Лекція 5. Гігієна та охорона дитячих голосів.

1. Фізіологічні особливості розвитку дитячого організму.

2. Взаємозв’язок розвитку голосу і гормональної системи.

3. Причини розладу дитячих голосів.

З фізіологічної точки зору, майже всі органи і системи у дитячому віці, перш ніж вони стануть здатними виконувати повністю свої функції, проходять тривалий шлях розвитку. Особливістю цього процесу є нерівномірність у розвитку дитячого організму.

У молодшому шкільному віці (від 6 до 11 років) інтенсивного розвитку набувають м’язова та вища нервова системи. Щодо будови голосового апарату, то з ним відбувається наступне:

- високе положення гортані, яка знаходиться на рівні 4-5 шийних позвонків, тобто вище гортані дорослих;

- слаборозвинений голосовий м’яз, при цьому – використання фальцетного механізму звукоутворення;

- порівняно вузькі органи дихання (носові ходи, гортань, глотка, трахея, бронхи), що унеможливлює працю в режимі дорослої людини;

- грудна клітина припіднята, ребра не можуть опускатися на вдиху так низько, як у дорослих, тому діти нездатні робити глибокий вдих, що обмежує силу звуку;

- менший об’єм легенів і разом з тим активне зростання організму (це потребує великої кількості кисню), що призводить до збільшення частоти вдихів дитиною у порівнянні з дорослим;

- висока збудливість серцевого м’яза, яка за одну хвилину перекачує крові у два з лишком рази більше, ніж у дорослої людини, тому емоційне перенапруження може стати причиною різкого підвищення серцебиття;

- активний вплив на процеси росту залози внутрішньої секреції (гіпофіз, щитовидка, статева), гормонів наднирників та підшлункової залози.

Вищевказаний перелік особливостей росту дитини у молодшому шкільному віці вказує на найбільш вразливі системи в розвитку організму. Турбуючись про здоров’я дитини, викладачеві співу потрібно не перевантажувати його понад міру.

У середньому і старшому шкільному віці (від 11 до 18 років) з’являються статеві відмінності. У хлопчиків розвивається кадик і волосся на обличчі, у дівчаток активізується розвиток тазового поясу та грудних залоз. Але і у тих і у інших у цей період спостерігається підвищена нервова збудливість, функціональна нестійкість нервової системи, що вимагає особливої уваги з боку педагога, психолога та лікарів.

Перелічені психофізіологічні особливості розвитку дитячого організму вказують на сер’йозність і специфічність проблеми охорони здоров’я дитини, яка потребує при заняттях співом професійного ставлення та профілактичної роботи педагога.

Одне з основних правил гігієни і охорони голосу дітей – систематичні заняття співом, які сприяють більш інтенсивному і поступовому розвитку голосового апарату.

Тобто випрацьовуючи співацькі навички дитина зміцнює голосові м’язи, дихальну систему, розвиває музичну пам’ять та ін. Спів є своєрідною гімнастикою, яка сприяє правильному розвитку грудної клітини, регулює функції серцево-судинної системи, розвиває художньо-естетичний смак та творчі можливості дитини.

Проте, якщо при заняттях співом ігноруються закони вікової фізіології, то це може призвести не лише до захворювань голосового апарату, але й порушень обмінних процесів в дитячому організмі (у зв’язку зі зміною кисневого балансу та порушень діяльності серцево-судинної системи).

Голосовий апарат дитини відрізняється крихкістю і малою стійкістю до різного виду перевантажень. Функціональні та органічні розлади голосу дітей з’являються там, де порушуються правила охорони дитячого голосу.

У практичній вокально-педагогічній діяльності нвйчастіше зустрічаються наступні порушення правил охорони дитячого голосу:

1) прагнення працювати над таким вокальним репертуаром, який знаходиться за межами природнього диапазону дитини;

2) прагнення співати максимально гучно (форсований спів);

3) зловживання тривалістю вокальних занять;

4) зловживання концертно-виконавською діяльністю у дитячому віці.

