Сфера практичного застосування політико-психологічних знань.

Одним з найбільш «об’ємних» і розповсюджених на Заході є визначення предмету політичної психології як «психологічних компонентів політичного поводження людини». Американець М. Дойч вважає, що поле політичної психології полягає у вивченні взаємодії політичних і психологічних процесів. При цьому, мова повинна йти про два аспекти такої взаємодії: впливі психологічних особливостей особистості і групи на політичні відносини і впливі політики на формування психологічних якостей громадян.

Доцільно говорити про політичну психологію у вузькому і широкому значеннях. У вузькому значенні - це наука, що вивчає психологічні аспекти політичної діяльності, поводження і відносин як специфічної сфери соціального життя й особливості осіб, що безпосередньо діють у політичному процесі. У широкому значені, наука розглядає явища суспільної й індивідуальної психіки, сполучені з політикою у всіх її проявах. Узагальнюючи вищесказане, до сфери інтересу науки можна віднести наступні проблеми:

- Вивчення психологічного контексту загальнополітичного процесу (настрою суспільства в цілому й окремих його групах).

- Проблеми політичної соціалізації і політичної активності індивідів.

- Психологічні аспекти конфліктів, насильства й агресії в політиці.

- Проблема психологічних стереотипів у політиці тощо

Методи політико-психологічних досліджень:

Комплекс методів дослідження будь-якого феномена об’єктивної дійсності визначається природою даного феномена, а не довільним вибором дослідника. Дослідження явищ і об'єктів, що попадають у сферу уваги політичної психології, обумовлює використання методів різних суміжних із нею наук. Так, феномени масового політичного поводження вимагають таких методів, як аналіз статистичних даних, проведення масових опитувань, фокусованих інтерв’ю і методу фокус – груп. Політпсихологи проводять аналіз статистичних даних жителів конкретного виборчого округу з наступним описом основних психологічних типів виборця. Політик, таким чином, одержує детальне уявлення як про глибинні і малорухомі настанови своїх виборців, так і про ситуативні зміни їхніх настроїв. Для дослідження стану масової свідомості використовуються також проективні методи, наприклад, метод незакінчених речень.

Важливим методологічним підходом у політичній психології є біхевіоризм, що ґрунтується на вивченні політичної поведінки, застосуванні кількісних методів до вивчення і порівняння політичних об’єктів (Ч. Мерріам, Г. Лассуелл).

Психобіографічні підходи дозволяють не лише з’ясувати вплив окремих особистісних характеристик політиків на конкретні події, але й побачити в окремому політику модель визначеного типу політичної культури.

Вивчення феноменів політичного мислення і політичної свідомості, що знаходять свій прояв у різних спонтанних текстах політичних діячів, здійснюються за допомогою контент – аналізу. Серед досліджуваних компонентів тут виступають: переконання, понятійна складність, методи досягнення цілей і деякі інші особливості.

Для вивчення політичного менталітету тих груп, що мають артикульовані політичні цінності, застосовується метод побудови їхнього семантичного простору. Матеріалом аналізу слугують промови відомих політиків, партійні документи і т.п.

Політичні психоаналітики продовжують традицію вивчення особистості політика, створюючи психологічні профілі представників даної професії. Для цього використовуються психологічні тести, численні методи дистанційного аналізу (тексти виступів, відеозапису, мемуари і т.п.). Нерідко використовуються методи експертних оцінок і експерименту.

