Біля джерел філософського осмислення техніки

А, щоб методично усвідомити походження філософії техніки, скористаємося розроблюваної О.Н.Чанишевим >гносеогенно-мифогенной моделлю генези загальну філософію.

Відповідно до цієї моделі філософія як особлива культурно-історична форма суспільної свідомості виникає з досягли певній стадії розвитку попередніх форм, як-от, з одного боку, міф, релігія, мистецтво, з другого – зачатки знань наукового характеру. Двоїстий комплексдофилософских формЧанишев запропонував називатипрофилософией, а перші (первонароджені) філософські системи знань –протофилософией.Профилософия після появипротофилософии стає у відношенні останньоїоколо-философией, чипарафилософией (порівн. з паранаукою). Отже, філософія завжди з'являється зпрофилософии, але, народившись, виявляється оточеноїпарафилософией, в критичному взаємодії з якою розвивається у напрямі формування теоретичної філософії, т. е. своєї найбільш зрілої і гармонійної форми.

Якщо коротенько розглянуту вищегносеогенно-мифогеннуюмодель до філософії техніки, одержимо, що періодпрофилософии техніки включає чотири етапу:дофилософскую архаїку, древній, середньовічний,возрожденческий і ранній новотимчасовий етапи. На кожному з названих етапів техніка розумілася суб'єктами її створення застосування по-різному.

Етапудофилософской давнини передусім притаманний архаїчно - анімістичний тип розуміння техніки. Його носії, сприймаючи універсумантропоморфно, пов'язували руху структур універсуму зпримисливаемой кожної їх індивідуальної душею. Весь світ опинявсяодушевленним, пронизанимдейственно-разумной, але як людина незбагненною, тому містичної і магічною силою (>мана тощо. п.). Будь-яке штучне, технічне оперування предметамианимистически витлумаченого універсуму розцінювалося як підглянуте, випадково упізнане (в термінології Хосе Ортегі-і-Гассета, це «техніка випадку»), стимулюючий вплив насили-души цих предметів. Отже, техніка в найдавнішому її виконанні – це система випадковоизобретенних технологій і знарядь длямагико-анимистически витлумаченого, т. е. раціонально незбагненного оперування предметами. У свідомості носіїв такий техніки немає знання моделей, відповідно до якими здійснюється якесь технічне дію, т. е. ідеальний компонент таких дій не виявлено ізамещенчувствительно-емоциональним початком. У пізньому >архаично-пантеистическом розумінні техніка окреслюється сакрально (є священним)моделируемое застосування коштів діяльності, що пов'язані з отриманими узагальненнями випадкових емпіричних знань, виявлених лише на рівні анімістичної техніки. Винахід таких моделей відбувався тільки в цивілізаціях, виробили знакові системи для оперування ідеальними об'єктами, наприклад, в геометрії та астрономії. При сакральному розумінні дійсності уявлення джерело руху на цієї дійсності наповнюється ознаками системності і впорядкованості, т. е. універсум починає розумітись існуючим завдяки деякоювичисляемой (>прозреваемой) людьми загальної моделі,соотносящейсверхъестественно-идеальное іприродно-человеческое. Вважається, що універсум організований,космичен, т. е. має у своєму осередку стійку структуру, необхідно двояко охоронювану: по-перше, й переважно – із боку надлюдських дій, а по-друге, й у підпорядкуванні першим – із боку власне людської технічної діяльності. Отже, техніка починає розумітись як поки щемистифицированное, але усвідомленодеятельностное моделювання сталих станів природи у зв'язку з інтересами людини. Наприклад, базова стійкість природних явищ, з погляду древніх, забезпечується діями різноманітних божеств. А люди мають сприяти цих дій, які можна здійснити лише під керівництвом власників сакрального знання (царів, жерців, ідеологів), т. е. людей, здатних виробляти необхідних реальних технічних дій моделі. Моделювання що така мало загалом аналітичний характер; синтез, динамізм були відсутні, тому зміна технологій розглядали як катастрофа, переворот у світовому ладі.