Основною причиною набуття розладів дитячого голосу є порушення принципу природності, тобто це коли рівень експлуатації голосу виходить за фізіологічні та психологічні межі, закладені природою. Відповідно однією з умов нормального розвитку дитячого голосу є використання його у межах природнього диапазону. А це в свою чергу не допускає використання форсованого співу дитиною.

Для дітей молодшого шкільного віку має бути природнім легке, дзвінке звучання голосу. Воно досягається за допомогою фальцетного механізму звукоутворення, при якому, ще недорозвинений голосовий м’яз ледь працює. Коли дитина форсуючи співає, то тут включається грудний механізм звукоутворення, в якому основне навантаження припадає саме на недорозвинений голосовий м’яз. Отже, використання невластивого для цього віку механізму звукоутворення призводить до швидкої втоми голосового апарату і надає голосу напруженого, крикливого характеру. Напругу і травмування голосових зв’язок при форсованому співі, також можна пояснити тим, що «<…>м’язи, які беруть участь у здійсненні співацького дихання, ще не досягли свого повного розвитку і підзв’язковий тиск не може бути достатньої сили» [3, с. 141 ]. Тому задля досягнення гучного звучання дитина вимушена задіювати додаткові м’язи, щоб компенсувати діяльність тих, які ще не розвинулися. А це призводить до неприродності співу, набуття невірних співацьких навичок та травмуванню дитячого голосового апарату.

Тривале заняття співом або зловживання концертною діяльністю у дитячому віці призводить до перенапруження голосу. Але ми маємо зважати на те, що перенапруження голосу при мовленні має інші прояви, ніж перенапруження голосу при співі. Голос при мовленні виникає у грудному регістрі, при якому голосові зв’зки коливаються по всій довжені і всією своєю масою, а максимальне торкання знаходиться в середені довжини зв’язок. В результаті такого механізму коливань при перенапруженості з’являлося, як правило, стійка хрипота, яка може перейти в сипоту. При співі найбільше напруження спостерігається на високих нотах, а так як ці звуки виникають у головному регістрі, де діє зовсім інший механізм роботи голосових зв’язок, то, як результат, у співі ми чуємо придихальний шум.

Торкаючись безпосередньо занять співом, слід наголосити, що педагог має слідкувати за тим, щоб неперервність співу тривала у молодшому шкільному віці не більше 15 хвилин, а у старшому – не більше 25 хвилин. Але на практиці бувають випадки, коли є потреба у коригуванні наведеної вище тривалості занять. Це відбувається тоді, коли дитина відчуває втому під час співу.

Почуття втоми – це попередження організму про необхідність відпочинку або переключення на інші форми роботи. При втомі дитина не отримує задоволення від співу, а навпаки має робити над собою вольові зусилля, щоб примусити голос звучати якісно. Такі зусилля не сприяють нормальному розвитку голосу, тому більш раціональним шляхом при втомі є чергування самого процесу співу з роботою над текстом, насиченням твору емоційними фарбами та ін., тобто використовуються ті види діяльності, які здатні запобігти втомі.

Якщо втома дитини набуває постійного характуру, то слід перевірити, чи вірно визначено її голос. Адже саме спів неприроднім голосом часто і є причиною втоми.

Зняти втому можливо за допомогою аутомасажу (легкого поглажування шиї зверху від вух до верхньої частини грудної клітини, при цьому слід обхопити спереду та збоків усю підборідкову частину шиї і протягом 5-7 хвилин робити самомасаж). Аутомасаж сприяє виведенню з організму скупчень отруйних продуктів обміну, завдяки чому відбувається розслаблення м’язів і зникає втома.

Вірне чергування співу та відпочинку є одним із провідних положень гігієни співу. Щоб запобігти такому порушенню, як тривалий спів, слід урізноманітити заняття співом зі слуханням кращих взірців вокалу, аналізу твору, побудові емоційного наповнення твору, вивчення історичного періоду та ін. Така робота дозволить поглибити знання учня, розширить виразність засобів, допоможе створити більш досконалий образ, і разом з тим, збереже дитячий голос від перенапруження.

