Тема 1 Загальна характеристика підприємництва

Я цікавлюся майбутнім, бо збираюсь

провести там решту свого життя»

Чарльз Франклін Кеттерінг,

директор Національної ради винахідників США

- «Герої потрібні там,

де не вистачає професіоналів»

Дейл Карнегі, американський психолог

Тема 1 Загальна характеристика підприємництва

1. Поняття «Бізнес» та «підприємництво», їх порівняльна характеристика.

2. Функції та принципи здійснення підприємництва. Права та обов’язки підприємця.

3. Розвиток підприємництва в Україні.

4. Проблеми та пріоритетні напрями розвитку підприємництва в Україні.

 

1. Підприємництво є внутрішнім джерелом економічного зростання і матеріального добробуту населення країни в ринкових умовах господарювання. У сучасній економічній теорії відсутнє однозначне трактування сутності підприємництва.

У Європі слово " підприємець " відомо з середніх років. Так називали організаторів парадів, різних музичних вистав, а та­кож керівників виробничих і будівельних проектів. Керівник такого проекту нічим не ризикував, тому що керував усіма ро­ботами, використовуючи надані йому ресурси. Такими " підприємцями " були, як правило, духовні особи, яким доруча­ли виконання великих будівельних проектів (громадських бу­дівель, мостів, соборів).

Підприємництво у середні віки полягало у керівництві ши­рокомасштабними і суспільне) значущими роботами, пов'язани­ми з розпорядженням громадським майном. Вони були енерг­ійними, ініціативними і ці їх риси є типовими для сприйняття підприємництва на початкових етапах його існування. У XVII ст. до цієї риси додасться риса відповідальності з усіма відповідними наслідками.

У наукову термінологію поняття "підприємець" уперше ввів французький економіст Річард Кантільйон. Основною рисою підприємця він вважав вміння ризикувати. Крім того, на відміну від попередніх теорій підприємництва, які розглядали підприємця в якості порушника спокою, Кантільйон дотримувався поглядів, згідно з якими підприємець врівноважував ринок правильними прогнозами вподобань споживача У зв’язку з цим дуже корисним буде відстеження еволюції терміну “підприємець” (табл.. 1.1).

Таблиця 1.1 Еволюція терміну "підприємець"

Дослідник	Визначення
Річард Кантільйон (1725 р.)	Підприємець – це власник, що приймає на себе ризик своєї господарської діяльності.
Адам Сміт (1768 р.)	Підприємець – власник підприємства. Мета підприємницької діяльності – отримання підприємницького доходу.
Ж.Б.Сей (1803 р.)	Підприємець – це людина, яка вміє поєднувати чинники виробництва. Головна функція підприємця полягає не в отриманні прибутку, а в організації звичайної господарської діяльності, результатом якої є підприємницький доход.
Френсіс Уокер (1876 р.)	Підприємець – це особа, що створює підприємство й управляє його діяльністю для отримання доходу. Його внеском в цю діяльність є власна ініціатива, талант, винахідливість.
Йозеф Шумпетер (1934 р.)	Підприємець – це особа з новаторськими діловими здібностями, що реалізуються в оригінальних, нетрадиційних, відмінних від існуючих комерційних проектів.
Пітер Друкер (1964 р.)	Підприємець завжди в пошуках змін, він використовує будь-яку можливість з максимальним зиском.
Карл Веспер (1980 р.)	Підприємець по-різному виглядає в очах економістів, психологів, інших підприємців. При цьому підприємець вносить зміни, запроваджує інновації і змінює заведений порядок.
ЗУ “Про підприємництво” від 07.02.1991 № 698.	“Підприємництво – самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та здійсненню торгівлі з метою отримання прибутку.”

2003 - 2012. Згідно із ст.3 Господарського Кодексу України (прийнятого у 2003р, зміни вносяться включно по 2012 рік) «Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями» А ст. 42 ГКУ пояснює: «Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

Отже, головними властивостями підприємця є:

· пошук можливостей, ініціативність, відповідальність;

· готовність до ризику, і здатність жертвувати в інтересах справи;

· орієнтування на ефективність та якість;

· цілеспрямованість, прагнення до інформативності;

· систематичне планування та спостереження;

· вміння переконувати, встановлювати та підтримувати зв'язки.

Розглядаючи сутність поняття «підприємництво» та «бізнес», варто усвідомити, що ці категорії дуже тісно пов’язані між собою, але не є синонімами і мають різну сутність (табл.. 1.2).

Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика категорій “бізнес” і “підприємництво”

“Бізнес”	“Підприємництво”
“Business” (англ.) – справа, заняття, комерція, угода, торгова операція тощо що пов’язана з особистою вигодою.	Підприємництво – особливий вид бізнесу. Його метою є отримання не прибутку взагалі, а надприбутку, тобто підприємницького доходу, що отримується внаслідок самостійної ризикової інноваційної діяльності
Бізнес – це систематизована тривала діяльність суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки, націлена на одержання реального прибутку у грошовій формі.	Підприємництво – окремий випадок бізнесу, що орієнтований більше на особистість людини, яка займається бізнесом і якій притаманні певний стиль і тип господарської поведінки.
Бізнесмен - людина, яка “робить гроші”, власник капіталу, що знаходиться в обігу і приносить йому доход.	Підприємець – людина, яка здатна генерувати ділові ідеї для створення чогось нового, приймати на себе ризик при втіленні у життя цих дій.

Взагалі, категорія підприємництво є вужчою ніж категорія бізнес. Для усвідомлення сутності підприємництва слід зрозуміти, що воно є багатоплановим явищем. Його соціально-економічну сутність слід розглядати як економічну категорію, специфічний фактор виробництва, активний і динамічний елемент бізнесу, особливий вид діяльності, певні тип і стиль господарської поведінки.

