Місце техніки у системі філософського знання

Міністерство освіти та науки України

Глухівський національний педагогічний інститут імені О.Довженка

на тему:

підготовила Євстаф’єва Т.С.

Студентка6М ПО(з)групи

Перевірив Заремський М.Й.

Конотоп 2016р.

 

Місце техніки у системі філософського знання

Сучасна філософська думку зосереджена в багатьох різноманітних предметних дисциплін, кожна з яких має власну історію, традиції, і певний місце у в загальній структурі філософського знання. У цьому безлічі є особлива предметна філософська дисципліна – філософія техніки, покликана з позиційнаучно-мировоззренческого синтезу відповідати стосовно питань про сутності техніки, можливих перспективи розвитку на планетіглобализирующейся технічної реальності, що з'явилася ролі однієї із наслідків вирішення актуальнихтеоретико-мировоззренческих проблем людства, які з появою індустріального, та був і постіндустріального громадського укладів.

Процес походження філософії техніки можна було зрозуміти як специфічне прояв становлення загальну філософію, т. е. теоретичного ядра всіх можливих світоглядних форм; ядра, виникає і що відтворюється лише у знепрекращающимися і науковосовершенствующимися спробамисистемно-рационального осмислення такого об'єкта (як граничною сфери, і горизонту людській думці), торкання до якій у аспекті свідомості людини та робить людини носієм світогляду. Цей об'єкт – «світ у цілому» (що може бути зрозумілий і виражений по-різному, наприклад,именем-мислеобразом універсум), значуща щось, поза чого вже немає. У разі усе те, що планували, мислиться і то, можливо мислиме, наприклад техніка, явно стосується об'єктів, матеріально, ідуховно-практически виділених нами у межах універсуму, який об'єктивний, єдиний іединственен, але нескінченно різноманітний, через що у ньому є різні способи буття (зокрема і розумного), отже, різні дійсності.

Будучи абсолютно дійсним нам, світ у цілому існує завжди предметно, т. е. як системи відносин: 1) людину, як роду; 2) світобудови яквнечеловеческой частини універсуму.Виражением змісту цією системою взаємин держави і зайнято будь-яке світогляд, образно ж суть цього змісту можна спробувати висловити як де немає виділеного центру і національних кордонів безкінечною сфери, зримо представленої двома умовноразграничивающими цієї сферисоотносительними підсистемами I і II (мал.1).

>Рис. 1

У разі, перша з підсистем фіксує ті об'єкти (підсистеми і елементи) універсуму, які мають значення і мусять мати комплексуатрибутирующих людини сутнісних ознак (>социентальних якостей), саме: соціальних потреб; свідомості у його широкому значенні як єдності сторін (>внешнепредметной іценностно-смисловой), рівнів (понад-, підсвідомості та власне свідомості); діяльність у її однозначномуотграничении від дійвнечеловеческих істот; інтересів; громадських взаємин держави іценностно-етической нормативності життєдіяльності.Внечеловеческая ж підсистема універсуму (умовно світобудову) – системна сукупність тих об'єктів, які мають не можуть мати відмітними ознаками родової сутності людини.

Розкриття у спільній філософії змісту зазначених співвідносних підсистем універсуму, т. е. універсальної системи їх прямих і зворотного зв'язку, відносин, взаємодій історично змістовно структуроване і цей час представлено як базових філософських теорій (розділів): онтології, гносеології, аксіології,праксеологии тощо. п. Техніка є те, що завжди безпосередньо з діяльністю, тому філософія техніки з'явилася ході смислового розгортання, диференціації і вичленування >праксеологических аспектів загальну філософію у її попередніх і базових розділах. Позаяк філософія техніки є саме філософія, існує у ролі такою, те в неї повинні матись як власний об'єкт, і власний предмет осмислення, спочатку вбудовані в об'єкт й предмета філософії загалом. Але, виявивши себе раніше лише у західноєвропейської філософської традиції, філософія техніки досі відчуває клопоти із своєїобъектно-предметной самоідентифікацією. Так, резюмуючи результати своєї роботи що пройшов 1976 р. симпозіуму Асоціації Філософії Науки (США) на задану тему «Чи є питання філософії техніки, цікаві для філософії?», РональдГир констатував: «Все, можна було сказати, зводилося ось до чого: філософія техніки є така область знання, що є, – як би Томас Кун, – впредпарадигмальной стадії розвитку». По зауваженню ж німецького дослідника ЕлізабетШтрекер, утримується у статті «Філософія техніки: труднощі одній філософській дисципліни», «предметна область філософії техніки, як філософська дисципліна неоднорідна, позаяк у її основну структуру входить як інша, вже встановлена філософська дисципліна – філософія природознавства, – а й інша наука: технологія, і якщо розглядати глибше, то філософії техніки виявиться й інших філософських наук». Цей автор вказує ще й на «незначну роль, яку до сьогодні грає філософія техніки всередині самої філософії навіть за явному наростання інтересу до цій галузі у найостанніше час». У цілому нині, у сучасній західної філософії домінує сприйняття філософії техніки, як дуже невизначеної області міждисциплінарних і філософськи забарвлених досліджень, існуючих під патронажем філософії науки.