Займаючись постановкою голосу, педагог має пам’ятати, що голос кожного учня має власну співацьку індивідуальність, а отже і власні відхилення у формуванні співацького звуку, які пов’язані з будовою нервово-м’язового апарату. Тому, перш ніж розпочинати навчально-виховний процес з постановки голосу, слід проаналізувати основні якісні показники голосу, акцентуючи увагу, як на сильних його сторонах, так і на вадах. Дуже гарно, якщо означений аналіз охопить і патолого-фізіологічні особливості учня. Такий всебічний аналіз дасть можливість педагогу не лише з більшою ефективністю підбирати і впроваджувати вокальні вправи, але й з’ясувати фактори, які стали причиною гальмування вокального розвитку учня.

Часто втрата співацького голосу дитини є наслідком прищеплення педагогом невірних вокальних навичок, які набувають сталого характеру і зберігаються на все життя.

На перших етапах навчання співу слід дуже уважно ставитися до відпрацювання вірної координації роботи м’язів які беруть участь у співі. Непоодинокі випадки, коли педагог робить помилку, примушуючи дитину, без попереднього тренування, робити складні вправи (відчути позіх, підняти чи опустити гортань, відчути нижньо-реберне дихання та ін.). Прагнучи виконати вимоги педагога, учень створює непотрібні умовні зв’язки та напрацьовує невірні навички, які у подальшому будуть суттєво гальмувати вокальний розвиток дитини, тому особливого значення набуває організація системних тренувань (вправлянь) під наглядом вокального педагога.

Невірні навички співу закріпляються і потім виправити їх непросто, але навіть після виправлення, через деякий час вони можуть знову проявитися. У практичній діяльності зустрічаються випадки, коли дитина при розучуванні твору неодноразово навмисно перекручує слова. Після зауважень вчителя, вона вивчає вірно текст твору, але на виступі при додатковому емоційному напруженні, часто відтворює колись перекручений текст [1]. Так само дитина може брати дихання посеред слова, деколи мимоволі чекаючи на виправлення педагога. Невірне дихання може бути спричинене також і елементарною нестачею повітря, тому слід уважно вивчити можливості організму, перш ніж вчити дихати потактово чи пофразово. Ці можливості виправляються шляхом спеціальних тренувальних вправ (особливо популярна серед дітей вправа по надуванню кульок).

Процес перенавчання, або позбавлення від невірних навичок звукоутворення непростий, і особливі складності виникають не стільки у м’язовій системі, скільки у корі великих півлунь, де має відбутися досить складна перебудова міжцентральних відносин, які забезпечують узгоджену взаємодію частин співацького апарату та напрацювання нових координаційних зв’язків. Відомо, що перевчати співака, який засвоїв невірну манеру співу, значно складніше, ніж навчати співати людину, яка не має навичок співу. З цього приводу лікар-ларинолог Імператорських театрів Е. Б. Блюменау наводить такий випадок: «Розповідають, що один відомий професор співу брав у своїх учнів подвійну платню, якщо вони раніше вже навчались у іншого педагога, тому що враховував ту працю, яку він вимушений був витрачати на те, щоб напочатку відучити таких учнів від дурних звичок, набутих внаслідок поганої школи» [5, с. 31-34]. Отже, на початковому етапі формування співацьких навичок, особливо важливо з’ясувати, які м’язові рухи призводять до погіршення якості звуку і спрямувати увагу на їх виправлення. Адже, відхилення від нормального звучання, у подальшій роботі, будуть посилюватися, набувати системності, обмежуючи можливості подальшого розвитку голосу.

Співак конче потребує гарного слуху, адже вокально-педагогічна робота щодо динаміки, точності інтонації відбувається під постійним слуховим контролем. У зв’язку з цим, вокальний педагог має ретельно слідкувати за розвитком у дитини органів слуху. Неточна інтонація може бути результатом не лише неуважності дитини, або недостатнього розвитку музичного слуху, а також результатом втрати сприйняття на слух окремих тонів. Своєчасне виявлення проблеми, допоможе з’ясувати причини та недопустити подальшого розвитку негативного явища.

