Донбасская государственная машиностроительная академия. Контрольно-пропускной режим является одним из ключевых моментов в организации системы безопасности на предприятии

Контрольно-пропускной режим является одним из ключевых моментов в организации системы безопасности на предприятии. На рассматриваемом предприятии для обеспечения работы автоматизированной проходной используется программное обеспечение STOP.NET [1], состоящее из ряда компонент («Менеджер пропусков»; «Учет рабочего времени» и т.д.). Данная система позволяет полностью автоматизировать процесс контроля рабочего времени, регистрации прихода сотрудников на работу и ухода с нее. Однако в ней отсутствует любая интеллектуальная обработка имеющихся данных. Поэтому перспективным и целесообразным можно считать создание модуля для интеллектуального анализа имеющихся данных.

Сформулируем задачу следующим образом: необходимо выяснить, как отсутствие на рабочем месте в один день может привести к нарушениям на следующий день. Входными данными в таком случае будут пять проявлений отсутствия на рабочем месте. Выходными данными – номер нарушения (0 – нет нарушения, 1 – неверный порядок регистрации, 2 – опоздание; 3 – преждевременный уход; 4 – опоздание и преждевременный уход). Для решения такой задачи прогнозирования целесообразно использовать метод искусственных нейронных сетей [2].

Необходимо разработать собственную программную систему, которая выполняла бы следующие действия: импорт данных из файла xls-формата; их нормализация и приведение; реализация метода искусственных нейронных сетей для решения задачи прогнозирования; предоставление возможности пользователю определения числа скрытых слоев и числа нейронов в каждом скрытом слое; представление результатов расчета в понятном и доступном виде.

В среде визуального программирования была разработана программная система. Вкладка параметров нейронной сети представлены на рис. 1, результат работы программы – на рис. 2. Пользователь может задать число скрытых слоев в нейронной сети и число нейронов в каждом скрытом слое. Обучение нейронной сети осуществляется методом обратного распространения ошибок. Активационная функция – сигмоида.

 

Рисунок 1 – Параметры нейронной сети	Рисунок 2 – Обучение и работа сети

 

Список литературы

4. STOP.NET 3.0 – Система контроля и управления доступом: Руководство по инсталляции и администрированию. К: CARD Systems, 2001. – 30 с.

5. Ковалевский С.В. Создание и применение нейронных сетей для решения прикладных задач: Учебно-методическое пособие для студентов специальности «Интеллектуальные системы принятия решений» / С.В. Ковалевский, В.Б. Гитис. – Краматорск: ДГМА, 2008. – 75 c.

6. Мельников А.Ю. Объектно-ориентированный анализ и проектирование информационных систем: Учебное пособие / А.Ю. Мельников. – Краматорск: ДГМА, 2006. – 184 с.

 

ЕКОНОМІКА І ПІДПРИЄМНИЦТВО

РОЗРОБКА ШЛЯХІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ АСОРТИМЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

Ткаченко О.М., керівник доц. Гулик Т. В.

Національна металургійна академія України

 

Формування асортименту — проблема конкретних товарів, їх окремих серій, визначення співвідношень між «старими» і «новими» товарами, одиничного і серійного виробництва, «наукоємкими» і «звичними» товарами, упредметненими товарами ліцензіями і «ноу-хау». При формуванні асортименту виникають проблеми цін, якості, гарантій, сервісу, чи збирається виробник виконувати роль лідера в створенні принципово нових видів продуктів або вимушений слідувати за іншими виробниками Формування товарного асортименту підприємства потребує визначення його принципової спрямованості, обсягів і супутніх послуг. У сучасному виробництві всі ці напрямки тісно взаємопов’язані і не диференціюються. Тобто треба досягти компромісу між різними сферами виробничо-комерційної діяльності підприємства. У най­більш узагальненому вигляді система формування асортименту передбачає здійснення таких заходів: - визначення поточних і перспективних потреб споживачів, аналіз наявних способів використання продукції та особливостей поведінки споживача на відповідних ринках; - оцінка конкуруючих товарів-аналогів за тими ж напрямками; - критична оцінка власних виробів та конкуруючих товарів-аналогів з позицій покупців; - корегування асортименту у зв’язку зі змінами рівня конкурентоспроможності окремих товарів; - вивчення пропозицій щодо створення нових продуктів та поліпшення властивостей продукції, яка виробляється, а також нових способів та сфер використання товару; - розробка специфікацій нових або поліпшених продуктів відповідно до вимог покупців; - вивчення можливостей виробництва нової або модернізованої продукції з урахуванням можливих цін, собівартості, рентабельності; - розробка спеціальних рекомендацій для виробничих підрозділів щодо якості, найменування, пакування продукту згідно з результатами проведених випробувань виробу; - оцінювання та внесення змін до всього асортименту.

ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Пересунько О.Ю., керівник доц. Ігнашкіна Т.Б.

Національна металургійна академія України

 

Згідно даним офіційної статистичної звітності на національному рівні для характеристики інноваційної діяльності використовуються такі показники:

- кількість та частка інноваційно активних промислових підприємств;

- загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості;

- обсяг та джерела фінансування інноваційної діяльності;

- кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації;

- кількість впроваджених прогресивних технологічних процесів та освоєних нових видів продукції;

- обсяг реалізованої інноваційної продукції;

- кількість заявок, поданих на видачу охоронних документів, та кількість отриманих охоронних документів;

- кількість використаних винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій.

Щодо оцінки інноваційного потенціалу підприємства, то в науковому світі найбільш розповсюджене використання інтегральних (узагальнюючих, агрегованих) показників, що цілком є виправданим, враховуючи складність явища, яке проблематично оцінити якимось одним показником, можливість визначення рейтингу підприємств за інноваційним потенціалом і таке інше.

