Менеджмент у ветеринарній медицині

 

Тема 1. ПОНЯТТЯ ПРО МЕНЕДЖМЕНТ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЙОГО СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ

Заняття 1. Поняття менеджменту та його складові. Рівні управління. Види менеджменту.

Поняття менеджменту. Світ, який нас оточує складається з трьох основних компонентів: неживої і живої природи та людського суспільства. Такий погляд на навколишнє середовище дає змогу відтворити загальну картину процесів управління в цих системах. Процеси управління в технічних і біологічних системах є порівняно простими. Найбільш складні процеси управління відбуваються у людському суспільстві, оскільки вони потребують управління діяльністю людей, об'єднаних у групи, колективи, з їх різноманітними інтересами.

Термін «менеджмент» походить від англ. "manage" - управління, керування.

Менеджмент - багатозначне поняття. Організаційна, функціональна та особова - складові менеджменту.

Організаційна складова - структура управління підприємством, тобто його ієрархія і всі менеджери - вищої, середньої та низової ланки.

Функціональна складова менеджменту - поточний процес виконання функцій управління підприємством.

Особова складова - мистецтво управління виробничими процесами, яким володіє конкретна особа - менеджер.

Узагальнюючи різноманітні характеристики менеджменту, можна дати таке його визначення: менеджмент - це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства (організації).

Слід розрізняти поняття організації та менеджменту (управління). Під організацією слід розуміти структуру, в рамках якої здійснюються певні заходи. А управління - це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети. Організація - свого роду «анатомія» підприємства, управління - його "фізіологія".

У ветеринарній медицині менеджером повинен бути: головний лікар ветеринарної медицини сільськогосподарського підприємства, головний державний інспектор ветеринарної медицини району, області, міста, спеціалісти управлінь, керівники державних установ ветеринарної медицини, а саме державних лікарень і лабораторій ветеринарної медицини та керівники комерційних установ і підприємств ветеринарної медицини (кооперативів, клінік, малих підприємств).

Менеджмент в організації має свої особливості в залежності від рівня управління, тобто частини організації, де можуть бути прийняті самостійні рішення без обов'язкового узгодження з вищими і нижчими ланками організації. Фактична кількість таких рівнів на підприємствах коливається від 2-3-х до 8-9, в залежності від розміру організації.

Прийнято розрізняти три основних рівня управління: низовий, вищий та середній.

Низовий рівень управління. До цього рівня відносяться керівники низової ланки, або оперативні керівники, що відповідають за безпосереднє виконання роботи працівниками, виконання функцій організації. Це всього 30-35 % управлінського персоналу, яким підпорядковані безпосередньо працівники організації, що у своїй роботі не приймають управлінських рішень.

Середній рівень управління. До цього рівня можна віднести 50-60 % загальної чисельності управлінського персоналу, а саме:

-менеджерів, відповідальних за виробничий процес у підрозділах, що складаються з декількох первинних утворень;

-менеджерів, що керують допоміжними, обслуговуючими виробництвами, цільовими програмами та проектами в межах організації.

Керівники середнього рівня управління координують і контролюють роботу молодших менеджерів, є зв'язком між нижчим і вищим рівнем управління.

Вищий рівень управління. Вище керівництво організацією: керівник та його заступники. Вони відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації та її основних частин. Керівники цього рівня зайняті, головним чином, розробкою довгострокових (перспективних) планів та стратегій розвитку організації, адаптацією організації до змін. До цієї ланки менеджерів відносяться 3-7% управлінського персоналу.

Такий розподіл ідеально підходить до великого промислового підприємства, в якому є директор, начальники цехів, інженери технологічних процесів, бригадири і майстри виробництва. Таку схему можна застосувати до будь-якої організації, і вона не втратить своєї актуальності.