Недорозвинений музичний слух ускладнює розлади голосу та суттєво уповільнює його відновлення – такого висновку дійшли науковці, які вивчали захворюваність дитячого голосового апарату. Вони констатували, що у тих дітей, «…які не мали достатньо розвинутого музичного слуху, розлади голосу були значно важчими і набагато гірше піддавались відновленню, ніж у решти» [8, с. 143 ].

Щоб запобігти недорозвиненості слуху, слід враховувати ту обставину, що слух розвивається у нерозривній єдності зі слуховим сприйняттям, тому суттєвий вплив на цей процес має музичність сім’ї і особливо розуміння матері важливості тре-нувань слуху дитини, а також створене навко-лишнє середовище. Слухова чутливість дозволяє сприймати і точно відтворювати звуковисотні співвідносини вокального твору. А як відомо, слухові відчуття пов’язані з м’язовими відчуттями, таким чином у процесі співу ми одночасно тренуємо як слухову, так і м’язову чутливість, розвиваючи вокально-слухову координацію, яка конче необхідна для якісного розвитку голосу.

Науковцями доведено, що на фонаторну функцію гортані суттєвий вплив мають гормони ендокринних залоз, і зокрема, щетовидної, наднир-кових, статтєвих і гіпофіза, які діють як фізіоло-гічні збудники м’яз гортані. Порушення гормо-нальної сфери тягнуть за собою зміну тонусу м’яз гортані, а з ними і якість вокального звуку. Husson (1962) наводить дані, які підтверджують ознаки підвищеної функції гормонів щетовидної, над-ниркових і статтєвих залоз у людей, які мають сильні і яскарі голоси.

Слід звернути увагу на зв’язки між функціонуванням голосу та статтєвими органами у дівчат, які особливого прояву набувають у старшому підлітковому та юнацькому віці під час критичних днів. Саме менструації викликають підвищення кров’яного тиску, і як наслідок, посилений приток крові до верхніх відділів дихальних шляхів. У цей час спостерігається активізація виділень у слизової оболонки носу. Збільшуються секреції у гортані, іноді внаслідок притоку крові спостерігається почервоніння на м’язах. Розлади голосу часто набувають такого характеру, як при легкому катарі: співати стає важко, особливо високі ноти; зменшується сила голосу, його виразність та тембр; погіршується резонування внаслідок запов-нення носових порожнеч слизом; знижується чистота інтонування.

Усі вказані явища у більшості дівчат наступають за 1-2 дні до початку менструації і швидко зникають з її закінченням.

Розвиток голосового апарату хлопчика тісно пов’язаний з гормональною сферою. Від злагодженої роботи залоз внутрішньої секреції залежить вчасне дозрівання підлітка та його голосу або затримка і навіть зупинка зростання гортані і зміни голосу. Раніше навіть вважали, що преривання надходження статтєвих гормонів до організму, прериває будь-яке зростання гортані. Але спосте-реження науковців за розвитком гортані і голосу у кастратів, показали, що їх гортань лише на 1/3 менше за нормальну чоловічу гортань, тобто гортань кастратів продовжує зростати, але темп зростання суттєво уповільнюється. Кастрація, яку було зроблено до статтєвого дозрівання, призводить до глибоких змін у розвитку голосового апарату хлопчиків.

Mobius наводить дані відносно низки видатних співаків, які добровільно піддалися кастрації, після чого розпочали навчання співу. Як свідчить дослідник, у їх голосі сила і витривалість дорослого голосу поєднувались з високим, сріблястим звучанням дитячого голосу. Більшість з них володіли голосом сопрано (Farinelli,Caferelli, Gesins та ін.); лише один Cinadagni (1726-1797) був альтом. Наведений факт свідчать про те, що гортань – гормонозалежний орган, який чуттєвий до коливань рівня гормонів в організмі. Отже, ведучи мову про охорону дитячого голосу, ми маємо приділити увагу нормальному розвитку гормональної системи дитини, і тут голос може стати одним із показників функціонування означеної системи, а отже і своєчасного реагування на відхилення.