В загальному вигляді можна виділити два методичних підходи до визначення узагальнюючого показника інноваційного потенціалу:

- одноступенева система інтегрування - в один показник зводяться складові інноваційного потенціалу;

- багатоступенева система інтегрування:

o одиничні показники зводяться в групові, кількість яких відповідає чотирьом складовим інноваційного потенціалу;

o групові показники зводяться в один інтегральний.

 

підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємства

жуковіна І.Є., керівник доц. Семенова Т.В.

Національна металургійна академія України

Оцінка економічного потенціалу підприємства необхідна для забезпечення більш повного й раціонального його використання. Важливо охарактеризувати не тільки розташовуваний, але й фактично використовуваний обсяг ресурсів. Тому система показників економічного потенціалу металургійних підприємств повинна включати показники, що характеризують наявність, склад, стан ресурсів і показники ефективності використання ресурсів. При оцінці економічного потенціалу підприємства й ефективності його використання необхідно чітко представляти структуру потенціалу, основні характеристики складових елементів, їхнє співвідношення й використання в процесі виробництва. Важливо зрозуміти місце й роль матеріальних елементів економічного потенціалу, зв'язок їх з іншими компонентами.

Ресурсний потенціал - це сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних), навичок і можливостей керівників, фахівців та інших категорій виробничого потенціалу для виконання робіт (послуг), одержання максимального доходу або прибутку і забезпечення функціонування й розвитку підприємства або - сукупність економічних ресурсів і виробничих можливостей фірми, що можуть бути використані для досягнення цілей фірми і її розвитку. Як структурні компоненти ресурсного потенціалу підприємства варто виділити: природно-ресурсний, виробничо-майновий, фінансовий, трудовий й інноваційний потенціали.

Всі ресурси функціонують одночасно й в сукупності. Отже, закономірності розвитку потенціалу можуть бути розкриті не як окремо взяті закономірності розвитку його складових, а тільки як їх сполучення. Тому найбільш об'єктивним методом дослідження складу елементів ресурсного потенціалу підприємства як складової системи являється системний підхід.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Кабачек І.В., керівник доц. Гулик Т. В.

Національна металургійна академія України

 

Інвестиційні рішення належать до найбільш складних за процедурою вибору, вони засновані на багатоваріантній, багатокритерійній оцінці цілого ряду чинників і тенденцій, діючих, часто разноправлено. Для визначення інвестиційної привабливості існують різні методи.

Аналіз методів оцінки об’єктів інвестування, вживаних на сьогодні в зарубіжних країнах, дозволяє виділити декілька підходів до вибору об’єкту інвестування. При аналізі показників, що характеризують стан окремого підприємства, можна використовувати або дані розвитку галузі, в якій функціонує фірма, її фінансові показники, ефективність менеджменту і інші, або дані розвитку галузі, в якій функціонує фірма, її фінансові показники, ефективність менеджменту і інші, або оцінювати положення підприємства на фондовому ринку, біржовий курс його цінних паперів.

Перший напрям представляють прибічники школи фундаментального аналізу, які основним завданням ставлять доскональне вивчення балансів і інших фінансових документів, що публікуються компанією.

Другий напрям - технічний аналіз, який грунтується на ринкових цінних паперів, у тому числі показники попиту і пропозиції цінних паперів, вивченні динаміки курсової вартості, загальноринкових тенденцій руху курсів цінних паперів.

Прибічники технічної школи виходять з того, що в біржових курсах вже відбиті все ті відомості, які лише згодом публікуються в звітах фірм і стають об’єктом фундаментального аналізу. У центрі уваги технічного аналізу являється аналіз попиту і пропозиції цінних паперів на основі об’єму операцій по купівлі-продажу і динаміці курсів.

Принцип парето в управлінні виробничими запасами

Пересунчак Н.О., керівник ст. викл. Маценко А.А.

Національна металургійна академія України

 

У 1897 році італійський економіст Вільфред Парето виявив, що найбільша частина доходів і матеріальних цінностей належить меншій частині людей, причому розподіл багатства серед населення передбачувано незбалансований. Ця теорія набула розвитку у роботах Джорджа К. Ципфа. Згідно принципу Ципфа ресурси самоорганізуються так, що 20-30% будь-якого ресурсу виконують 70-80% діяльності, що пов’язана з цим ресурсом. Пропорція 80:20 є приблизною і в конкретних випадках може приймати різноманітні значення, але співвідношення обов’язково суттєво буде відрізнятися від 50:50. Даний принцип отримав багато назв: принцип Парето, закон Парето, правило 80/20, принцип найменшого зусилля, принцип дисбаланса. Подальші дослідження показали, що принцип Парето може бути застосований у будь-якій сфері діяльності людини, в тому числі – економічній.

На практиці принцип Парето реалізується через аналіз Парето, який більш відомий під назвою АВС-аналіз. Найбільш відомим є його використання в сфері матеріально-технічного забезпечення при управління виробничими запасами. При цьому зазначається, що 80% вартості запасів припадає на 20% найменувань.

У сучасній літературі, присвяченій управлінню запасами, АВС-аналіз згадується майже завжди. Але єдине, у чому співпадають думки авторів це те, що АВС-аналіз дозволяє розбити запаси на три групи. При цьому цілі такого розділення можуть бути різними. На нашу думку, запаси розбиваються на групи для цілей загального управління виробничими запасами, що включає в себе і контроль, і аналіз, і визначення розміру та структури запасів.

Іншим невирішеним питанням є визначення фактора або факторів, що покладені в основу такого розділення. Це можуть бути вартість, важливість для процесу виробництва, шкода від нестачі, частота витрачання, тривалість постачання і т.д. Вважаємо, що принцип Парето у методі АВС-аналізу реалізується лише у тому випадку, коли в основу розділення запасів покладено їх вартість. Але лише вартості для віднесення запасів до тієї чи іншої групи недостатньо. Тому можемо зазначити, що принцип Парето при управління виробничими запасами в сучасних умовах в чистому вигляді використовувати не можна.