Якщо розглядати ветеринарну медицину України як цілісну організацію, то можна виділити такі рівні управління в її організаційній структурі:

низовий рівень управління - керівники служб ветеринарної медицини господарств різних форм власності (КСП, агрофірми), начальники районних лікарень та лабораторій державної ветеринарної медицини, лабораторій ВСЕ на ринках, керівники приватних установ ветеринарної медицини (кооперативів, товариств, клінік), директори біофабрик та підприємств з виробництва ветеринарних препаратів та засобів. Ці керівники забезпечують поточну роботу ветеринарних спеціалістів, здійснюють контроль та організацію роботи з метою забезпечення досягнення поставленого виробничого завдання;

середній рівень управління - головні державні інспектори районів, міст та областей - начальники управлінь державної ветеринарної медицини. Керівники державних програм та проектів у галузі ветеринарної медицини, що реалізуються в межах територіальних утворень (районів, областей, країни). Начальники та спеціалісти управлінь районів (міст, областей) координують роботу таких первинних підрозділів, як лікарні, лабораторії, комерційні установи ветеринарної медицини, які по спеціальних питаннях підпорядковані управлінню. Керівники державних програм та проектів організовують та спрямовують роботу структурних підрозділів ветеринарної медицини з метою виконання завдань та досягнення цілей, передбачених програмою чи проектом, за виконання якого вони відповідають;

вищий рівень управління - це керівники Міністерства АП та ветеринарної медицини нашої країни, начальник Державного департаменту ветеринарної медицини та його заступники, які здійснюють стратегічне керування всією галуззю, розробляють довгострокові

плани та координують роботу всіх ланок управління.

Менеджмент також поділяється за видами на:

стратегічний; фінансовий;

маркетинговий; кадровий;

виробничий; інноваційний.

Стратегічний менеджмент - вид управління, при якому вище керівництво основну увагу приділяє своєчасному та ефективному реагуванню на зовнішні зміни. Такий тип управління передбачає визначення пріоритетних завдань та позицій на перспективу, перерозподіл ресурсів організації для досягнення мети, створення центрів керівництва кожною стратегічною метою. Цей процес передбачає три етапи: 1 - визначення довгострокових перспектив розвитку організації; 2 - розробка стратегії організації; 3 - визначення головних проблем в області стратегії компанії.

Такий вид менеджменту може бути застосований за організації та розвитку комерційних установ ветеринарної медицини та характерний для всієї галузі державної ветеринарної медицини.

Маркетинговий менеджмент - через маркетингову діяльність забезпечує об'єднання в єдиний процес задоволення потреб клієнта та досягнення мети організації. Передбачає: вивчення і сегментацію ринку, розробку товару чи послуги, ціноутворення, створення системи збуту, рекламу.

Характерний для комерційних установ, створених для отримання прибутку (ветеринарний бізнес).

Виробничий менеджмент - керівники певного рівня та відповідні функціональні служби управляють виробничим процесом згідно зі своїми завданнями.

Характерний для державної ветеринарної медицини та комерційних установ, які володіють певним сегментом ринку.

Фінансовий менеджмент - управління фінансами організації. Включає в себе: складання бюджету та фінансового плану, формування грошових ресурсів, розподіл коштів між структурами, що визначають життєдіяльність організації, оцінку фінансового потенціалу організації.

Такий вид менеджменту застосовується в комерційній та державній ветеринарній медицині.

Кадровий менеджмент - пов'язаний з використанням можливостей робітників для досягнення мети організації. Його елементами є: відбір та розподіл кадрів, їх навчання та розвиток, матеріальна стимуляція робітників, створення належних умов праці, регулювання відносин у колективі.

Такий вид менеджменту застосовується в комерційній та державній ветеринарній медицині.

Інноваційний менеджмент - полягає в управлінні дослідженнями, розробками, управляє такими діями: розвиток власної науково-технічної бази, проведення досліджень, управління новими програмами, проектами.

Такий вид менеджменту активно застосовується державною ветеринарною медициною та великими комерційними установами, які мають відповідні фінансові можливості (наприклад, іноземні).

В одній організації можуть проводитись декілька видів менеджменту, які взаємно доповнюють і підсилюють один одного, що, в свою чергу, відображається на ефективності роботи організації.

 

Заняття 2. Історичний розвиток менеджменту як діяльності. Наукові школи і концепції менеджменту. Сучасні концепції менеджменту.