Надалі моделюванняприродно-социальних процесів стає творчо відкритим, хоч і щодо замкнутим смисловим простором вже подумкиизобретенних ідеальних зразків (парадигм): в термінології Хосе Ортегі-і-Гассета, це «техніка ремісника». Наприклад, в давньогрецької цивілізації як наступниці традиційних цивілізацій виникло уявлення про динамічному характері універсуму, і знадобилися знання доказового типу, зорієнтовані глибинні каузальні чинники універсуму, із якими можна було б взаємодіяти щодо творчо. Такі зміни у розумінні техніки, були частково відбито у роботах класичних давньогрецьких філософів. Так, Платон, стверджуючи, що у основі космічної складової універсуму лежитьнесотворенний, вічний і незмінний світ ідей, в Х книзі «Держави» і запровадив уявлення про поїздку двох типах суб'єктів, відповідальних за як штучним створенням матеріальних речей, отже, космосу загалом. Поруч ізДемиургом (надприроднимРемесленником), який лише може упредметнювати вічні ідеї, або парадигми речей – і це тією чи іншою мірою властиво кожному (зокрема і людському) ремісника, – з'являється уявлення проФутургосе, чи суб'єкт,творящем самі ідеї знадпарадигмальних цілей. Для такого суб'єкта ми маємо перепони непорушних зразків, що зближує платонівське бачення з суттю творчої діяльності сучаснихинженеров-системотехников. Арістотелем було показано, що будь-якої речі є результат системного залучення універсального комплексу з чотирьох причин, оперуючи якими люди здатні абсолютно раціонально виробляти необхідні предмети споживання, запитання твори самих форм знімався твердженням їх одвічною актуальності.

Надалі зародкові уявлення античних греків про можливість існування вуниверсуме творчої інженерної техніки, були закріплені та догматично оформлені новими антропологічними ідеями монотеїстичних релігій (насамперед у християнстві). У період середньовіччя, починаючи з апологетики другого століття нашої ери, закріплюється відчуття людиною не просто одній з систем,подчиненной вищим природним процесам, бо як виділеної системи, т. е. своєї діяльністю, свідомістю, моральністю тощо. буд. відповідальної за тип всесвіту, у якому людина перебуває. Це відбувається у тому випадку, коли починають сприймати свою життєдіяльність як аналог універсальної життєдіяльностісверхидеализированного об'єкта (Бога), який оголошується абсолютним особистим творцем з домінуванням першої етичної системи, т. е. споконвіку і незмінно орієнтованим винятково на добро, істину, любов, і відповідну їм краси: саме такий ідеалізований суб'єкт виконує на християнському світогляді функціюплатоновскогоФутургоса. А загалом у середні віки техніка розвивалася інерційно, але з тих щонайменше уявлення про людину як і справу причетному абсолютному творчостісо-творце сприяло нарощуванню потенціалу технічної творчості в західноєвропейської,арабо-мусульманской цивілізаціях.

У період Відродження, на етапі переходу

від середньовіччя до Новому часу, виникає обумовлена світогляднимантропоцентризмом десакралізаціятрансцендентально-универсального суб'єкта діяльності. У сфері науково-технічної творчості це означало закріплення ідеї творчої конкуренції теоретичних моделей, дозволяють найбільш продуктивно освоювати реальний світ. Знання стає продуктивної силою експериментального характеру, що з розщепленням цілісного об'єкта дослідження на емпіричний, ідеальний і ідеалізований об'єкти, що дозволяєзапланированно змінювати цілісний об'єкт з урахуванням математичного обчислення динаміки властивостей ідеального об'єкта. Отже, в завершенніпрофилософии техніки дедалі більше укріплювалася ідея, що розвинена техніка дозволяє «>человеку-технику» (термінологія Хосе Ортегі-і-Гассета) систематично і по-своєму розсуду експериментально моделювати всюсоциально-природную реальність, до природи самої людини.