 

Проблема класифікації виробничих запасів

Коваленко К.В., керівник ст. викл. Маценко А.А.

Національна металургійна академія України

 

Виробничі запаси (ВЗ) є одним з дуже важливих чинників ефективного управління підприємством. З одного боку вони забезпечують безперервність процесу виробництва, а з іншого, через їх формування та утримання підприємство несе певні матеріальні втрати, що у свою чергу, збільшує реальну вартість ВЗ [1]. Таким чином, лише ефективне управління запасами може дозволити підприємству при обмеженості ресурсів, які воно може залучити у ВЗ, не стикатися з проблемою нестачі товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу.

Управління ВЗ включає у себе декілька складових: облік, контроль, аналіз, оптимізація розміру та структури. У той же час, вбачається недоцільним з точки зору мінімізації витрат, приділяти однакову увагу усім без винятку складовим ВЗ [2, 3].

Саме тому проблема класифікації ВЗ є надзвичайно важливою і повинна вирішуватись на першому етапі формування комплексної системи управління ВЗ. Таким чином підприємство зможе приділити найбільшу увагу саме тим ТМЦ, що є найбільш важливими для виробничого процесу і в той же час не буде витрачати забагато ресурсів на управління ВЗ.

 

 

НОРМУВАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ, ЩО ЇХ ВКЛАДЕНО У ЗАПАСИ ОСНОВНИХ МАТЕРІАЛІВ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Веремєєва І.В., керівник ст. викл. Маценко А.А.

Національна металургійна академія України

 

Нормування є винятково важливою складовою системи управління ВЗ, оскільки підприємство, з одного боку, повинно прагнути мінімізувати розмір ВЗ для того, щоб знизити розмір „заморожених” обігових коштів. З іншого боку, за зростання розміру запасів зменшується ризик простоїв обладнання внаслідок нестачі сировини та матеріалів, і, відповідно, знижується ризик несвоєчасного виконання договірних зобов’язань. Зберігання додаткових запасів може стати підприємству дешевше ніж зрив виробничої програми, невиконання контрактів, штрафні санкції та втрата клієнтів.

Нормативні значення є економічно обґрунтованим еталоном, що його підприємство може використовувати при плануванні та аналізі своєї діяльності.

Таким чином, наявність ефективної методики нормування ВЗ, яка б дозволила найбільш точно встановити норматив обігових коштів, що їх вкладено у ВЗ, є надзвичайно важливим аспектом ефективного функціонування підприємства.

У 2000 році Державним комітетом промислової політики України було запропоновано методичні рекомендації щодо порядку визначення нормативу обігових коштів, у тому числі ВЗ. На наш погляд, запропонована методика дозволяє провести лише приблизні розрахунки, оскільки багато факторів не було враховано. Така методика, на наш погляд, повинна відображати усе різноманіття зв’язків підприємств-постачальників та підприємств-споживачів, а також змінні умови функціонування останніх.

Аналіз стану та використання виробничих запасів

Покуліта Т.В., керівник ст. викл. Маценко А.А.

Національна металургійна академія України

 

Прийняття ефективних управлінських рішень в області управління виробничими запасами багато в чому визначається якістю та повнотою аналізу стану та використання ВЗ. На нашу думку діагностика розміру та структури виробничих запасів необхідно виконувати за рядом факторів, що згруповані наступним чином:

1) маркетингові фактори (рівень та зміна цін на ресурси, кількість можливих постачальників, поява нових постачальників, пропозиція на ринку ТМЦ та його зміна і т.ін.);

2) фактори постачання (частота поставок, надійність постачання, час постачання, величина партії постачання та ін..);

3) фактори зберігання (розміри складського господарства, наявність та обсяг спеціалізованих складів для зберігання певних видів ТМЦ, швидкість підготовки ТМЦ до виробництва та ін..);

4) фактори виробництва (обсяги та коливання споживання в одиницю часу, номенклатура матеріальних ресурсів та ін..).

Проведення аналізу усіх перелічених вище факторів дозволяє визначити причину відхилень (якщо вони мали місце) розміру та структури запасів від оптимальних; виявити необхідність в перегляді існуючих норм та нормативів ВЗ; скласти та уточнити план матеріально-технічного забезпечення на наступний період.

 

ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПОБУДОВИ НА ПІДПРИЄМСТВІ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ ЗАПАСАМИ

Згонник О.І., керівник ст. викл. Маценко А.А.

Національна металургійна академія України

 

Сьогодні, коли більшість промислових підприємств відчуває брак оборотних коштів, а залучення додаткових кредитів, утруднено, з одного боку, їх високою вартістю, а з іншого, – і без того досить високою кредиторською заборгованістю, на перший план стає (виходить) проблема підвищення ефективності використання як обігових коштів в цілому, так і їх складових елементів.

Виробничі запаси (ВЗ), і, зокрема, основні матеріали, складаючи більшу частину обігових коштів, є важливим фактором стабільної та ефективної роботи підприємства. Однак, ефективність їх використання дуже низька. Це пов’язано, насамперед, з відсутністю на підприємстві, як такої, політики управління ВЗ.

Сучасна концепція управління ВЗ передбачає координацію зусиль низки служб промислового підприємства: відділу закупок, складського господарства, фінансового відділа, бухгалтерії, виробничих цехів. Кінцевою метою роботи цих підрозділів є оптимізація розміру ВЗ. Для підтримки розміру запасів на оптимальному рівні необхідно створити на підприємстві систему управління ВЗ, яка б включала в себе такі компоненти як оперативний облік, аналіз стану і використання ВЗ, нормування і планування ВЗ.

Лише така система дозволить гармонізувати підчас різноспрямовані цілі усіх підрозділів виробничого підприємства і визначити оптимальній розмір, вартість, структуру ВЗ і в подальшому управляти ними, оперативно та ефективно вирішуючи усі нагальні питання матеріального забезпечення підприємства.