Історичний розвиток менеджменту як діяльності Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли з потреби забезпечити цілеспрямованість та погодженість роботи людей. Якщо окремий ремісник сам управляє своєю працею, то колектив ремісників потребує

майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження розподіленої праці. Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяльність виникло в період другого великого суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства.

На початкових етапах спільної діяльності людей, коли ця праця була досить простою, вона здійснювалась спільно з виробничою діяльністю. В міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Вивчення історії розвитку людського суспільства свідчить, що вже в давнину були великі організації, які мали формальну структуру і відповідні рівні управління. Тільки завдяки існуванню таких організацій були побудовані споруди древніми інками, жителями Вавилону та Єгипту. Прикладом таких організацій може бути також імперія Олександра Македонського (пізніше - Римська імперія), яка охоплювала величезні площі і об'єднувала мільйони людей від Азії до Європи. Керівництво цими організаціями здійснювалося певними структурами, які включали імператора, його довірених осіб, губернаторів провінцій, митників, збирачів податків і наглядачів за роботою рабів на полях і в майстернях.

Форми і структури управління, які склалися в організаціях минулого, можна побачити і тепер. Наприклад, організація сучасних армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Стародавнього Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським.

З розвитком виробництва і економічних зв'язків у суспільстві управління ускладнювалося. Однак до початку двадцятого століття його функція лишалася досить універсальною. Управління виробництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особливо довірених людей.

Дещо в іншому напрямі розвивалося управління виробництвом у Сполучених Штатах Америки. В останній чверті XIX ст. у цій країні зароджуються основи управління, яке нині називається менеджментом.

Причини виникнення сучасного управління в Америці можна пояснити так. Наприкінці XIX - на початку XX ст. США були практично єдиною країною, де підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності, стану чи релігійної належності. Мільйони емігрантів з Європи в пошуках кращої долі створили там величезний ринок робочої сили, на якому працелюбна і здібна людина могла досягти значного успіху. Уряд Сполучених Штатів із самого початку їх оформлення в самостійну державу серйозно підтримував ідею освіти для всіх, хто її бажав здобути. Освіта сприяла збільшенню чисельності людей, які були інтелектуально здатні працювати на різних ділянках у бізнесі, включаючи управління. Виявилося, що кращих результатів досягали ті з них, які могли генерувати нові ідеї, в тому числі в сфері управління. Сукупність цих ідей і їх практичне втілення стали основою менеджменту як особливого виду управління соціально-економічними системами в умовах ринку. Дещо пізніше аналогічні процеси почали відбуватися і в країнах Європи.

У XX ст. в більшості країн світу відбувається концентрація капіталу, виникають великі підприємства, трести, концерни. Функція управління дедалі більше розширюється і диференціюється на окремі різновиди управлінської праці. В 70-ті роки XX ст. у всіх економічно розвинених країнах помітне різке розмежування функцій володіння і функцій управління капіталом: як правило, управління виробничо-господарською діяльністю більшості фірм здійснюють наймані висококваліфіковані фахівці - менеджери, які не є абсолютними власниками цих фірм, а одержують заробітну плату в прямій формі чи у вигляді частки прибутків фірми. Цей факт є підставою для оголошення XX ст. - століттям «революції управлінців».

Наукові школи і концепції менеджменту. Вперше інтерес до управління як до науки з'явився у 1911 р., після виходу в світ книги Ф. У. Тейлора «Принципи наукового управління». З цього моменту управління визнане як наука і самостійна сфера досліджень. Виникнення і оформлення науки управління як галузі наукових досліджень частково було відповіддю на

потреби великого бізнесу, а частково - спробою скористатися перевагами техніки, створеної внаслідок промислової революції, а також досягненнями групи допитливих людей, які відкрили найбільш ефективні способи виконання робіт.

Успіхи в теорії менеджменту завжди залежали від успіхів в інших, пов'язаних з управлінням сферах, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія, антропологія та інші.