Захворювання голосу.

Захворювання голосу найчастіше сустрічаються у тих дітей, які починають наполегливо займатися вокалом без професійної підтримки вокального педагога. Невірна манера співу (гучний спів, пісні у високій текстурі), нехтування правилами охорони здоров’я, емоційні потрясіння найчастіше стають причиною псування голосів та підвищення їх захворюваності. Вокальний педагог здатен попередити, а у багатьох випадках, допомогти подолати розлади голосу професійною порадою, як підбір репертуару чи вправ, які здатні вирішити проблему.

Розлади голосу можуть виникати і під час тяжких потрясінь, страху, душевних хвилювань. Чуйність, гуманне відношення до дитини – одна з головних умов відновлення голосу та збереження здоров’я. Якщо педагог робить дитині зауваження, то має це робити у спокійному дружелюбному тоні, який сприймається набагато краще, ніж наказ відданий у збудженому тоні.

Найчастіше у вокальній практиці ми зустрічаємося з такими порушеннями голосової функції, як хрипота та запалення носової порожнечі.

Хрипота. Причиною виникнення хрипоти можуть бути грип, ангіна, ларінгіт, трахеїт та інші хвороби, які мають простудний та запальний характер і викликають кашель. Але разом з тим, непоодинокі випадки, коли хрипота з’являється, як результат крику в емоційному стані, або голосного мовлення під час звучання музики чи розмов оточуючих. Якщо хрипота є наслідком простуди чи запалення, то голосу потрібен абсолютний спокій, а якщо вона з’явилася як наслідок крику чи гучного мовлення, то у цьому разі доцільно проводити під наглядом вокального педагога чи фоніатра – голосові вправлення. Хрипота погіршує основні якісні характеристики вокального звуку (силу, тембр, діапазон, польотність та ін.). Причому, прагнення поліпшити звучання голосу приводять лише до посилення охриплості. Педагог має пам’ятати, що хрипота це не захворювання, а симптом, який вказує на наближення хвороби, тому вірне реагування на неї дозволить запобігти більш серйозним наслідкам.

Існують певні закономірності у вокальному мистецтві, які зокрема наголошують, що при наявності хрипоти не можна допускати дитину до співу. Більше того, така дитина не повинна перебувати у приміщенні, де відбувається спів, тому що «слухове сприйняття співу, навіть при мовчанні, викликає певну активну функцію голосового апарату, хоч і меншої інтенсивності, ніж при самому акті співу» [6, с. 35]. Але навіть таке його функціонування сприяє активізації відновлювальних процесів.

Захворювання носової порожнечі. Вокальні педагоги та фоніатри із досвітом засвідчують, що у їх практиці неодноразово зустрічалися випадки, коли людина мала гортань з тими чи іншими патологічними змінами, тим не менш гарно співала. Разом з тим, ми не зустріли подібних висловлювань щодо патологічних змін у порожнечі носу чи придаткових порожнин. Отже, це дає підстави висловити думку, що враження носової порожнечі не лише негативно впливає на розвиток голосу, але й можуть стати основною причиною неможливості професійно займатися вокальним мистецтвом.

Часто у дітей внаслідок гіпертрофії аденоїдних розрощень закривається верхній відділ носоглотки, порушуючи нормальне сполучення між носом і глоткою. Це змушує дитину дихати тільки ротом, що негативно позначається як на дихальній функції, так і на голосовій, адже змінює обсяг резонатора.