 

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Горбенко М. О., керівник доц. Гулик Т. В.

Національна металургійна академія України

Сучасні умови господарювання стають більш жорсткішими. Посилення глобальної конкуренції призводить до значної втрати частки світових ринків вітчизняними підприємствами, більшість з яких нездатні до швидкої адаптації в умовах постійних змін зовнішнього середовища.

Повільні темпи оновлення виробничого потенціалу, невідповідність обсягів і якості виробленої продукції сучасним вимогам, використання застарілих технологій виробництва та техніки, а також неефективні методи управління обумовлюють необхідність проведення реструктуризації підприємств.

Проте, коли вітчизняні підприємства найбільше потребують кардинальних змін та активують процеси реструктуризації, вони зіштовхуються з новою проблемою: ці процеси відбуваються за різними ступенями інтенсивності та показниками результативності. Причиною цього, зокрема, є недосконалість методичного забезпечення процесу реструктуризації промислового підприємства.

Тому, для вирішення цієї проблеми, необхідно:

1. провести критичний аналіз існуючих наукових праць, присвячених процесу реструктуризації;

2. визначити спрямованість складових перетворень процесу реструктуризації та послідовність етапів реструктуризації промислового підприємства;

3. виявити специфічні проблеми функціонування промислового підприємства, що впливають на особливості його реструктуризації;

4. запропонувати удосконалення методичного забезпечення процесу реструктуризації відповідно до проведених досліджень.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВНИХ ІННОВАЦІЙНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Пономаренко Н.В., керівник доц. Гулик Т. В.

Національна металургійна академія України

Інновації у ринковій економіці є одним із наймогутніших важелів конкурентної боротьби, оскільки надають можливість перевершити конкурентів за рахунок більш ефективних технологічних процесів або більш високої якості продукції чи послуг, а інноваційний шлях розвитку дозволить економіці вийти з затяжної кризи і забезпечити Україні гідне місце у світовому співтоваристві. Тобто конкурентоспроможність на світовому ринку все більше залежить від продукції, в основі якої лежать нові знання. Як у минулому промисловість залежала від доступу до природних ресурсів, так сьогодні індустрія має потребу в науці, нововведеннях, освіті. Розвиток продуктивних сил відбуваються при тісній взаємодії науки і нових технологій з виробництвом. Тільки радикальні заходи для впровадження нових технічних і технологічних рішень, здатні випускати конкурентоспроможні товари.

Хоча більшість вітчизняних технологій не поступається за ефективністю та економічністю кращім досягненням європейських держав, наявне устаткування переважно має низькі техніко-економічні показники (велику матеріало- та енергомісткість, невисоку продуктивність), що призводить до підвищення собівартості та зниження якості продукції. До того ж, вітчизняне машинобудування майже не випускає технологічні комплекси для розфасовування й пакування харчових продуктів, відсутні досконалі технології та устаткування для виробництва тарно-пакувальних матеріалів, поліграфічної продукції та фарб, що робить харчову промисловість залежною від імпорту. Тому доводиться завозити значну кількість устаткування з інших країн.

Підприємствам варто провести технічну реструктуризацію, яка має забезпечити відповідний рівень виробничого потенціалу, дозволить виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ВАРТОСТІ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Задоян Х.Р., керівник доц. Кирилюк В. С.

Національна металургійна академія України

Оскільки нематеріальна складова в умовах сьогодення відіграє важливу роль у зростанні ринкової вартості підприємств, питання оцінки нематеріальних активів підприємств та ефективності їх використання набувають особливої актуальності.

Проведення оцінки нематеріальних активів підприємств може здійснюватися з метою:

• визначення вартості підприємства;

• управління нематеріальними активами.

Для визначення вартості підприємства проведення оцінки нематеріальних активів здійснюють, як пра­вило, за їх сукупністю в цілому, для управління – за окремими їхніми складовим.

Вивчення діючої практики свідчить про існування двох видів оцінки нематеріальних активів: експертної та бухгалтерської. Отже, важливим аспектом дослідження є проведення детального аналізу кожного з них.

Питання бухгалтерської оцінки нематеріальних активів розкрито в економічній літературі з позиції висвітлення вимог нормативних документів. Щодо експертної оцінки нематеріальних активів, то в економічній літературі виділяють три методичні підходи до визначення вартості нематеріальних активів, а саме: порівняльний (ринковий), доходний та витратний. У рамках кожного з підходів використову­ють різні методи оцінки.

Для оцінювання нематеріальних активів промислових підприємств найбільш прийнятним є доходний підхід. Він заснований на доходах, які очікує отримати власник об’єкта оцінки. У рамках цього підходу оцінювач повинен виділити грошовий потік, який належить до нематеріального активу, щоб визначити вартість НМА за допомогою звичайних методів дохідного підходу (капіталізація або дисконтування).

 

РОЗРОБКА НОВИХ ТОВАРІВ З МЕТОЮ РОЗШИРЕННЯ АСОРТИМЕНТУ ПРОДУКЦІЇ.

Уласевич А. О., керівник доц. Гулик Т. В.

Національна металургійна академія України

Розробка нових товарів з метою розширення асортименту продукції.
Фірма повинна уміти створювати нові товари і уміло управляти їхнім виробництвом з обліком швидко змінних смаків, змін в технології їх виготовлення і в настрої конкурентів. За час свого існування будь-який товар проходить так званий життєвий цикл, що складається з наступних етапів: виведення товару на ринок; зростання товару; зрілість товару; старіння товару.

