Теоретична філософія техніки

У межах теоретичної філософії техніки, як і впротофилософии техніки, розрізняють два напрями: до її інженерному крила слід віднести насамперед тих філософів, як ЕрнестКапп (>Kapp) (1808–1896) з ФрідріхомДессауер (>Dessauer) (1881–1963), а до гуманітарним – деяких російськихкосмистов: Павла Олександровича Флоренського (1882–1937), Миколи Олександровича Бердяєва (1874–1948); представника західноєвропейської «філософії життя» Освальда Шпенглера (>Spengler) (1880–1936); екзистенціалістів Мартіна Хайдеггера (>Heidegger) (1889–1976), КарлаЯсперса (>Jaspers) (1883–1969).

Представників німецької інженерної філософії техніки (>Каппа,Дессауера) і росіянкосмистов можна охарактеризувати як прибічників антропологічного підходу у викритті сутності техніки. У поясненні цієї сутності вони розвинули теоріюорганопроекции, витоки якої мали місце ще працях Аристотеля,трактовавшего, наприклад, у сьомому книзі «>Никомаховой етики», доцільно влаштовані живі організми як прообразів знарядь праці та технологій. Ця теорія цілкомзавершенний вид отримало роботахКаппа, який при цьому і запровадив в науковий обіг термін «філософія техніки». У основукапповской філософії техніки закладено синтез гегелівській діалектичній філософії з іншими положеннями географічного детермінізму Карла Ріттера (>Ritter) (1779–1859),развившего вчення про космосі як живому, цілеспрямованоеволюционирующем до визначеної мети організмі.Капп діалектично поєднав погляди Ріттера із тим зворотного прогресивного техногенного впливу географічні умови,лимитирующие людську життєдіяльність. Родовий суспільна людина оголошуєтьсяКаппом істотою, перетворює природу під свої потреби. Технічне перетворення природи як довкілля у її просторовому аспекті мислитьсяКаппом «культивуванням простору» (у вигляді землеробства, гірського справи тощо. буд.). Перетворення ж природи в аспекті часуКапп називав «культивуванням часу» (через створення систем комунікацій). Поруч із культивуванням простору й часу людям необхідно «внутрішнє культивування», пояснюване як вдосконалення політичної та економічної технологій, що веде до зміні суспільного ладу.Углубляя зазначену «екологічну» філософію,Капп у книзі «Основи філософії техніки» (1877) таки визначає сутність техніки, як >органопроекцию: будь-яке знаряддя праціКапп оголошує штучним заміщенням, доповненням органів людського тіла, організму загалом.

Подальше, хоч і непряме розвиток деяких аспектів цієї теорії, продовживДессауер. У працях «Технічна культура» (1908), «Філософія техніки» (1927), «Душа у сфері техніки» (1956)Дессауер, будучинеотомистом, запропонував сприймати техніку, як реальний спосіб співучасті людини (щодо творчого істоти) у творенні світу універсально творчим істотою (ймовірним суб'єктом універсальної життєдіяльності). Для обгрунтування виправдання своїх поглядівДессауер використовував кантовську систему трансцендентального ідеалізму,подразделяющую

універсум на «речі нам» («феноменальне буття») і «речі у собі» («>ноуменальное буття»), як джерело існування природи й людини. Але, на відміну Канта, вважало, що взаємодія феноменального і ноуменального неможливо виявити у людській практиці,Дессауер заявляв, що це взаємодія є у технічній творчості. Відповідно доДессауеру, будь-яке технічне винахід рівнозначно позитивному контакту з «речами у собі», саме з цими «речами у собі», що він називав «>предзаданние технічні рішення». Але от щоб досягти такого контакту, т. е. здійснити справжнє технічне творчість, дає не фабрикацію (відтворення), саме винахід, необхідна «внутрішня обробка» граничних смислів універсуму. Зміст останньоїДессауер мислить як моральний мотив вступу в взаємодію Космосу з ноуменальним світом, який визначається етичними особливостями винахідника.Появляющаяся внаслідок моральномотивируемого технічної творчості реальність, відповідно доДессауеру, є якісно нова, креативна реальність, сприяє позитивному зміни людей.