Вкриті слизовою оболонкою, носові порожнини виконують низку важливих функцій: утеплюють чи охолоджують повітря, що надходить до легенів, очищують повітря від пилу та мікробів та ін. Носова порожнина, маючи розгалужену систему порожнин, до яких входять: гаймарові, лобні, передньо і задньо решітчасті клітки та ін., виконують резонаторну функцію, а отже, відіграють у співі важливу роль, у першу чергу, як резонаторні органи. Особливо це стосується високих звуків, резонування яких відбувається у головному резонаторі, саме зміни у ньому від запалення призводять до втрати звучності та тембрального різноманіння. При співі у грудному регістрі, якщо носові порожнечі у наслідок захворювання звужені чи закриті слизом, також змінюється резонанс, роблячи голос в’ялим та не польотним. Всі ці зміни у звучанні відчуває співак і прагне поповнити прогалини у якості звучання за рахунок посилення інтонаційної точності. Однак м’язи гортані не здатні у продовж тривалого часу виконувати такі перевантаження, що призводить до перевтоми голосу.

Другим важливим фактором при захворюванні носоглотки є підвищене виділення секрету, який заповнює нижні відділи дихальної системи, викликаючи захворювання. Найчастіше хвороби носу, якими страждають співаки – це гострі та хронічні рініти та гострі катари верхніх дихальних шляхів. У чому особливість таких захворювань для тих, хто займається співом. Річ у тім, що при будь-якому захворюванні носу чи його придат-кових пазух обов’язково змінюється обсяг порожнеч. Це відбувається тому, що у порівнянні із нормативним станом носу змінюється кількість слизу, що виділяють залози, змінюються форма і площа отворів, за допомогою яких носова порож-неча сполучається із зовнішнім світом. Як наслідок, ті резонаторні відчуття, які напрацьовувалися протягом багатьох років, змінюються, а голос втрачає звучність та польотність, набуваючи матового відтінку. Крім того, носовий секрет, що виділяється при таких захворюваннях, через носоглотку попадає у відділ дихальних шляхів, які знаходяться нижче, і постійно збуджує слизову оболонку, приводячи до захворювання гортані і трахеї.

Суттєво погіршити процес звукоутворення та надавати голосу носовий призвук і навіть гнусавість може наявність аденоідних розростань у носоглотці, збільшення носових раковин, хроничні катари та рініти, які, доречі, можуть впливати на дзвінкість голосу та чистоту інтонування.

Для загартовування носоглотки можна реко-мендувати полоскання горла водою кожного ранку. Причому температура води спочатку має бути 18-20° тепла і поступово знижуватись до 10-12°.

Якщо дитина відчула початок запалень у носоглотці, то у цьому разі доцільно зробити розчин (пів стакана теплої води, пів чайної ложки солі, чверть чайної ложки харчової соди та чотири краплі йоду) і не тільки прополоскати порожнечу роту, але й протягнути його через ніс. Означений розчин сприяє зняттю запалень на початковому етапі.

Успішність формування та розвитку співацького голосу старшокласників значною мірою залежить від організації їх навчання та відпочинку, дотримання певних правил загальної гігієни (режиму дня, правильного раціонального харчування, співвідношення у часі харчування та співу, відвідування спортивних секцій, уникнення шкідливих впливів та звичок, тощо). Загальний тонус організму залежить від режиму сну та харчування. Сон старшокласників має бути досить глибоким і тривалим (не менше 8 годин на добу). Вчителям музичного мистецтва слід враховувати, що одразу після сну співацький голос учнів може не звучати. Доцільно починати заняття співом після 1,5–2 години з моменту пробудження учнів. Також на звучання голосу впливає режим харчування. Він має бути правильним, оскільки на голос впливають як кількість, так і якість їжі. Надмірна кількість їжі обмежує рухи діафрагми, заважаючи вільному співацькому диханню. Отже, необхідно учням приймати їжу за дві години до занять співом. У більшості дівчат старшого шкільного віку відмічається надмірне захоплення «модними» дієтами. Суворе обмеження себе у кількості їжі призводить до погіршення загального стану організму, що значно відбивається на якості та неповноцінності розвитку вокальних здібностей учнів старшого шкільного віку. Для старшокласників, які займаються співом, дуже корисним є відвідування різних спортивних секцій, але при умові дотримання помірності у фізичних навантаженнях, щоб запобігти порушенню еластичності дихання.