Остаточне завершенняпрофилософия техніки знайшла у цьому, що у сучасної науці прийнято називати «механічної філософією», біля якої стояли великі представники раннього Нового часу,предпринявшие надеистических світоглядних засадах наукове, експериментально і математично оформлене переосмислення атомістичної доктриниЛевкиппа-Демокрита, цим здійснили першу глобальну наукову революцію. Так, П'єр Гассенді (>Gassendi) (1592–1655), РобертБойль (>Boyle) (1627–1691), Ісаак Ньютон (>Newton) (1643–1727), ДжонДальтон (>Dalton) (1766–1844) та інших. прагнули до розробкиредукционно-физикалистской моделі світогляду, т. е. стверджували можливість й необхідність відомості усього розмаїття властивостей універсуму й перебувають у ньому систем до властивостями складових універсум базових елементів – атомів. У цьому до пояснень неживої природи, як і біологічної, і навіть життя використовуваласякреационистско-деистическая модель співвіднесення божества (істоти, уособлює вищу розумну життяуниверсуме) і решти частини універсуму (світобудови з які населяють його різними істотами). У разі виходить таке: світобудову – це механізм, створений надприродною діяльністю бога, досить мудро створений і існуючий по заданим йому творцем вічним законам механіки, і з цим самим законам існують які населяють світобудову живі істоти (зокрема мислимі атомарне люди, т. е. індивідууми), також мислимі як механізми. Вочевидь, що упрофилософии техніки мала місце момент синтезу наукових закладів тавненаучних, наприклад, релігійних систем поглядів, а новоєвропейськоїпрофилософии техніки восторжествувала таку форму цього синтезу, яка обумовила конструктивістський, технократичний погляд на людини ууниверсуме. Саме людське початок виявилося замкнуто формою натуралізованого індивідуума, оголошеної ідеологами технократичної цивілізації вищим проявом громадського прогресу. Наприклад, в що у 1843 року книзі «Захист механістичної філософії» американського викладача математики ТімотіУоркера (1802–1856) стверджується: «>Механистическая філософія є вірний засіб звільнення людського духу як у сфері думки, і практично» (техніка само як пряме прояв «механістичної філософії» ув'язується зі здійсненням демократії).

Другу частинапрофилософии техніки становили різніорганицистские вчення, критично налаштовані до механістичної філософії і опозиційні супроводжує її ідеології. Такі критика часто була присутня у творчості мислителів, що спиралися основи древніх, зокрема східних навчань: в філософськи пофарбованому натуралізмі німецького мислителя і поета Йоганна Вольфганга Гете (>Goethe) (1749–1832), у книзі «Знамення часу» (1892) англійського філософа, мораліста і історика Томаса Карлейля (Carlyle) (1795–1881) і багатьох інших. Потім протиборством позицій впрофилософии техніки, власне приховані дві різні установки у сенсі сенсу життя і вуниверсуме, дві не збіжні картини світу. Їх сутність була рельєфно виявлено У. І. Вернадським у статті «Два синтезу космосу» (1920), де доводиться, що у всьому протязі розвитку науки конкурують два типу дослідників:механицисти-редукционисти іорганицисти-елевационисти. Як писав промеханицистах-редукционистах академік Вернадський, їх дає уявлення про космосі – це «>отвлеченное уявлення фізика чи математика, де все зводиться зрештою до декого не охоплюваним нашими органами почуттів та свідомістю уявленням про енергії, ефірі, кванти, електронах тощо. п. По суті, той інший світ представляє схемудалекую із дійсністю навіть, ми перетворимо їх у своєрідний хаос руху без порядку частин чи, навпаки, у своєрідну машину, регульовану світовим розумом чи тій чи іншій формою божества. Ця абстракція є зручною формою наукової праці..., але він року сповнена й <...> занадторационалистична».Органицисти-елевационисти (від підняття – сходження), відстоювали натуралістичне уявлення про космосі: «неразложимое на геометричні форми, складніше. У той уявлення завжди входить відсутній у будівництвікосмогоний теоретичної механіки і фізики елемент живого. Ці уявлення щонайменше наукові, але де вони менш просякнуті примарними творіннями людського розуму» Наприклад,относимий до попередникам філософії російського космізмушеллингианец,органицист, одне із активних учасників гуртка «любомудрів» Володимир ФедоровичОдоевский (1803–1869) думав, що, у якому існує емпіричний людина, будучи системою динамічних змін, живий космічний організм,центрируемий гармонійними проявами пологових сутнісних сил людства. І відповідають у своїй життєдіяльності такийцентрирующей функції, то розвитокприродно-космического організму призводить дорассогласованию у ньому людського івнечеловеческого почав: до катастрофічних наслідків. У працях «Росіяни ночі» (1840) і «4338 рік» (1844), критикуючи прибічників механістичної філософії і філософії промисловців,Одоевский свідомо описав таку модель розвитку земного людства, у якій вона представлено тотально пануючій технічної цивілізацією. З поглядуорганицистаОдоевского, виключно технічно орієнтоване розвиток людства однобоко посилить могутність людей надвнечеловеческими частинами світового цілого (в 4338 року людство почне освоювати ресурси Місяця, раціонально регулювати клімат планети тощо. п.), але ці призведе до дисгармонії розвитку сутнісних сил самої людини. Оскількивнечеловеческие процеси протікають швидше, ніж встигає їх гармонізувати технічно скутий людина, вони можуть її ліквідувати. Тобто неузгодженість у розвитку людської івнечеловеческой частин космічного живого організму веде до катастрофи: щоб уникнути цього людині в розвитку своєї технічної мощі ні переходити мірусоразвития себе з глобальним живим світом.