Відповідно до теорієюорганопроекцииКаппа суть і стала можливості техніки розглядаються іФлоренским, але він ставиться питанням: чи можна вважати, що техніка проектує всіх можливих реально які є органи чоловіки й проектує вона лише його органи. Відповідаючи даний питання негативно, Флоренський думав, що є деяка незнищенність життя жінок ууниверсуме, а чоловік у своєї техніці здійснює проекцію будь-яких форм життя, т. е. як реально наявних проблем нього органів чи емпірично відомих йому живих істот. Використовуючи теорію множин Ґеорга Фердинанда Людвіга Філіппа Георг Кантора (>Cantor) (1845–1918), Флоренський думав, що людина, і природа як нескінченності можуть бути частинами себе. Отже, поФлоренскому, людський рід несе у собі потенціал всього живої і у техніці проектує які завгодно органи, вже виникаючі, виниклі або тільки які можуть виникнути у творчості космічного життя. Понад те, у техніці якорганопроекциях людство неусвідомлено (несвідомо) отримує моделі те, що вона може проявити надалі у власній органічної еволюції.

У цілому помітити, що теоріяорганопроекции виходить із неявного уявлення, за яким життя є явище,укорененное у самій основі універсуму й у вищих проявах що маєсущностним моральним ознакою. Але цей спектакль ширше, ніж уявлення техніку як і справу проекції органів, хоча б бо ні все реальні природні форми життя явно універсальні, існує боротьба різної форми життя, винищування одних форм іншими, не описуване в термінах моральності. У колообігу споживання життя самої себе немає гарантій нескінченності цього кругообігу, і тому треба відмовитися від припущення універсальності і моральної свідомості життя, зберігши теоріюорганопроекции. Наприклад, Шпенглер став послідовно стверджувати, що техніка є певним чином організована система боротьби вищих тварин, яка має переможці (хижаки) іпобежденние (жертви). Якщо обговорювати це твердження з позиції наукових знання розмаїтті земних форм життя, слід помітити, що Шпенглер довільно, задля своєї погляду замкнув техніку виключно на тварин як представниківгетеротрофних форм життя. І людина йому може бути виключення з класу такі форми. За Шпенглером, техніка – це тактика тваринної життя. У цілому нині вона становить собою внутрішню форму способу боротьби, рівнозначну самого життя. Життя загалом – війна, і зажадав від неї шлях веде до методів сучасних інженерів; це хитрості: від створення первісного гармати до конструювання сучасних машин для війни проти природи. У цьому техніки виявляють два виду хитрості, різняться по прообразу: наступальну хитрість сильного, має прообразом «розум тигра», і оборонну хитрість слабкого, має прообразом «тупість голубки і слона». Оскільки поява обох хитрощів відбувається у природному і соціальний світ, то світ є видобуток. Спосіб видобутку собі світу – культура. Людина перетворюється на світі видобутку – чудовий, відважний, хитрий і вкрай жорстокий хижак, він живе атакою, убивством, знищенням. Це межі індивідуалізує людини, тому техніка у цьому її прояві, відповідно доШпенглеру, суто індивідуальна.Индивидуализированний донезмоги людина – «ворог усіх і кожного – вбиває, >ненавидящий, рішуче складовий перемогу чи смерть». Краща техніка – це техніка як особистих знарядь, прообрази що у органах хижацтва. Вища форма – техніка вождя, нижча – техніка виконавця. Але вожді при розвитку суспільства трансформуються в вчених, жерців, філософів, втрачають частина мощі інстинкту хижака, оскільки починають потребуватимуть техніці виконавців. Більшість людських рас (звані «кольорові», до яких він відніс, наприклад, слов'ян), з погляду Шпенглера, пов'язані звирожденной технікою, чи технікою оборонної: представникам такий техніки вона лише зброю у боротьби з фаустівської цивілізацією, «щось на кшталтвремянки, яку залишають, коли він виконала своє завдання».