Форми організації технологічних процесів складання

На вибір форми організації технологічного процесу складання впливає не тільки тип виробництва, а і складність технологічної схеми складання, схема членування виробу, його розміри. На першому рівні класифікації можна виділити такі три організаційні форми складання (рисунок 1.11).

Рисунок 1.11 - Організаційні форми складання

У свою чергу непотокове складання може бути таким (рисунок 1.12).

Рисунок 1.12 - Види непотокового складання

Непотокове стаціонарне складання характеризується тим, що виріб, який складають, залишається впродовж всього процесу складання на одному робочому місці з установкою базової деталі на стенді або просто на підлозі. Усі необхідні для складання деталі, складальні одиниці і комплектуючі вироби надходять на це робоче місце.

Цей вид складання може виконуватися без розчленовування складальних робіт, коли все складання робиться одним робітником або бригадою від початку до кінця, тобто має місце загальне складання. Якщо складання здійснює бригада, то закріплення окремих складальних переходів за робітниками здійснює бригадир. Таке складання застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництвах при складанні дрібних виробів (одним робітником), а також в одиничному виробництві при складанні середніх і великих виробів бригадою.

Непотокове стаціонарне складання з розчленовуванням складальних робіт передбачає наявність, крім загального, ще і вузлового складання. При цьому складальні одиниці 1-го, 2-го і так далі порядків складають паралельно різні складальники або цілі бригади. Такий вид складання доцільний для складання середніх і великих виробів у дрібносерійному виробництві.

Непотокове рухоме складання характеризується послідовним переміщенням виробу, що складають, від одного робочого місця до іншого.

Технологічний процес при цьому розбивається на операції, які виконуються одним робітником або невеликою бригадою.

Переміщення виробу може бути вільним, коли в міру закінчення виконання операції воно переміщується на наступне робоче місце вручну або за допомогою підйомно-транспортних механізмів.

Складання з примусовим переміщенням виробу, що збирається, передбачає його переміщення за допомогою конвеєра або візків, замкнутою транспортною системою з привідним ланцюгом. Непотокове рухоме складання доцільне в серійному виробництві при збільшенні серії ближче до середньосерійного типу.

Потокове складання, а воно завжди передбачає розчленовування складальних робіт, може бути реалізоване в таких варіантах (рисунок 1.13):

Потокове стаціонарне складання застосовується при складанні великих і громіздких виробів, наприклад, важких верстатів, судових дизелів, літаків і тому подібних. При цьому видові складання усі вироби, що складають, знаходяться на одному місці нерухомо, а робітники або бригади одночасно переходять від одного об'єкта, що складають, до наступного через періоди часу, що дорівнюють такту. Кожен робітник або бригада на кожному з об'єктів, що складають, виконують ту саму операцію. Межі застосування - середньосерійне виробництво великих виробів.

Потокове рухоме складання стає доцільним в умовах великосерійного і масового виробництва. Як правило, тривалість складальних операцій дорівнює або кратна такту. При цьому на більш тривалих операціях паралельно працюють декілька складальників.

Рисунок 1.13 – Види потокового складання

Потокове складання може бути організоване з вільним або з примусовим переміщенням об'єкта. У першому випадку робітник передає виріб, що складають, на наступну операцію в міру виконання власного обсягу робіт, а в другому - момент переміщення виробу визначається сигналом (світловим або звуковим) після чого починається примусове періодичне переміщення конвеєра. В деяких випадках конвеєр рухається безупинно з швидкістю, що доволяє виконати обсяг робіт, передбачений на операцію, за час проходження об'єкта складання повз зону робочого місця.

Таким чином, міжопераційне переміщення виробу, що складають, здійснюється:

- вручну або за допомогою візків, похилого лотка або рольганга;

- за допомогою конвеєра з періодичним переміщенням, у період зупинки якого робиться виконання складальних операцій;

- за допомогою конвеєра, що безупинно рухається, зі швидкістю, що забезпечує можливість виконання складальних операцій (швидкість руху такого конвеєра 0,25-3,5 м/хв).

Розглянуті вище організаційні форми складання можна звести в таблицю

(таблиця 1.1).