Існування чотирьох етапів життєвого циклу товару ставить перед фірмою задачу своєчасного вишукування нових виробів з ціллю заміни товару, що знаходиться у стадії старіння. Іншими словами, фірма повинна постійно вирішувати непросту проблему створення товарів-новинок. Одночасно фірма-виробник повинна вміло працювати з вже існуючими товарами на кожній стадії їхнього життєвого циклу, тобто вирішувати задачу стратегічного підходу на всіх етапах життєвого циклу даного товару. Не можна вдаватися до крайності і концентрувати всі зусилля фірми, наприклад, тільки на створенні новинок або, навпаки, направляти всю енергію на роботу з існуючими товарами в збиток розробці достатньої кількості перспективних товарів-новинок/

Покупцю постійно потрібні нові, вдосконалені вироби. Слід пам'ятати, що конкуренти зроблять все, щоб забезпечити потенційних покупців цими новинками. Звідси можна зробити висновок, що кожній солідній фірмі необхідна власна програма розробки нових виробів. При цьому проблема новинки може бути вирішена шляхом її придбання із сторони, тобто компанія, купує цілком якусь фірму, патент або ліцензію, на виробництво чужого товару. Вважається, що близько 40% всіх пропонованих новинок на ринку товарів широкого споживання терплять невдачу, а у разі ринку товарів промислового призначення і ринку послуг ці показники складають 20 і 18% відповідно. Новинки терплять невдачу із декількох причин. Наприклад, керівництво фірми-виробника може піти на створення нової розробки навіть не дивлячись на негативні результати попередніх досліджень фахівців по маркетингу. Іноді навіть при доброму первинному задумі новий товар терпить невдачу через неправильну оцінку об'єму ринкових продажів. Не виключений і варіант, при якому товар в реальному виконанні виявився далеким від початкової ідеї. Неправильно вибрана стратегія в рекламі нового товару або дуже висока ціна також можуть бути причинами невдачі новинки. У ряді випадків витрати на розробку нового виробу виявляються значно вище розрахункових і не окупаються при реальних об'ємах його продажу.

Фірма-розробник, з одного боку, стоїть перед необхідністю розробляти новинки, тоді як, з другого боку, шанси на успіх відносно невеликі. Часткове розв'язання цієї дилеми можливо тільки при цілеспрямованій організаційній орієнтації фірми на роботу з новими виробами.

 

ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Мовсесова О.Г., керівник доц. Сомова Л.І.

Національна металургійна академія України

Проблема ефективного функціонування підприємств ВПК в ринкових умовах змушує їх постійно оцінювати ефективність обраних напрямів диверсифікації виробництва, здійснювати пошук раціональних варіантів диверсифікації.

Особливістю підприємств ВПК є високий рівень технологічної спеціалізації виробництва, наявність великої кількості унікального обладнання, значний науково-дослідницький потенціал, тривалі цикли розробки продукції та нееластичний характер попиту на неї, детальна регламентація діяльності та специфічна організаційно-управлінська структура, досить вагомі накладні витрати, державна (казенна) форма власності та інші.

Запропоновано покроковий механізм визначення напрямів диверсифікації підприємств військово-промислового комплексу, який передбачає, по-перше, встановлення особливостей підприємств ВПК, що впливають на подальший вибір стратегії диверсифікації та групування потенційно можливих напрямів. По-друге, формування масиву первинних даних, за допомогою яких визначаються показники вихідного фінансового стану і частки підприємства на ринку. По-третє – побудову матриці «Вибір напрямів диверсифікації підприємств ВПК». По-четверте, визначення найбільш ефективних напрямів диверсифікації. По-п’яте, розподіл капіталу між окремими напрямами диверсифікації з використанням математичної моделі. По-шосте, розрахунок економічного ефекту від впровадження заходів по диверсифікації для підприємств ВПК.

Сформульований шестикроковий механізм вибору напрямів диверсифікації дозволить підприємствам ВПК обрати оптимальний варіант диверсифікації, впровадження якої надає ряд можливостей, таких як: проникнення у нові сфери діяльності, мінімізація ризиків через урізноманітнення форм діяльності, видів товарів та послуг, груп фінансових інструментів тощо.

 

ОБҐРУНТУВАННЯ ЕТАПІВ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Хитько М.М., асистент

Національна металургійна академія України

У даний час накопичений значний об'єм методичних засобів і інструментів, що використовуються підприємствами для стратегічного планування. Проте широкий вибір інструментарію стратегічного планування більшою мірою орієнтований на проведення стратегічного аналізу (модель «П'ять сил конкуренції» М. Портера, модель ділового аналізу PIMS, модель Артура Д. Літла (АДЛ) та ін.) та розробку стратегій по продуктам (матриця консультативної групи Бостона (БКГ), модель життєвого циклу товару (ЖЦТ), графік прибутковості «Майсигми» і так далі

Аналіз і систематизація основних концептуальних підходів до стратегічного планування дозволив констатувати наявність типових процедур, характерних для стратегічного планування. Практично всі фахівці пропонують однакові інструменти даного процесу. Відмінність полягає в тому, що послідовність їх використання залежить від підходу до порядку етапів стратегічного планування.

Стратегічне планування дає можливість власникам і керівникам підприємства визначитися з напрямами і темпами розвитку бізнесу, окреслити глобальні тенденції ринку, зрозуміти, які організаційні і структурні зміни повинні статися на підприємстві, щоб воно стало конкурентоздатним, в чому його переваги і які дії необхідно зробити для його успішного розвитку.

Суть стратегічного планування полягає у визначенні цілей функціонування підприємства, шляхів і способів їх досягнення з врахуванням перспектив розвитку зовнішнього середовища, а також ресурсів, що є на підприємстві (трудових, фінансових, матеріально-технічних і інформаційних).

Виходячи з суті стратегічного планування, можна виділити наступні його етапи: прогнозування, моделювання, програмування. Ці етапи є послідовними та передбачають розробку стратегій різних рівнів з використанням широкого кола спеціалізованого інструментарію.

