Оцінка результатів зовнішньоекономічної діяльності

Оцінка результатів зовнішньоекономічної діяльності країни необхідна для того, щоб через систему кількісних показників (абсолютних і відносних індикаторів) оцінити:

1) ступінь розвитку зовнішньоекономічної діяльності країни;

2) міру її інтегрованості у систему світового господарства;

3) ефективність зовнішньоекономічних зв’язків.

Фінансовий стан країни на світовому ринку зазвичай оцінюють за її платіжним балансом 1. Платіжний баланс є важливим абсолютним показником і тим інструментом, який дозволяє передбачити ступінь можливої участі країни у світовій торгівлі, міжнародних економічних відносинах, встановити її платоспроможність.

Платіжний баланс – статистична звітність про підсумки усіх економічних операцій резидентів даної країни з рештою світу за певний період (найчастіше за рік або квартал) у формі систематизованих облікових записів, який є інструментом відображення збалансованості макроекономічних зв’язків країни.

Платіжний баланс – це документ, таблиця відповідності зовнішніх доходів і витрат, у якій зафіксовані усі кошти, валютні надходження, отримані даною країною від інших країн, а також усі кошти, які виплачені даною країною іншим країнам протягом певного періоду. Таким чином, платіжний баланс можна характеризувати як зовнішньоекономічний або валютний бюджет країни, розрахований у відповідності з її реальними доходами та витратами, що обумовлені зовнішньоекономічними зв’язками. Головна мета платіжного балансу – інформування уряду про становище країни на міжнародній арені та допомога у формуванні монетарної фіскальної та торговельної політики. Без інформації, що міститься у платіжних балансах не обходяться банки, фірми й окремі особи, які мають безпосереднє відношення до міжнародної торгівлі та фінансів.

Методика складання платіжного балансу відбувається за схемою, запропонованою МВФ (табл. 20.1). Платіжний баланс відображає не індивідуальні, а агреговані міжнародні операції, в результаті яких право власності на активи, незалежно від форми, в якій вони існують, переходить від резидентів певної країни до резидентів інших країн. Складання платіжного балансу пов’язане з певними проблемами, які обумовлені чисельністю форм і умов проведення міжнародних операцій: торгівля товарами та послугами, бартер, обмін одних фінансових активів на інші. До них відносять і односторонні фінансові перекази (гуманітарна допомога, переоцінка валютних резервів країни у зв’язку зі зміною валютного курсу країни). Тому статистичний облік ведуть таким чином, щоб факт переходу власності на активи знаходив відображення у системі національного рахівництва. Це може бути час укладення контракту, відвантаження товару, проходження митних процедур тощо. Окрім цього, при оцінці зовнішньоекономічних операцій пріоритет надають ринковим цінам.

Таблиця 20.1. Платіжний баланс

Кредит	Дебет
І. Рахунок поточних операцій
1. Експорт товарів	2. Імпорт товарів
Сальдо балансу зовнішньої торгівлі
3. Експорт послуг	4. Імпорт послуг
5. Чисті доходи від інвестицій
6. Чисті поточні трансферти
Сальдо балансу поточних операцій ІІ. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами
7. Чисті капітальні трансферти	8. Довгострокові та короткострокові кредити (надані)
9. Довгострокові та короткострокові кредити (отримані)
10. Чисті пропуски і помилки
Сальдо балансу офіційних розрахунків
	11. Чисте збільшення офіційних валютних резервів

 