Протофилософия техніки

>Развившаяся зпрофилософии >протофилософия техніки також представлена двома напрямами, одна з яких одержало назву філософії виробничників (фабрикантів), чи інженерної філософіїтехніки, інше – гуманітарної філософії техніки. Підставою виробленого розподілу служить формальний критерій прихильності тієї чи іншої представника філософії техніки вузько технологічної або ширшої культурологічної програмітеоретико-мировоз-зренческого дослідження та вирішення питань техніки.

Перші представники технологічної програми впротофилософии техніки виконували завдання розрізнення і систематизації технічної діяльності, що вважали за потрібне щоб одержати змістовного визначення поняття технологія. Цю ухвалу спочатку мало аналітичний, класифікаційний характер, надалі повнячисьевристическим змістом. Так ЙоганнБекман (>Beckmann) (1739–1811), вирішуючи завдання систематизації емпіричного безлічі цехів, фабрик та інших виробництв, матеріалів і процесів їх опрацювання, інструментів, і товарів, зробив «переробку технічної термінології філософським мовою». У першій роботі у області філософії техніки («Введення у технологію, або про знанні цехів, фабрик і мануфактури», 1777 рік)Бекман дав таке визначення технології як науці про ремеслі, про переробку природних матеріалів. А предметом технології вважав матеріально-технічної бази, відділяючи її від керівництва доходами (>камеристики), а використана їм система аналізу безлічі технічних об'єктів виходила з розроблених ФренсісомБеконом методах встановлення причинно-наслідкових залежностей. До того ж наміри ремісника (технічно задану мета) він вважав причиною, а технічні засоби його здійснення – наслідком. Учень і послідовникБекмана Йоганн Генріх МоріцПоппе (>Poppe) (1776–1854) у роботі з історії техніки «Керівництво до спільної технології» визначив технологію як науку проремеслах, має своїм предметом письмо речей та пояснення виробництв, інструментів, машин, знарядь, вживаних при обробці матеріалів на фабриках і заводах, розкриває пристрій заводів і машин, пояснюючи образ дії різних інструментів, показує, з якого матеріалу то, можливо виготовлено те чи інше. Натомість Ендрю Юр (>Ure) (1778–1857) у своєму трактаті «Філософія мануфактурного виробництва» (1835) і запровадивблизкородственний поняттю механістичної філософії термін «філософія виробництва».Различая хімічні і механічні процеси та з урахуванням цієї розбіжності пропагуючи створення притаманних фабричного виробництвасамодействующих машин, Юр висував ідею існування і можливості алгоритмізації правил яких завгодно технічних винаходів. Ідеалом суспільного ладу у разі ставав ідеал автоматичної фабрики, бо як всім людей слід було суворо підпорядковуватися її правилам, то Юр думав, що вищої формою праці не стільки автоматизований, скільки автоматичний працю, перешкодою до котрого той час було робоче законодавство в Англії. Борючись з законодавчозакрепленними правами трудящих, і стверджуючи, що соціальну, політичну й економічну життя суспільства необхідно перебудувати з урахуванням власнекибернетизированнойфабричности, Юр однією з перших став обстоювати середній клас технократичний ідеал організації життя, виправдовуючи будь-які, найжорстокіші прояви фабричної системи виробництва.