Традиційні методики стратегічного планування не передбачають виділення етапів формування стратегії різних рівнів та структуризації інструментарію для їх розробки. Виділення рівнів стратегії виникає лише на етапі розподілу ресурсів. З нашої точки зору це необґрунтоване, оскільки кожен з рівнів стратегії передбачає вирішення певних питання для різних об’єктів управління. Так корпоративна стратегія розробляється для всього підприємства; конкурентні стратегії розробляються за окремими бізнес-напрямками чи сферами діяльності; функціональна стратегій - для кожної з функціональних підсистем (філій, підрозділів, служб) підприємства.

 

АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНУ

Литвиненко C.А., керівник ст. викл. Кербікова А.С.

Національна металургійна академія України

 

Економіка Україна більше за інші країни регіону постраждала від кризи - падіння ВВП у 2009 році склало 15,1%. Незважаючи на те, що світова економіка почала відновлюватись, наслідки кризи ще будуть довго відчуватися, зокрема, у фінансовому секторі.

Україна покращила свій рейтинг лише за трьома складовими конкурентоспроможності. Країна посіла 49-е місце за ефективністю ринку праці, 29-е місце за розміром ринку і 78-е місце за складовою «інфраструктура». Так, покращення рейтингу ефективності ринку праці на п’ять пунктів пояснюється більшою гнучкістю визначення заробітних плат у країні (перехід з 61-го на 52-е місце в глобальному рейтингу). Дійсно, реальне падіння заробітної плати в Україні було дуже різким і склало 9% у 2009 році. Водночас рейтинг також вказує на погіршення відносин між роботодавцями і працівниками, що імовірно пояснюється болючістю процесу зниження заробітних плат і скорочення персоналу під час кризи для обох сторін.

Позиції України в міжнародному рейтингу Всесвітнього банку«Doing Business 2010», показники якого також входять до ІГК, практично не покращились. Україна посідає 142-е місце (зі 183 країн) за простотою веденнябізнесу. Тому регуляторна гільйотина і досі є однією зключових реформ, що необхідні країні.У порівнянні з минулим роком українські регіони розташувались відносно рівномірно в рейтингу.

ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНОГО ОБСЯГУ ПОСТАЧАННЯ У РАЗІ ШТРАФНИХ СИТУАЦІЙ

Шерстюк А.О., керівник доц. Сомова Л.І.

Національна металургійна академія України

 

В умовах сьогодення зростає роль та значення оптимізації запасів – однієї із вагомих складових, що забезпечують ефективний товарорух і тим самим зростання конкурентоздатності суб’єктів господарювання. Для пошуку оптимального обсягу постачання економістами різних країн запропоновано досить широкий діапазон економіко-математичних моделей, що мають як свої переваги,так і вади. Загострення фінансово-економічної кризи спонукало підприємства більше уваги приділяти питанню зменшення штрафних збитків,котрі виникають у разі,коли рівень запасів стає від’ємним. Аналіз наукових публікацій з даного питання свідчить, що існує декілька видів штрафних збитків, серед яких домінують збитки, пропорційні обсягу відстрочених замовлень, та збитки, пропорційні обсягу заборгованості по постачанням. На основі теорії управління запасами з використанням (s,S) – стратегії поповнювання обґрунтовано механізм корегування середнього значення витрат на поповнювання запасів у одиницю часу, який ураховує економічні збитки різних видів, що дозволило уточнити оптимальні параметри моделі економного розміру замовлення. Урахування суб’єктами господарювання економічних збитків, що виникають у штрафних ситуаціях, сприятиме розробці більш обґрунтованої стратегії їх оптимального управління, а отже дозволить більш ефективно використовувати наявні ресурси та зменшувати витрати виробництва.

 

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНки ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Кедринська В.Б., керівник доц. Душина Л.М.

Національна металургійна академія України

 

Оцінка інвестиційної привабливості промислового підприємства являє собою цілеспрямований упорядкований процес визначення вартості об'єкта в грошовому вираженні з урахуванням факторів, що впливають на неї, у конкретний момент часу в умовах конкретного ринку.

Існують три основні групи методик, що дозволяють провести оцінку інвестиційної привабливості підприємства. Єдиного загальновизнаного підходу не існує. Кожний інвестор за своїм розсудом може використати власні методики й підходи.

Оцінку інвестиційної привабливості підприємства оцінювач може здійснювати за допомогою наступних трьох підходів:

1) дохідний підхід;

2) витратний (майновий) підхід;

3) порівняльний (ринковий) підхід.

Дохідний підхід вважається найбільш прийнятним з погляду інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає гроші в діюче підприємство, купує потік майбутніх доходів або вільних коштів, що дозволяє йому окупити вкладені кошти, дістати прибуток і підвищити свій добробут.

витратний підхід в оцінці інвестиційної привабливості підприємства розглядає його вартість із погляду понесених витрат. Існує два основних методи в рамках витратного підходу, засновані на вартості активів:

1. Метод чистої вартості активів. При цьому методі активи й пасиви підприємства корегуються до їх оцінної ринкової вартості, і цим визначається сукупна вартість акціонерного капіталу підприємства.

2. Метод ліквідаційної вартості. При цьому методі чистий виторг, одержуваний після ліквідації активів підприємства й виплати заборгованості, дисконтується (приводиться) до поточної вартості.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості підприємства визначає вартість підприємства з погляду того, за якою ціною активи підприємства (або весь майновий комплекс) можуть бути продані на ринку. Орієнтовну вартість об'єкта оцінювач може одержати шляхом проведення аналізу недавно укладених угод відносно купівлі-продажу аналогічних об'єктів.

Порівняльний підхід заснований на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення. Дані по аналогічних угодах рівняються з оцінюваними. Переваги й недоліки оцінюваних активів у порівнянні з обраними аналогами враховуються за допомогою введення відповідних виправлень.

