Основні суб’єкти стихійної поведінки.

Виникнення масових політичних настроїв пов’язане із взаємодією двох факторів: 1) об’єктивного, предметного (реальна дійсність), і 2) суб’єктивного (різні уявлення людей про реальну дійсність, різні її оцінки у світлі інтересів і потреб).

Розвиток масових політичних настроїв, як правило, носить циркулярний характер, що нагадує своєрідне «емоційне кружляння»: ті самі настрої, що мають загальну основу (звичайно, саме незадоволені соціально – політичні домагання) відтворюються за визначеним циклом знову і знову. Цикл розвитку масових настроїв, зазвичай, включає п'ять основних етапів: від зародження настроїв – через їхнє нагромадження і кристалізацію – до максимального підйому, що виявляється в політичних діях – потім до спаду настроїв, а в останньому випадку, протягом часу – до нового підйому. Суб’єктом політичних настроїв є маса як сукупність людей, згуртованих загальними переживаннями.

Зароджуюча в окремих групах і стратах, настрої надзвичайно швидко поширюються і самі формують масу як свого суб’єкта. Так, наприклад, у ході революцій «робоча маса» може швидко перетворитися на масу – «більшість всіх експлуатованих». Особливо яскраво це виявляється в ході радикальних політичних змін, політичних криз. У більш спокійних ситуаціях, коли в межах політичної системи функціонують різноманітні не надто виражені настрої, їхній суб’єкт представлений відносно локально. У найбільш конкретному вираженні – у виді юрби.

До основних функцій масових політичних настроїв необхідно віднести:

1. Функцію суб’єктивного забезпечення динаміки політичних процесів. Дана функція здійснюється через політико-психологічну підготовку, формування і мотиваційне забезпечення політичних дій досить великих людських спільнот.

2. Функцію формування суб’єкта потенційних політичних дій.

3. Функцію ініціювання і регуляції політичної поведінки за допомогою відповідних варіантів настроїв (наприклад, що ведуть до модифікації політичної системи).

4. Функцію стратегічної політико-психологічної оцінки (формується довгострокове відношення до політичної реальності, спосіб її осмислення).

У загальному виді, під масовим політичним рухом розуміється поява і широке функціонування таких політичних сил, що намагаються змінити існуючі умови життя в суспільстві або закріпити їх шляхом впливу на політичні інститути або ж шляхом широкої боротьби за владу. Рух – це завжди якесь спільне прагнення людей до реалізації загальної мети. Основою для появи такого масового прагнення є наявність визначених масових політичних настроїв. Ліворадикальні рухи вбачають перспективи виходу в досягненні нових, ще більш високих домагань, яким підкоряють свою поведінку, спрямовуючи її на заперечення минулого і руйнування існуючого порядку заради якогось бажаного майбутнього. Для того, щоб подібні настрої стали масовими, звичайно необхідно, по – перше, щоб розрив домагань і реальності був очевидний, а по – друге, не залишав надій на швидке поліпшення ситуації. Масові настрої такого роду, звичайно, спрямовані в майбутнє, обґрунтовуючи необхідність радикальних дій новими домаганнями або новими можливостями реалізації потреб («…хто був ніким, той стане всім»).

Масові настрої, що лежать в основі реформістських рухів, формують суб’єкт політичного поводження особливого роду – суб’єкт відносної політичної стабільності. За своєю політико-психологічною суттю - це еволюційні рухи: дії, залучених до них мас спрямовані звичайно на поступове удосконалювання соціально – політичної системи при збереженні її в цілому, стабільному стані. Особливостями настроїв, що лежать в основі реформістських рухів, є, по – перше, помірковано – негативна оцінка реальної ситуації, а по – друге, настільки ж помірна позитивна оцінка можливих у майбутньому змін. Останнє визначається конкретними очікуваннями не принципово нових, а лише великих можливостей реалізації поступово зростаючих домагань у рамках існуючої політичної системи.

В основі праворадикальных рухів звичайно лежать настрої крайнього невдоволення реальною ситуацією і позитивною оцінкою такої потенційної ситуації, що пов’язана з реставрацією старих, традиційних і апробованих домагань і випробуваних можливостей їхнього досягнення. Це критичні стосовно сьогодення, але оптимістичні у відношенні минулого і перспектив його повернення настрої.

Виступаючи як механізм ініціювання і регуляції політичної поведінки, настрої, опановуючи масами, можуть вести до змін у стрижневій ланці політичної системи – в інститутах і функціях влади і політичного керування. На практиці це звичайно викликає зміни в державному устрої, пов’язані з формою правління, зі зміною влади, зі значними політичними реформами або навіть зміною політичного ладу (Чилі, Іран, СРСР).