До представникам культурологічної програми впротофилософии техніки можна віднести схильного до гуманітарним методу пізнання, котрий закликав до синтезу технічного і естетичного почав у промисловому виробництві німецькогофилософствующего інженера ФранцаРело (>Reuleaux) (1829–1905),видвинувшего в програмної роботі «Техніка і культуру» (1884) дві основні ідеї.

Ідея двох типів («>натуризм» і «>манганизм») взаємозв'язок харчування та взаємозумовленості техніки й економічної культури виходячи з розрізнення адаптивної іадаптирующей тактик в історичному процесі. Пануванняадаптирующей тактики («>натуризм») означає, що її носії як національних культурних і введення державних утворень що неспроможніопережающе протистоятиугнетающему панування сил природи: вони лише обороняються, їх техніка маєохранительно-приспособительний характері і існує у контексті рецептурного знання. Панування другий тактики («>манганизм») характерно, наприклад, для культури західноєвропейського типу (>манганизм, віддр.-греч.manganon – мистецтво магів).Манганизм – це таке до силам природи, що вони пізнаються науково, за своєю суттю, формулюються закони прояви цих сил, використовувані людьми керувати природою. Власне, це твердження на кшталт технологічного детермінізму. Отже,манганизм представлений техногенними (у сучасній термінології) цивілізаціями, які, поРело, природним чином витісняютьнатурические (традиційні) цивілізації: «Панування землі належитьманганистическим націям,...ті нації, які захочуть можливість перейти доманганизму, повинні змиритися зі своєю зникненням».

Ідея необхідності системного розгортання технічної освіти та викладання задля її подальшого рішення основної мети філософії техніки (з поглядуРело), саме: розробка комплексуевристик реалізації винахідницької діяльності, з якої «руйнівні впливу машини» може бути подолані через мистецтво, під час духовного заглиблення у «тонкі естетичні закони».

>Построения, подібні вищевикладеним, були характерними й у іншого представника німецькоїинженерно-философской думки –АлоизаРидлера (>Ridler) (1850–1936), вважало техніку визначальною частиною історії людської культури.Ридлер розвинув ідею про випереджальному характері технічних знань у відношенні деяких областей знання теоретичного (випереджаючи ідеїекспертократии).Инженера – за назві, а, по суті –Ридлер вважав різнобічно освіченим експертом, які мають знанням, що дозволяє зазирати вперед і виявляти завдання як сучасності, а й майбутнього. Знання мали бути зацікавленими наочні і практичні, хоч і, відповідно доРидлеру, неможлива повна раціоналізація всіх природних явищ, саме: «пізнання має піднятися до і незбираного погляди попри всі процеси у тому сукупності. Найстрашніше дуже докладне знання частковості недостатньо для творчої технічної діяльності». Тільки за узвишші «до і незбираного погляди» техніці повертається втрачений нею традиційний сенс «>техне» (вміння, мистецтва): «інженерне мистецтво – це мистецтво науково і господарським керувати роботою,... але водночас та культурна завдання

У російської філософської традиції ХІХ ст. теж можна виділити ідеї, близькі культурологічної програмоюпротофилософии техніки. Наприклад, Микола ФедоровичФедоров (1829–1903) вважав, що успішний розвиток людства неспроможна й не зупинитися натехнократическом етапі. Справжня техніка – одне з можливих і необхідних коштів корекціїприродно-социальних недуг людства, але ці не утилітарна техніка індустріальної цивілізації, не техніка комфорту, а техніка генерації глибинних, понятих осіб у космічному масштабі процесів самого життя. Наголос робиться про набуття таких технологій, які моделюють процеси самовідтворення базової для земної біосфериавтотрофной життя. До появі цих технологій, з поглядуФедорова, приведе дослідження й не так кісткових процесів вуниверсуме (механічних, фізичних і хімічних), скільки біологічних і соціальних процесів. Якщо ж у угоду ілюзії технократичного раю не піде шляхом придбання що така технологій, його очікує катастрофічне, т. е. супроводжуване загибеллю великих мас зміна в планетарних масштабах.