Платіжний баланс будується за принципом подвійного рахунку. Це означає, що в ньому відображений двохсторонній запис усіх економічних операцій за дебетовим і кредитовими рахунками. До кредиту відносять ті операції, результатом яких є відплив цінностей і приплив валюти в країну (їх записують із знаком “плюс”). Наприклад, продаж металу за кордон, надання послуг іноземним туристам, отримання пенсій з-за кордону, купівлю іноземцями акцій вітчизняних компаній записують за кредитом, оскільки за цими операціями відбувається надходження іноземної валюти. До дебету відносять ті операції, внаслідок яких відбувається витрачання країною валюти в обмін на придбання цінностей (їх записують із знаком “мінус”). За дебетовим рахунком платіжного балансу відображають, зокрема, такі операції, як імпорт нафти та нафтопродуктів, купівля ліцензій, перекази прибутків іноземних компаній, які знаходяться на території даної країни, надання довгострокових позик. Характерною ознакою цих операцій є зменшення запасів іноземної валюти на рахунках резидентів. Принцип подвійного рахунку передбачає, що будь-яку міжнародну операцію автоматично обліковують у платіжному балансі двічі: одного разу як кредит, вдруге – як дебет. Це зумовлено тим, що будь-яка операція має два аспекти: при купівлі певного товару в іноземного партнера країна повинна заплатити йому, а партнерові, натомість, необхідно використати отримані кошти (витратити їх або ж покласти на рахунок у банку).

У відповідності зі стандартною класифікацією, розробленою МВФ, платіжний баланс включає два рахунки: рахунок (баланс) поточних операцій і рахунок операцій з капіталом та фінансовими інструментами.

У рахунку поточних операцій знаходять свій вираз усі надходження від продажу товарів і послуг нерезидентами та всі витрати резидентів на товари й послуги, які надають іноземцям, а також чисті доходи від інвестицій і чисті поточні трансферти.

 

Різниця між товарним експортом і товарним імпортом становить торговельний баланс країни. У ньому експорт товарів відображає надходження платежів, а імпорт – виплати.

 

Аналіз торговельних балансів окремих країн дає уявлення про сукупний обсяг міжнародної торгівлі. Показником оцінки стану торговельного балансу є його сальдо, яке визначається показником чистого експорту (різниця вартості експорту та імпорту товарів). Наявність активного сальдо торговельного балансу (із знаком “плюс” на користь товарного експорту) – свідчення здорового стану економіки, оскільки відображає зростання попиту на товари даної країни і покупці на внутрішньому ринку віддають перевагу товарам місцевого виробництва, а не імпортним.

Паралельно з рухом товарів відбувається торгівля послугами, які входять до рахунку поточних операцій і поділяються на нефакторні та факторні. Типовими для перших є платежі за користування інтелектуальною власністю (патентами, авторськими правами), витрати, пов’язані з міжнародним туризмом, транспортом, страхуванням. Інформацію про них можна отримати лише за допомогою непрямих розрахунків. До факторних послуг, що формують баланс поточних операцій, відносять чисті доходи від інвестицій. Вони пов’язані з “чистим експортом” кредитних послуг, тобто послуг національного грошового капіталу, який вкладають за кордоном. До цієї статті входять власне доходи на інвестиції, відсотки за борговими зобов’язаннями, а також оплата праці мігрантів, які працюють за кордоном. Якщо національний капітал даної країн за кордоном дає більший обсяг відсотків і дивідендів, ніж іноземний, що інвестований в даній країні, то чисті доходи від інвестицій будуть додатними, а в протилежному випадку – від’ємними.

Чисті поточні трансферти акумулюють у собі перекази приватних і державних коштів в інші країни без отримання за них товарів і послуг (пенсії, грошові перекази за кордон, подарунки, безкоштовна допомога зарубіжним країнам). Оскільки перекази поточних трансфертів здійснюються без помітного припливу цінностей, то штучно вписують дебетову стрічку (з метою збереження принципу подвійного рахунку).

При аналізі рахунку поточних операцій широко використовують поняття “додатнє сальдо балансу поточних операцій” і “дефіцит балансу поточних операцій”. Про додатнє сальдо балансу поточних операцій йдеться у тому випадку, коли доходи країни від експорту товарів і послуг та поточні трансферти з-за кордону перевищують її видатки на імпорт товарів і послуг.Дефіцит балансу поточних операцій виникає при перевищенні витрат на товари та послуги з-за кордону, а також при перевищенні поточних трансфертів над доходами від продажу товарів і послуг за кордон, тим самим зумовлюючи виникнення або динаміку заборгованості країни іншим країнам.

