що обумовлене наступним: особа, яку представляють, повинна довіряти представнику і бути впевненою, що при здійсненні представницьких повноважень він не порушить належні їй цивільні права і законні інтереси.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: відносини між представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Встановлення відносин, які виникають між особою, яку представляють, і третьою особою є результатом діяльності представника. Вони виникають на підставі правочину, укладеного представником від імені та в інтересах особи, яку він представляє, з третьою особою.

Беручи участь у зовнішніх відносинах представництва, представник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своїх дій і надавати документальні докази не тільки підстав виникнення і наявності, а іноді і змісту наданих йому повноважень. У відносинах законного представництва такими доказами можуть слугувати документи, що свідчать про факт родинних зв'язків між батьками та малолітніми дітьми, рішення суду про визнання особи недієздатною та паспорт особи, яка призначена її опікуном, тощо. У відносинах договірного (комерційного) представництва значення доказів, які посвідчують не тільки факт виникнення, а й визначення змісту повноважень у відносинах представництва, можуть мати положення договору або довіреності.

Представництво необхідно відрізняти від інших подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, що складають предмет цивільного права. Вони суттєво відрізняються за характером прав і обов'язків, які складають зміст таких правовідносин. Так, повноваження представника необхідно відрізняти від дій, що складають міру можливої поведінки посильного. Останній не укладає правочин, коли за дорученням однієї особи передає інформацію або речі Іншій. У відносинах, пов'язаних з укладенням правочину, він може передавати інформацію стосовно згоди контрагента з його умовами або повідомити про відмову від його укладення. Не мають статусу представників і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні правочину, наприклад, перекладають текст з іншої мови, друкують матеріали, займаються узгодженням їх умов тощо. Представник відрізняється і від посередника, який не укладає правочин від імені і в інтересах однієї із сторін. Посередник лише сприяє укладенню між ними правочину, а від свого імені вчиняє такі дії, як пошук контрагентів, проведення переговорів тощо. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє. Діяльність представника схожа з діяльністю комісіонера, який укладає правочин в інтересах комітента. Але комісіонер вчиняє правочин від свого імені і за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК), а представник діє від імені особи, яку представляє. Не є представником також особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК).

3. 1. Підставами виникнення представництва можуть бути договір, закон, акт органу юридичної особи. Виходячи з цього, розрізняють наступні види представництва: представництво, що виникає на підставі договору, закону або акта органу юридичної особи. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені й інші підстави виникнення представництва (ч. З ст. 237 ЦК). Обсяг і характер повноважень представника обумовлюються підставою його виникнення.

Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена в договорі або безпосередньо в довіреності. Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов'язковим. Обов'язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють.

Юридичними фактами, з якими пов'язується виникнення відносин законного представництва, виступають обставини, безпосередньо визначені законом, наприклад, родинні зв'язки батьків і дітей, встановлення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами.

Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юридичної особи, вважаються правовідносини. у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акта її органу. Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, які за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах з третіми особами. Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акта, на підставі якого виникають відносини представництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акта або окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.

У випадках, передбачених законом, юридичну особу у цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники. Згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представниками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов'язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи у відносинах з третіми особами не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК), Якщо члени органу юридичної особи чи інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів юридичної особи виступають від її імені, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК),

Особливим різновидом добровільного представництва є комерційне представництво, підставою для виникнення якого може бути цивільно-правовий договір, укладений між підприємцем, який виступає особою, яку представляють і комерційним представником. Договір комерційного представництва має бути укладений у письмовій формі, а його положення повинні визначати комплекс повноважень комерційного представника. Якщо договір не містить чіткого переліку і змістовної визначеності повноважень комерційного представника, їх обсяг визначається положеннями наданої йому довіреності.

Комерційний представник - це особа, яка постійно та самостійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК). Представництво носитиме характер комерційного лише у випадках, коли комерційний представник займається вказаною діяльністю постійно та самостійно, і ця діяльність є однією із форм здійснення підприємництва. Комерційними представниками можуть бути юридичні особи, створені у встановленому законом порядку, або фізичні особи-підприємці.

Комерційний представник має право одночасно представляти дві сторони у договорі, якщо на це є їх згода, а також, якщо така можливість передбачена законом. У випадках одночасного представництва різних сторін у договорі, комерційний представник має право вимагати виплати винагороди, розмір якої визначається положеннями договору між ним та особою, яку він представляє. Крім виплати винагороди комерційний представник має право на відшкодування понесених ним при виконанні доручення витрат або збитків.

Не допускається здійснення комерційним представником від імені особи, яку він представляє, правочинів, котрі так чи інакше стосуються його особисто. Комерційний представник зобов'язаний тримати в таємниці відомості, які стали йому відомі про такі правочини, не тільки на момент їх укладення і здійснення, а й після виконання даного йому доручення. Відносини комерційного представництва пов'язані з договорами доручення, комісії, агентськими та дилерськими правочинами.

Однак особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (агент, комісіонер), а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник), не є представниками.

В окремих сферах підприємницької діяльності комерційному представництву можуть бути притаманні особливості, які визначаються спеціальними законами (ч. 4 ст. 243 ЦК).