Розвиток теорії менеджменту можна поділити приблизно на такі фази, які відповідають виникненню і розвитку певних наукових шкіл:

1) передфаза (приблизно до 1900р.);

2) фаза "школи наукового управління підприємствами" (з 1900 до 1930 рр. в США);

3) фаза "адміністративно-бюрократичного підходу", або "класичної школи", або "адміністративної школи управління"(з 1900 р. по 1930 р., особливо в Німеччині, Франції, Англії);

4) фаза школи "руху за гуманні стосунки" або "школа людських відносин та поведінкових наук" (1930-1950 рр. в США, Японії);

5) сучасна фаза "Кількісна школа"(приблизно з 1940 р.).

Прихильники кожної з цих шкіл вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого управління. Однак пізніші дослідження та невдалі спроби застосувати теоретичні розробки на практиці показали, що багато відповідей з проблем управління були лише частково правильними в певних ситуаціях. Однак, кожна з цих шкіл зробила значний і відчутний внесок у науковий менеджмент.

Передфаза розвитку теорії менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління малими підприємствами здійснювалося на той час практиками на основі досвіду та їх вміння. Цей досвід передавався від покоління до покоління, однак помітного наукового узагальнення і дослідження не набув. Великі за обсягом організації та підприємства були лише в державній, церковній та військовій сферах. З потреб управління цими сферами виникли і перші паростки теорії управління, вплив яких відчуваємо й досі. Характерними рисами передфази теорії управління є ієрархічно-пірамідальна побудова організацій та підприємств, авторитарний стиль управління, мислення, обмежене статутом чи субординацією, та інші подібні пережитки.

"Школа наукового управління". Термін «наукове управління» ввів Ф.У. Тейлор, проте дослідження, які ввійшли до складу школи наукового управління, пов'язані з роботами Гілбертів та Г. Гантта. Ці дослідники вважали, що використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна досягти більш ефективної організації всього трудового процесу.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви у трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії були стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

"Класична школа" (школа "адміністративно-бюрократичного підходу"). В 20-ті роки виникла так звана класична школа, яку ще називають „адміністративною школою в управлінні" або „школою адміністративно-бюрократичного підходу". Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, дотримуючись яких можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними в двох напрямах. По-перше, вони були впевнені, що розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху.

Другий напрям досліджень «класиків» стосувався організації управління людьми. Згідно з цією теорією, бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників,

регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій. У нашій країні в цей період було закладено основи наукової організації управлінської праці (НОУП). Однак адміністративно-командна система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди «класиків» надмірною централізацією і регламентацією управління.

"Школа руху за гуманні стосунки" або "школа людських відносин та поведінкових наук". Для розглянутих вище фаз розвитку теорії менеджменту характерною була недооцінка соціально-психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва та управління. Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів, у менеджменті виникла течія "за гуманізацію відносин виробництва та управління". Представники школи людських відносин вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих, консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкування як з керівництвом, так і між собою, створюють позитивний мікроклімат у колективі.

Сучасна фаза. "Кількісна школа". Для сучасної фази характерним є застосування методів дослідження, які ґрунтуються на формалізації процесів управління і є складовими частинами таких наук, як математика, статистика, інженерні науки. Ці науки і пов'язані з ними галузі знань внесли суттєвий внесок у теорію управління на всіх фазах її розвитку. Дана школа застосовує кількісні методи, згруповані під загальною назвою „дослідження операцій".

Дослідження операцій за своїм змістом - це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Послідовність застосування методів дослідження операцій така. На першому етапі фахівці-управлінці ставлять завдання, тобто структурують управлінські проблеми, формулюють перелік обмежень і вимоги до критеріїв ефективності їх

розв'язання. Другий етап здійснюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації. Модель, як правило, спрощує реальність, або подає її абстрактно, що дає змогу краще зрозуміти складності реальності. Третій крок полягає у «випробуванні» моделі.

Перевагою кількісного підходу є заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Звичайно, моделі ситуацій, проблем та процесів управління досить складні, тому поштовхом до застосування їх був винахід і вдосконалення комп'ютерів. Комп'ютери дали змогу дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності та зі значною точністю описують її. Отже, кількісні методи є ефективним знаряддям наукових досліджень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.