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами висвітлює всі міжнародні операції з активами країни, що пов’язані з їх купівлею та продажем, а також чисті капітальні трансферти (безкоштовну передачу власності на основний капітал). Надання кредитів означає витрати на купівлю активів за кордоном (акцій, облігацій, нерухомості), а їх отримання – надходження від продажу активів.

Платіжним балансом вимірюється міжнародний рух товарів, послуг, капіталу за один рік, тобто він репрезентує концепцію руху. Поряд з цим, стан іноземних інвестицій (часто його називають балансом міжнародної заборгованості) репрезентує концепцію фондів, оскільки подає загальний обсяг та розподіл активів країни за кордоном і зарубіжних активів у країні на кінець року.

Включення операцій з капіталом та фінансовими інструментами до платіжного балансу є своєрідним доповненням до балансу поточних операцій. Воно дає змогу отримати так званий баланс офіційних розрахунків. Поряд з операціями з капіталом та фінансовими інструментами, що відображають надання і отримання довгострокових і короткострокових кредитів, а також чисті капітальні трансферти, до балансу офіційних розрахунків включають статтю “Чисті пропуски та помилки”, завдяки чому реалізується можливість коригування платіжного балансу при виявленні помилок та включення до нього тих операцій, які залишаються поза статистичним обліком, особливо коли мова йде про незаконні операції.

Серед операцій, які проводять на рахунку руху капіталів, одна є настільки важливою, що її виділяють окремо. Це – чисте збільшення офіційних валютних резервів. За допомогою цієї операції обліковують купівлю-продаж офіційних валютних резервів Національним банком України і формують інформацію для регулювання макроекономічної ситуації в країні. До офіційних валютних резервів належать іноземні активи, які НБУ зберігає як “буфер”, що запобігає економічній катастрофі в країні. В минулому офіційні резерви складалися головним чином із золота, а сьогодні включають значний обсяг іноземних фінансових активів. Нині поширеними видами офіційних валютних резервів є: монетарне золото, іноземна валюта (готівка), депозити та цінні папери іноземних урядів, спеціальні права запозичення (СДР1) і резервна позиція у МВФ. Зокрема, СДР – це міжнародні резервні кошти, які у 1969 році запровадив МВФ на основі міждержавної домовленості як джерело додаткової ліквідності. СДР – це активи, які приносять дохід і розподіляються між усіма країнами-членами МВФ пропорційно до їхніх квот. Згідно з відповідною інструкцією МВФ, країна-член цієї міжнародної організації зобов’язана надавати іншій країні свою національну валюту в обмін на СДР, якщо у неї накопичилась кількість СДР, котра втричі перевищує суму, отриману при первинному розподілі. Вартість СДР спочатку виражалась у золоті, але з 1974 року курс СДР визначають на основі корзини валют країн-учасниць.

Важливо зазначити, що складові частини платіжного балансу –рахунки поточних операцій і рахунки операцій з капіталом та фінансовими інструментами – повинні в сумі дорівнювати нулю. Кожна одиниця використаної іноземної валюти (про що свідчать “мінусові” статті, тобто платежі, або дебетні операції) в міжнародних операціях повинна мати своє джерело (“плюсові статті”, тобто надходження, або кредитні операції).

Не завжди дефіцит платіжного балансу сприймається як негативне явище, як і надлишки платіжних балансів не завжди є бажаними. Зокрема, значний дефіцит у торгівлі товарами, з яким зіткнулися США наприкінці ХХ ст., розглядається багатьма вченими-економістами як несприятливе явище, оскільки наштовхує на думку, що американські виробники втрачають конкурентоспроможність на світових ринках. Промисловість США, мабуть, зіштовхується з труднощами реалізації своїх товарів за кордоном, і, водночас, зазнає протидії з боку сильної конкуренція (зі сторони імпортних товарів). Однак, з точки зору американських споживачів, дефіцит торговельного балансу не вважається несприятливим, оскільки вони отримують більше товарів за рахунок імпорту.

