Термін та його ознаки. Термінологія як система

ЛЕКЦІЯ 8

Термінологія як основа документації

1. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

2. Способи творення термінів.

3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія.

4. Професіоналізми та номенклатурні назви.

5. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту.

6. Проблеми сучасного термінознавства.

Термін та його ознаки. Термінологія як система

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-сім років, що спричиняє так званий “термінологічний вибух” - появу великої кількості нових термінів.

По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке чітко й однозначно позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто-прибуток, вододжерело, господарський механізм.

Слово „термін" в Україні фіксується вже у XVIII ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового то­вариства ім. Т. Шевченка. Цими проблемами цікавилися такі відомі вчені, як: О. Огоновський, І. Верхратський, І. Пулюй та ін.

Становлення української термінології відбувалося в несприятливих умо­вах. У XIX—XX ст. певною мірою сформувалася суспільно-політична терміноло­гія (літературознавча, історична, філософська, юридична, політична, мовознав­ча). Порівняно багато було зроблено, незважаючи на всі обмеження у викорис­танні української мови, і в галузі термінології математичної, фізичної, хімічної, економічної, географічної, астрономічної, медичної. Виробилася офіційно-ділова термінологія. 1973 р. було видано українською мовою першу у світі „Ен­циклопедію кібернетики". Однак партійно-урядові вимоги радянського часу, щоб робота на здобуття вчених ступенів подавалися тільки російською мовою, щоб технічна документація виготовлялася лише російською, а також переведення викладання у вищих навчальних закладах на російську мову суттєво загальмували розвиток української термінології, особливо технічної. Сьогодні вчені повертають до життя давно забуті українські терміни (народні), які заборонено було вживати в нау­ковій літературі з 30-х років. Це стосується хімії, математики, економіки, техніки, ветеринарної медицини тощо.

Терміни – надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів української мови – терміни.

Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета.

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять,зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяль­ності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни різних галузей знань (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність усіх слів і словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва або сукупність усіх термінів певної мови. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: “Термін служить двом панам - науці і мові”.

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певноїтерміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

· нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

· відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: кольматаж – кольматування - кольматація, жирант - індосант, профіцит- прибуток - зиск - вигода);

· інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

· стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);

· здатність утворювати похідні, наприклад: зношення - зношування - зношеність - зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний – зрошувач.

Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

До термінів ставляться такі вимоги:

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (діловодство, але не діловедення, справоведення, діловиробництво та ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами складання документа: воші укладають швидко, часто навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими для тривалого обдумування, не завжди ці папери читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2. Термін повинен вживатися з одним значенням. Наприклад, циркуляр - це розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр - це лише директивний лист, а не лист будь-якого типу, і таким словом можна називати лише документ цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують економісти, технічний — у тому, в якому його вживають інженери та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідника і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану, штурмівщина та ін.). Серед термінів, уживаних у діловодстві, зустрічаються й такі, що мають кілька значень, наприклад: Справа. 1) Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів, які стосуються певного напряму або питання діяльності установи, вміщених в окрему обкладинку (папку); 2) Одиниця зберігання текстових документів у архівах; 3) Різновид справи (1), який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа). У таких випадках автор мусить так будувати текст, щоб одразу було видно, яке значення багатозначного терміна він має на увазі.

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми, то "утворювати" ще якісь слова для власного вжитку забороняється, наприклад: акт, – род. відм. акта (а не акту); множина - акти; словосполучення: акт приймання — здавання, акт ревізії, акт ревізії каси; акт звірки розрахунків; акт звірки взаємних розрахунків, акт про надходження неякісних або некомплектних товарів, комерційний акт, оперативно-технічний акт та ін. Від терміна акт можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова (актуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін активування належить до іншої галузі і в діловодстві вжитий бути не може.

4. При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам'ять не підказує складачеві документа потрібного терміна, то не слід одразу ж хапатися за створення свого. Це викликає плутанину, неясність, призводить до зайвого листування - роз'яснення "темних місць" одержаного документа.

5. Причиною таких ускладнень часто буває неоднозначне розуміння якогось терміна тим, хто писав листа, і тим, хто його одержав. Наприклад: слово вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення його не слід вживати в документі.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з'явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Терміни не відокремлені від решти словникового складу мови, тому їх інколи важко відокремити. З розвитком цивілізації багато спеціальних понять стали відомі непрофесіоналам, створюючи частину щоденного мовлення. У таких випадках вони можуть втрачати специфічний термінологічний характер і ставати подібними до всіх звичайних слів у їх семантичній структурі.

 

Способи творення термінів

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: водяний знак, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, ринок праці, миша комп’ютера, вексельний портфель, власний заголовок, чиста конкуренція. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (над виробництво, пере супозиція), суфіксів (маркув анн я, оборотн ість), складанням слів і основ (адрес-календар, літературознавство, держава-монополія), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення - один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множний, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни, умовний спосіб, підрядне речення. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичання термінів різноманітні:

· запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”;

· паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; рамбурсувати - повертати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт - ввіз;

· пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди;

· відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках 20 століття - і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; водозбір – аквілегія; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - тросант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) - ревальвація (лат.)).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:

· однокомпонентні терміни: паритет, резолюція, субстрат, пара лінгвістика.

· двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури; або прикметник + іменник: унітарна держава, цивільна відповідальність.

· трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник: структурний тип речення, маскультур ний код мови, пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник: категорія числа іменника, позолота обрізів видання.

· багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів: визначення авторських і суміжних прав.