 

НАПРЯМИ І ТЕНДЕНЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В МЕТАЛУРГІЙНОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Шишкіна А.В., асистент

Національна металургійна академія України

 

В умовах жорсткої конкуренції немало важливим факторами, що дозволяють вітчизняним металургійним підприємствам займати стійки позиції на ринку, є виробництво високоякісної продукції, впровадження нових сучасних та екологічно безпечних технологій та обладнання. Реалізація основних принципів охорони навколишнього природного середовища, закладених у рішеннях міжнародних угод і конференцій, у вітчизняних законах і законодавчих актах, найчастіше неможлива через надзвичайну обмеженість ресурсів.

Залучення інвестицій в Українську економіку є необхідною умовою її відродження. На етапі зростання економіки виникає особлива необхідність у використанні прямих інвестицій як українських, так і зарубіжних партнерів.

Одним з шляхів наповнення інвестиційних потреб фінансами може бути участь в міжнародній торгівлі викидами. Натепер поновлена повноцінна участь нашої країни в торгівлі викидами.

Україна є найбільшим продавцем квот в світі, в 2010-2011 роках зайняв приблизно 56% світового ринку. Це надало можливість протягом минулого року отримати приблизно 300 млн. євро.

Ще однією перевагою участі в кіотському протоколі є можливість участі в програмах співпраці – проектах спільного здійснення по зменшенню викидів, що реалізуються в одній з країн партнерів за рахунок іншої.

Наприкінці 2011 року були схвалені такі крупні проекти:

— сталеплавильний модуль комплексу “Дніпросталь” (дугова електропіч і дві машини безперервного литва заготовок);

— реконструкція аглодоменних потужностей, киснево-конвертерного цеху і утилізація доменного газу і тепла, що відходить, на “Запоріжсталі;

— модернізація основного виробництва на Дніпровському ім. Дзержінського і Алчевськом меткомбінатах;

— комплексна модернізація сталеплавильних потужностей на “Донецьксталі”.

Проектів спільного здійснення може бути набагато більше — від закриття мартенів, що розтягнулося на десятиліття, на “Запоріжсталі до повсюдної реорганізації прокатних потужностей. Також варто задіювати механізми Кіотського протоколу для запуску програм енергозбереження.

Можна відзначити, що залучення подібного додаткового фінансування також вельми корисно в дійсних умовах подорожчання кредитних ресурсів.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОГО ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ АСОРТИМЕНТОМ ПІДПРИЄМСТВА

Некрітюк І. керівник доц. ГвоздєваТ.М.

Національна металургійна академія України

 

Управління асортиментом продукції на промислових підприємствах, найчастіше, відбувається інтуїтивно, а не на основі використання наукових методів. При виборі стратегії управління асортиментом необхідно враховувати фактори, пов'язані з ринковою ситуацією, з цілями підприємства і з ресурсами підприємства. Відповідно до цього стратегічні методи управління асортиментом поділяються на три групи: методи аналізу ринкової ситуації, методи формування асортиментної стратегії та методи оптимізації.

Найбільш поширеними методами першої групи є SWOT-аналіз, концепція життєвого циклу товару, концепція кривої досвіду, модель п'яти сил конкуренції Портера.

До наступної групи стратегічних методів відносяться методи, що дозволяють сформулювати альтернативи асортименту, виходячи із забезпечення зростання та розвитку підприємства, зниження ризику і зміцнення його ринкових позицій.

Призначення третьої групи методів - оптимізація товарного асортименту не тільки по відношенню до зовнішнього середовища і цілям підприємства, але і його ресурсів і можливостей. Загальна ідея цих моделей - представлення продуктового портфеля у вигляді неоднорідних груп, серед яких одні товарні групи можуть стати джерелами майбутнього росту компанії, але потребують додаткових інвестицій, інші групи забезпечують стабільність розвитку компанії і є джерелами інвестицій, треті групи малоперспективні для подальшого розвитку як в короткостроковому, так і довгостроковому плані. Для цього доцільно використовувати такі методи економічного аналізу асортименту, як АВС-аналіз, XYZ-аналіз та ін..

Комплексне застосування різних методів. підвищить точність прогнозу і ефективність в управлінні асортиментом підприємства.

 

ПРОБЛЕМИ, МОЖЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНВЕСТУВАННЯ У АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

Гончарук В. В., керівник доц. Гвоздєва Т. М.

Національна металургійна академія України

 

Аграрний сектор України стає привабливим для зарубіжних інвесторів. За підрахунками профільного міністерства, агропромисловому комплексу необхідно близько 20 мільярдів доларів. Тільки за останні 18 років надійшло лише 2,5 мільярда. На думку іноземних експертів, в 2010-2012 рр. українські аграрії можуть залучити 1,87 млрд. доларів.

Збільшення інвестиційної привабливості агропромислового комплексу є основним способом вирішення наявних проблем економіки, включаючи її аграрний сектор.

Основним завданням для успішної реалізації інвестиційних проектів у АПК є забезпечення правової бази формування сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату в аграрному комплексі, розробка наукових основ структурної та інвестиційної політики, сприяння залученню прямих іноземних інвестицій в АПК, особливо за допомогою податкового законодавства, визначення основних напрямів в цілях розвитку регіонів та зміцнення національного інвестиційного потенціалу в АПК України; шляхом реформ інтегруватися в продовольчий ринок світового рівня.

Тенденції на ринку агроінвестицій вказують, що з періодом посилиться конкуренція в секторі тваринницької продукції. Слід зазначити, що на сьогоднішній день в Україні потенціал споживання продуктів харчування використаний максимум на 30%. Споживання буде рости разом з ростом добробуту українців. Позитивно на інвестиції впливає і значний людський ресурс, так як більше 30% населення живе в сільській місцевості та ця частка може бути зайнята в агровиробництві.