Бажаність надлишку чи нестачі платіжного балансу залежить, перш за все, від обставин, якими вони викликані, а також від їх стійкості протягом певного періоду. Зокрема, шалені дефіцити платіжних балансів США та інших країн-імпортерів нафти, що були викликані різким підняттям цін на нафту країнами ОПЕК у 1973–1974, 1979–1980 рр., здійснили вкрай руйнівний вплив, оскільки змусили США вдатися до низки заходів з метою скорочення імпорту нафти.

Офіційні валютні резерви будь-якої країни є обмеженими. Тому стійкі або довготривалі дефіцити платіжних балансів, які повинні фінансуватися за рахунок цих резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. В цьому випадку країна змушена буде вживати спеціальні заходи щодо корекції платіжного балансу. Останні можуть спровокувати болючу перебудову на макроекономічному рівні, використання торговельних бар’єрів і обмежень або ж зміну міжнародної вартості національної валюти.

Окрім показників платіжного та торговельного балансу, в якості абсолютного показника результату зовнішньоекономічної діяльності країни використовується також показник величини експортного потенціалу (експортних можливостей) країни:

Е_п = ВВП – ВП,

де ВВП – валовий внутрішній продукт;

ВП – внутрішні потреби.

Експортний потенціал – це та частина продукту, яку може продати дана країна на світовому ринку без заподіяння шкоди власній економіці.

Для характеристики ступеня інтегрованості країни у світове господарство використовується низка відносних показників, серед яких доцільно виділити:

1) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації, який визначається за формулою:

K₀ = E₀ : E_M,

де K₀ –коефіцієнт відносної експортної спеціалізації;

E₀ – питома вага певного продукту у експорті країни;

E_M – питома вага аналогічного продукту у світовому експорті.

Цей показник відображає експортні можливості країни чи групи країн. За допомогою цього коефіцієнта визначаються галузі і відповідні товари, які є для даної економіки спеціалізованими. У цьому випадку K₀ повинен перевищувати одиницю (K₀ > 1);

2) показник експортної квоти (співвідношення вартості експорту та вартості ВВП):

Експортна квота = Вартість експорту / Вартість ВВП

Частка експорту у валовому внутрішньому продукті відображає можливості даної країни у виробництві певної кількості товарів та послуг з метою продажу на світовому ринку. Збільшення експортної квоти свідчить як про зростання участі країни у міжнародному поділі праці, так і про підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і національної економіки в цілому на світовому ринку.Експортна квота є тим орієнтиром, який характеризує рівень відкритості національної економіки для зовнішнього ринку.

За коефіцієнтом відносної експортної спеціалізації та показником експортної квоти оцінюється рівень міжнародної спеціалізації країни, її готовність та участь у міжнародному поділі праці;

3) обсяг експорту на душу населення даної країни, що також характеризує ступінь “відкритості” економіки;

4) показник ефективності зовнішньоторговельного обороту, який визначається за формулою:

Е_з.т.о = ∑В_ім / ∑ В_е,

де ∑В_ім – сукупні витрати на вітчизняне виробництво імпортованої продукції (у національній валюті);

∑ В_е – сукупні витрати, пов’язані з експортом, в обмін на який одержана дана імпортна продукція (у національній валюті).

Ця формула є базовою для складання розрахунків за іншими формами зовнішньоекономічної діяльності;

5) показник конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг. Для його визначення застосовують співвідношення цін аналогічних за призначенням і якістю вітчизняних і зарубіжних товарів (послуг):

Конкурентоспроможність товарів

Визначення коефіцієнта конкурентоспроможності товарів вбачається важливим з огляду на те, що конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг є одним із чинників конкурентоспроможності економіки країни, яка залежить також від економічного, науково-технічного та інтелектуального потенціалу нації, обсягу та структури національного багатства, існування сучасної розвиненої ринкової інфрастуктури національної економіки, ефективної зовнішньоекономічної політики держави.