Питання для самоперевірки

1 Значення технології машинобудування для розвитку суспільства.

2 Назвіть провідних вчених в галузі технології машинобудування та їхній внесок в розвиток цієї науки.

3 Види виробів.

4. Виробничий процес та його структура.

5 Технологічний процес та його структура.

6 Технічна підготовка виробництва.

7 Види технологічних процесів.

8 Сутність типізації та групового методу обробки.

9 Методи і форми організації технологічних процесів механічної обробки в різних типах виробництва. Такт випуску виробів.

10 Методи і форми організації технологічних процесів складання в різних типах виробництва.

Таблиця 1.1 – Організаційні форми складання

Ознаки, що визначають форму організації складання

Тип виробництва

одинич- ний

дрібно серійний

середньосерійний

велико серійний

масовий

Розмір виробів

дрібні

середні

великі

Потокове складання

Непотокове складання

Стаціонарне складання

Рухоме складання

Без розчленування складальних робіт

З розчленуванням складальних робіт

З вільним переміщенням об'єкта складання

З примусовим переміщенням об'єкта складання

Переміщення бригад складальників

ТЕМА 2 ОСНОВИ БАЗУВАННЯ

2.1 Класифікація поверхонь.

2.2 Основи базування виробів.

2.3 Класифікація баз і приклади їхньої реалізації.

2.4 Умовні позначення баз у технологічній документації.

2.5 Типові схеми базування.

2.6 Правила вибору баз.

Класифікація поверхонь

Уся множина поверхонь деталей зводитися до трьох видів:

- виконавчі;

- базові;

- вільні.

ВИКОНАВЧІ - поверхні, за допомогою яких виріб виконує своє службове призначення безпосередньо (поверхня шківа, що стикається з приводним пасом, поверхня різі в гвинтових механізмах, робоча поверхня зубів коліс, поверхні лопаток, що взаємодіють із робочим середовищем у твердому, рідкому, газоподібному станах, поверхні відбивачів світлових, теплових і інших потоків).

БАЗОВІ - поверхні, за допомогою яких визначається положення даного виробу у виробі більш високого рівня або положення інших виробів, що приєднуються до нього.

ВІЛЬНІ - поверхні, що не стикаються з поверхнями інших виробів, але визначають габарити, масу, жорсткість і інші параметри деталей. Ці поверхні можуть підлягати обробці, а можуть не оброблятися, тобто залишатися в стані вихідної заготовки.

Усі ці поверхні утворюють множину поверхонь, що сполучаються і не сполучаються. Перші виконують певні функції виконавчих або базових, другі – вільних.

Основи базування виробів

При складанні елементів машини необхідно забезпечити правильне розміщення деталей і вузлів у складальних одиницях, а при обробці заготовок їх необхідно правильно орієнтувати щодо елементів верстата. Завдання взаємного орієнтування виробів у складальних одиницях і заготовок при обробці вирішуються їх базуванням.

БАЗУВАННЯ - надання заготовці або виробу необхідного положення щодо обраної системи координат (ГОСТ 21495 – 84).

При механічній обробці заготовок на верстатах базуванням прийнято вважати надання заготовці необхідного положення щодо елементів

верстата. Фіксація положення, досягнутого при базуванні, здійснюється закріпленням заготовок. У зв'язку з цим при установці заготовок перед обробкою вирішуються два завдання: базування і закріплення.

Відомо, що будь-яке матеріальне тіло в тривимірному просторі має шість ступенів вільності – три переміщення уздовж координатних осей і три обертання навколо цих осей. При базуванні на тіло накладається деяке число позиційних зв'язків (обмежники переміщень та обертань), що позбавляють його визначених ступенів вільності. Таким чином визначається числове значення положення по відповідній координаті. У реальних умовах базування позиційні зв'язки заміняються контактом відповідних поверхонь або опорних точок заготовки і пристосування. Число опорних точок заготовки повинно бути таким, що дорівнює числу замінених ними позиційних зв'язків. При цьому під опорною точкою мається на увазі ідеальна точка контакту, що позбавляє заготовку одного ступеня вільності. Згідно з ГОСТом 21495-84 опорні точки позначають: - для вигляду збоку, - для вигляду зверху.