Однак існує ряд факторів, які утримують приплив інвестицій. В першу чергу - це невирішене земельне питання, стихійність в процесах оренди та купівлі-продажу землі. Так, нераціональна структура виробництва та інтенсивні технології в рослинництві призводять до порушення науково доведених систем ведення сільського господарства, монокультурізациі землеробства, деградації сільгоспугідь. Велике число нереалізованих інвест-проектів в аграрній сфері і невеликі обсяги залучених коштів сигналізують про слабкість української фінансової системи і високі ризики.

 

ЩОДО НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

Письменна О.О., асистент

Національна металургійна академія України

Оборотні кошти підприємства з метою планування їх величини традиційно поділяють на нормовані, та ненормовані, значну частку яких складає дебіторська заборгованість. В сучасних умовах, коли підприємства, з одного боку, відчувають дефіцит оборотних коштів а, з іншого боку, дебіторська заборгованість є активом, що може бути реалізованим на фінансовому ринку, виникає необхідність розробки методів та інструментів управління, і в тому числі нормування дебіторської заборгованості.

До факторів, що мають бути враховані при нормуванні дебіторської заборгованості слід віднести тривалість фінансового циклу (період обороту), частку сумнівних боргів, термін оплати товарів, що обумовлений контрактом, можливу втрату вартості дебіторською заборгованістю через інфляційні процеси тощо.

Нормування всіх статей оборотних активів підприємства дозволить йому підвищити ефективність управління оборотними коштами за рахунок виявлення резервів зменшення розміру їх окремих елементів, побудови найбільш оптимальної їх структури, виходячи зі специфіки діяльності даного підприємства.

 

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ «ЕКОНОМІЧНИЙ РИЗИК»

Оніщенко Ю.В.- аспірант, керівник доц.Кирилюк В.С., Національна металургійна академія України

Побудова системи прийняття стратегічних рішень завжди відбувається в умовах багатоваріантності вибору. У кожної альтернативи можуть бути різні наслідки, що утворюються під впливом зовнішнього і внутрішнього бізнес-оточення підприємства, які формують ступінь невизначеності в кінцевих результатах прийнятих рішень. Багатоваріантність вибору забезпечує належну ступінь гнучкості, необхідну для виживання в динамічних ринкових умовах, тому її слід відносити до позитивних сторін системи прийняття рішень. Отже, негативні наслідки, можливі тільки при ігноруванні невизначеності і факторів, що її утворюють.

У класичній економічній теорії саме поняття «ризик» та, зокрема, «економічний ризик», пов'язують з негативними наслідками і виділяють його в приватну фінансову категорію, що утворить більш загальну - невизначеність. Стосовно до прийняття стратегічних рішень Г.Б. Клейнер подає таке визначення ризику: "Ризик - це можливість таких наслідків прийнятих стратегічних рішень, при яких поставлені цілі частково або повністю не досягаються». [1] В роботі Ф. Найта «Ризик, невизначеність і прибуток» вперше була висловлена ​​думка про ризик як кількісної мірою невизначеності. У працях О. Моргенштейн і Дж. Неймана також були розроблені питання теорії ризику, що відображають взаємозв'язок понять «невизначеність» і «ризик». [2]

Як економічну категорію ризик можна представити як подія, яка може відбутися або не відбутися, за умови генерації трьох вихідних економічних результатів: негативний (програш, збиток, збиток); нульовий; позитивний (виграш, вигода, прибуток). [1,2] Такий поділ визначається значимістю наслідків результатів, отриманих під впливом невизначеності. Отже, за умови існування ймовірність успішного результату, протилежними ризику є поняття «шанс» і «сила».

Література:

1. Веснин В.Р., Кафидов В. В. «Стратегическое управление» // Учебное пособие. Изд.: Питер.- 2009, 254 с.

2. Найт Ф.Х. «Риск, неопределенность и прибыль»// Перевод с англ. М.: Дело.- 2003г.-370 с.

 

ШЛЯХИ ЗМЕНШЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Шатохін А.Л., керівник доц. Ігнашкіна Т.Б.

Національна металургійна академія України

На сьогоднішній день одна з основних проблем, яку намагається вирішити українська промисловість, - це зменшення енергетичної залежності. Тому проблеми енергозбереження та енергоефективності, беззаперечно, є актуальними. За даними Міжнародного енергетичного агентства енергоємність ВВП в Україні складає 0,4 кг нафтового еквіваленту на 1 дол. США, тобто в 2,5 рази перевищує рівень енергоємності розвинених країн світу. Головним споживачем паливно-енергетичних ресурсів є підприємства чорної металургії, загальне споживання якими паливно-енергетичних ресурсів складає близько 52 млн. т умовного палива. З точки зору енергоємності виробництва значна кількість доменних та сталеплавильних цехів є найбільш відсталими. Використання старого устаткування у сталеплавильному виробництві відчутне. Майже 45% сталі виплавляється у мартенівських печах, які збереглися лише в Росії. Така ситуація склалася завдяки недостатньому використанню нових технологій та техніки в промисловості, наприклад, пиловугільного палива (ПВП) у доменних печах. Для зрівняння, в середньому витрати ПВП в Україні складають 17, в ЄС - 104, у Китаї - 120 кг/т.

До основних напрямів підвищення енергоефективності та енергозбереження у металургійному комплексі можна віднести:

- використання у виробництві вторинних енергоресурсів;

- використання домішок пилоподібного вугілля в доменному виробництві;

- заміна мартенівської технології виплавки сталі технологією конверторної виплавки;

- впровадження технології доменної плавки чавуну із вдуванням,гарячих поновлюваних газів на холодному технологічному кисні й пиловугільній суміші;

- підтримка ефективно працюючих виробничих потужностей та розвиток сировинної бази чорної та кольорової металургії;

- модернізація та технічне переоснащення підприємств галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу.

Отже, впровадження енергозберігаючих технологій та ефективне використання енергетичних ресурсів в гірничо-металургійному комплексі забезпечить зменшення енергетичної залежності промисловості України та ефективне виробництво високотехнологічної, конкурентноспроможної продукції.