Натомість, у сприйнятті сучасних вітчизняних роздумах над проблемоюобъектно-предметного визначення філософії техніки склалися дві основні підходу: умовно «вузький» і «широкий».

Перший розроблено й обстоюється фахівцем у сфері філософії і методології науку й техніки Віталієм ГеоргійовичемГороховим, підтримується фахівцем у сфері теорії пізнання, філософії і методології науки, філософії культури, історії науки В'ячеславомСеменовичемСтепиним, фахівцем у сфері методології, культурології, філософії техніки, психології, педагогіки Вадимом МарковичемРозиним та інших. Суть його залежить від методичномуотграничении того, ніж специфічно зайнята філософія техніки, відобъектно-предметних орієнтацій, близьких філософії техніки, і аж ніяк є філософськими дисциплінами: «технології» і «технічної науки». Термін «технологія» у своїй сприймається як видове поняття стосовно пологовому терміну «техніка» (рівно навпаки стосовноангло-саксонскомусоциокультурному варіанту осмислення): «Термін «техніка» у російському (як, втім, й у німецькому) мові має …широкий сенс... Термін «технологія» ж у російській мові характеризує лише виробничі чи певні політичні («технологія влади») процеси». Об'єктом такинтерпретируемой «технології» [>ТЛ] мислиться «техніка як технічний механізм (артефакт) [А]». Останній оголошується «результатом технічного дії» [У]. «А предметом технології є технічне дію [У]». Тобто, [А] – об'єкт, а [У] – предмет. Далі саме «технічне дію» [У] та її слідство – артефакт [А] з'являються «результатом технічного знання» [З], т. е. «артефакт плюс технічне дію [Проте й У] – об'єкт технічної науки [ТН]». «Предмет технічної науки [ТН] – технічне знання [З]». Потім вводиться найбільш широке поняття «технічне свідомість» [D]. Результат [D] – «виявлення місця та ролі техніки [А], технічної діяльності (дії) [У] і технічного знання [З] історія та сучасного культурі». Звідси [Проте й У і З] є об'єкт [D]. Їх історико-культурний контекст – предмет. Що таке «технічне свідомість» [D]? Виявляється, те, що у своєму «розвитку» предмет філософії техніки, яка, беручи [Проте й У і З] «як феномени культури», т. е. як [Проте й У і З повагою та D],має у останньої системної сукупності власний об'єкт. Отже, «технічне» постулюється від початку, але залишаєтьсянеопределяемим остаточно розгортання свого змісту, у своїй оголошується ув'язненим всвернутом вигляді у такомусоциентальном ролі, як свідомість.

Другий підхід розроблено й підтримується фахівцями у сфері методології науки Валерієм ПавловичемГорюновим та архітектором Володимиром КостянтиновичемГавришиним. Тут об'єкт філософії техніки – то окрема діяльнісна реальність, вживана «у двох опозиційних сенсах…: по-перше, як сукупність коштів діяльності, штучно створених, – тобто артефактів… по-друге, …як сукупність навичок, вміння. Тобто техніка береться в первинному включенні у собі технологічного ілогико-методологического змісту. У разі предметом філософії техніки визнається загальне на практиці людської життєдіяльності, саме: «кошти й способи життя жінок у навколишньому середовищі, сутнісна, родова характеристика самої людини, яка полягає у її спроможність перетворювати природу та долати що накладалися нею обмеження на чисельне зростання та поліпшення якості життя». Тут домінуючим змістом стає діяльність, т. е. техніка ув'язується насамперед ізпраксеологией. І всі, хто стояв біля витоків філософії техніки, усвідомлювали її зв'язку з гаданої ними «загальної теорією діяльності». Наприклад, представник органічної школи у французькій соціологіїАльфред-ВикторЭспинас (>Espinas) (1844–1922) в 1897 р. у одному з збірок багатьох своїх статтях, вважаючи як предмет філософії техніки «технологію», стверджував формування у майбутньому загальноїпраксеологии як «філософії діяльності» («вчення про загальних законах людської практики»); сам термінпраксеология був введений в світоглядне слововживання французьким соціологом іетнологом П'єром Бурдьє (>Bourdieu) (р. 1930) в 1882 року. У певному сенсі передбаченняЭспинаса виявилося історично виправданим: у роки ХХ століття польський філософ ТадеушКатарбинский (1886–1981) зробив поняттяпраксиология популярним і загальновживаним.