Циклічні фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі дівчат старшого шкільного віку також впливають на стан слизової оболонки гортані, носа і глотки, чим відбиваються на якість звучання голосу. Як відомо, спів потребує пружності голосових зв’язок, рівномірності їх коливання, еластичності змикання та протистояння напору повітря, що видихається. Це можливо лише під час нормального стану гортані, а вона, як і вся нервово-м’язова система в ці дні, ослаблена, їй дуже легко зашкодити. Про ці зміни слід пам’ятати музичним вихователям та вчителям музики. Дівчат в цей період на два-три дні від співу необхідно звільняти.

Для нормального перебігу вокального розвитку старшокласників надто важливим є уникнення шкідливих впливів та звичок. У деяких учнів старшого шкільного віку виявляється цікавість до вживання алкогольних напоїв та паління тютюну, що, на їхню думку, робить їх дорослими та самостійними. Проте старшокласники мають усвідомити, що вживання алкогольних напоїв є дуже шкідливим для голосу. Вчитель співу має пояснити, що це обпалює і сушить слизову оболонку голосового тракту, викликає зайвий приплив крові та запалення голосових складок, що призводить до захриплості. Такий стан призводить до серйозних захворювань голосового апарату. Крім того, алкоголь виснажує та руйнує нервову систему людини, а як відомо, спів є складним психічним процесом.

Вчителям музичного мистецтва слід звертати увагу на те, що не менш шкідливим для голосу учнів старшого шкільного віку є паління тютюну, навіть пасивне, коли людина сама не палить, але знаходиться у задимленому приміщенні, або поруч з тим, хто палить. Вчитель має постійно наголошувати на тому, що це викликає подразнення дихальних шляхів, яке може призвести до хронічних запалювальних процесів, в тому числі таких, як «кашель курця» та фонастенія, коли голос швидко втомлюється, погіршується інтонація, «тьмяніє» тембр, звужується динамічний діапазон, з’являється відчуття незручності, печії в горлі, сухості, подразнення, що викликає бажання відкашлятись. Відпочинок дає полегшення, однак потім все поновлюється, і, таким чином, цей стан стає хронічним, що згодом призводить до незмикання голосових зв’язок, до утворення співацьких вузликів, тощо.

 

Питання для самоконтролю:

1. Які фактори мають суттєвий вплив на розвиток голосу дитини?

2. Який взаємозв’язок розвитку голосу і гормональної системи?

3. Які причини виникнення певних захворювань голосового апарату у дітей та як їм запобігти?

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Букач М. М. Профілактична робота з охорони дитячого голосу [Електронний ресурс] / М. М. Букач // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Сер.: Педагогіка. – 2010. – Т. 144, Вип. 131. – С. 72–81.

2. Голос людини та вокальна робота з ним: Навч. посіб. / автори: Г. Є. Стасько, О. Д. Шуляр, І. М. Жеребецька, М. Ю. Сливоцький, М. П. Стефанюк, О. Р. Молодій, М. В. Попелюк. – Івано-Франківськ: Вид-во Плай, 2009. – 335 с.

3. Детский голос. – М.: Педагогика, 1970. – 230 с.

4. Егоров А. Е. Гигиена голоса и его физиологические основы / А. Е. Егоров. – М.: Музгиз, 1962. – 172 с.

5. Морозов В. П. О развитиии детского голоса / В. П. Морозов // Музыка в школе. – № 2. – 2003. – С. 31 – 34.

6. Охорона дитячого голосу. – К.: Радянська школа. – 1961. – 54 с.

7. Палагнюк О. І. Особливості методики охорони та гігієни співацького голосу у школярів старших класів / О. І. Палагнюк // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: iconf.mdpu.org.ua/.../20-osoblivosti-metodiki-okhoroni-ta-gigieni- spivatskogo-golosu-u-shkolyariv-starshikh-klasiv

8. Седлачкова Е. Значение дефектов музыкального слуха при возникновении гиперкинетической дисфонии // Развитие детского голоса. – М.: АПН РСФСР. – 1963. – С. 140–145.