У політичній психології використовується і широкий набір методів коррекційно розвиваючого впливу і консультування. Усі вони в сукупності складають дослідницько – розвиваючі технології, що на основі пізнання, ефективно впливають на політичне поводження, свідомість і несвідомі структури особистості. Практика політичного консультування включає психодіагностику політичного діяча, аналіз і корекцію його публічного іміджу, розробку стратегії його взаємин, як із широким електоратом, так і зі своїми послідовниками. Така робота припускає використання методів тренінгу, ділових ігор, а також застосування PR, розробку рекомендацій з ефективної політичної комунікації й ін. Ролі, у яких може виступати психолог, у даному випадку зводяться до трьох основних: 1. Експерт – запрошується клієнтом, щоб разом із ним проаналізувати ситуацію, дати оцінку тих або інших подій, того або іншого способу поводження в конкретній ситуації. Продукт діяльності експерта – висновок; 2. Консультант – запрошений для більш-менш систематичного «курування» будь-якої діяльності клієнта; 3. Вчитель – головне завдання – здійснення тренінгів, іншими словами, навчання. Структура діяльності психолога, незалежно від ролі, завжди зводиться до основних шести компонентів: 1. Виявлення проблеми; 2. Діагноз; 3. Аналіз; 4. План втручання; 5. Втручання; 6. Оцінка результатів втручання.

У системі сучасного наукового знання розрізняють кілька основних типів досліджень. Одна з класифікацій будується на підставі такого критерію, як зв’язок завдань дослідження із безпосередніми запитами практики. Очевидно, у самому загальному виді розходження між будь-яким фундаментальним і прикладним дослідженням зводиться до того, що перше - чітко орієнтоване на відшукання законів розвитку досліджуваного феномену, у той час як друге – способів застосування на практиці того, що відкрито за допомогою фундаментальних досліджень. У політичній психології, на відміну від інших суспільствознавчих наук, прикладні дослідження набагато випереджають у своєму розвитку дослідження фундаментальні. Вся стратегія прикладного дослідження побудована на постійній взаємодії з людьми, включеними в реальний процес соціальної взаємодії. Людина не «виключена» із соціального контексту, як це буває при експерименті, що, безумовно, має свої плюси і мінуси.

І фундаментальні, і прикладні дослідження, незважаючи на їхні розбіжності, виконують дві подібні функції: і ті, і інші покликані дати аналіз будь-яких ситуацій, феноменів і забезпечити прогноз їхнього розвитку. Рівні аналізу і прогнозу, як це очевидно, різні. Однак, важливо, що продуктом і фундаментального, і прикладного дослідження є певна рекомендація. Є розходження також і в рівні: фундаментальні дослідження виробляють досить загальні, глобальні рекомендації, розраховані на віддалену часову перспективу, у той час, як рекомендації, що випливають із прикладних досліджень, носять інструментальний характер: вони більш конкретні і можуть бути інтерпретовані, як прямі «вказівки» або «поради».

Функції політичної психології:

1. Описова – створення своєрідної картини політичної дійсності.

2. Інтерпретаційна – пояснює мотиваційну природу політичного поводження.

3. Прогностична – повинна виходити на політико-психологічне передбачення подій і явищ.

4. Інструментальна – повинна дати способи психологічного коректування поводження суб’єктів політики.

Основні напрямки прикладних досліджень у політичній психології такі:

1. Взаємовідносини лідера та його команди. Їдеться про з’ясування питання про необхідні керівникові психологічні якості. Не менш важлива проблема – це проблема стилю керівництва й ефективності групової діяльності, створення зворотного зв’язку лідера і послідовників. Третя проблема – проблема оптимізації процесу прийняття групових рішень. Методи: створення описових характеристик «ідеального» керівника, порівняння їх із психопрофілем реального лідера, застосування особистісних тестів тощо.

2. Участь у розробці і прийнятті рішень, їхньої корекції з т.з.врахування масових уявлень і сприйняття цих рішень громадянами.

3. Систематичний аналіз динаміки суспільної думки. Мова йде про загальну репрезентацію в масовій свідомості тих або інших політичних, соціальних, економічних реалій. Методи: глибокі інтерн’ю для одержання специфічних «зрізів» думок окремих груп за конкретними питаннями.

4. Пряме консультування політичних діячів, створення сприятливого іміджу лідерів.

5. Створення психологічних портретів опонентів, психологічне забезпечення різного роду переговорів, у тому числі і міжнародних.

6. Практика профілактики і реальної боротьби з неконвенційними формами політичного протесту (протистояння тероризмові, як психологічному феномену).

7. Раціоналізація і ліквідація конфліктних ситуацій.