 

2. Основи підприємницької діяльності – наука про закони, що управляють, з одного боку, відносинами між різними суб’єктами підприємницької діяльності та найманими працівниками, а з іншого – діями підприємців у процесі вибору ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції:

1) інноваційну (творчу) - створює конкурентне середовище і стає каталізатором успішного розвитку суспільства за допомогою генерування та реалізації нової комерційної ідеї;

2) ресурсну - сприяє найефективнішому використанню матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів,

3) організаційну - реєстрація підприємства, організація виробництва, збуту, реклами тощо

4) с тимулюючу (мотиваційну) - забезпечує належну мотивацію високопродуктивної та корисної праці.

Правові основи підприємництва відображено у чинному законодавстві України, яке так трактує принципи здійснення підприємницької діяльності:

- вільний вибір видів підприємницької діяльності;

- залучення на добровільних засадах грошових коштів і майна підприємця та юридичних осіб;

- самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів, визначення цін на товари;

- придбання матеріально-технічних ресурсів, використання яких не заборонено чинним законодавством;

- вільне використання прибутку, що залишається в розпорядженні засновників після внесення обов’язкових платежів;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньо економічної діяльності, використання будь яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Суб’єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:

- громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;

- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність”;

- об’єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на с вободіпідприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку.

У ході підприємницької діяльності особою також реалізуються такі конституційні права, як:

- право користуватися природними об’єктами права власності народу (ст. 13);

- право на державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (стаття 13;

- право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41);

- право на працю (стаття 43);

- право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів(ст. 44);

- право на відпочинок (стаття 45).

Права підприємця:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь – які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

- укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);

- самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

- отримувати будь – який необмежений за розмірами особистий дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

- користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки підприємців:

- укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за найом;

- здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

- забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

- дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечити надійну якість вироблених товарів (послуг);

- отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

3. Минуле є не лише вчителем, а й дороговказом для майбутнього. Досвід світової цивілізації наочно свідчить, що без вільної ринкової економіки, без самодіяльного виробника і підприємницької ініціативи ніяке процвітання держави неможливе.

Відомо, що протягом понад 70 років, у період існування СРСР, вільне підприємництво в нашій країні було відсутнє. Але розвиток вітчизняного підприємництва має своє історичне коріння.

Не зважаючи на сучасні публікації, що змальовують більш правдивий і привабливий образ українського підприємця як патріота й мецената, у масовій свідомості все ще панують навіяні класичною літературою образи хижих, обмежених, деспотичних людей – власників, капіталістів.. Комуністична пропаганда чимало зробила, щоб закріпити стереотип капіталіста-визискувача, а деякі непривабливі сторони сучасного бізнесу ще більше обтяжують це не зовсім правильне уявлення про купців і підприємництво. Але прізвища українських підприємців – Терещенків, Ханенків, Симиренків, Харитоненків Яхненків були відомі не лише в Україні, а й за її межами. Вони мали і гострий розум, і відчуття ринкової кон’юнктури, і, що головне, чудово усвідомлювали зв’язок між особистим добробутом і громадськими інтересами.

Поняття “підприємець”, “капіталіст”, “буржуа” є соціальними синонімами, але в історичному розумінні цю тотожність можна застосовувати лише умовно. Володимир. Даль так визначив ці поняття: капіталіст - багач, що має багато грошей; підприємець - це той, хто організовує, здійснює щось; а буржуазія - середній стан, торговельно-ремісничий люд взагалі.

Історія українського підприємництва майже протягом двох століть здійснювалась у правовому полі Російської імперії та була нерозривно пов’язана зі станово-корпоративними товариствами - купецькими гільдіями.

В історико-економічній літературі, як правило, підкреслюється той факт, що реформи царя Петра І забезпечили якісний стрибок у розвитку продуктивних сил: російська держава вперше у великих масштабах виявила попит на підприємницьку діяльність. Але за часів Петра І ще існували деякі обмеження у вільній торгівлі, тоді як вже “освічена самодержиця” Катерина ІІ, під явним впливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною прибічницею вільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткого контролю держави. Катерина ІІ створює найсприятливіші умови для розвитку російського підприємництва: скасовано всі можливі обмеження, знищено монополії та введено повну свободу торгівлі. У її знаменитому “Наказі” містилася досить чітка вказівка на те, що “торговля оттуда удаляется, где ей делают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают”.

У 1785 році наказом Катерини ІІ всіх купців поділено на три гільдії ( нім. Gilde - об”єднання людей схожої професії):

- до Першої гільдії відносили купців, які володіли капіталом не менше 10 тисяч карбованців. Вони отримувала право оптової торгівлі в Російській імперії та за кордоном, а також право відкривати фабрики та заводи;

- до Другої гільдії належали купці з капіталом від 5 до 10 тисяч карбованців. Вони отримували право на оптову та роздрібну торгівлю в Російській імперії;

- до Третьої гільдії відносили купців з капіталом від 1 до 5 тисяч карбованців. Ця категорія мала право тільки на роздрібну торгівлю.

“Грамотою” 1785 р. купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку воно могло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу - купці 1 і 2 гільдій - були звільнені від тілесних покарань і солдатських постоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всій території країни. Купцям першої гільдії надавались навіть суто дворянські привілеї - з’являтися при імператорському дворі при шпазі (у вітчизняному вбранні - при шаблі), право носити губернські мундири тощо.

Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність, залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чимало осіб “підлого звання”. Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва, його роль в очах суспільства. Проте гільдії не дали очікуваного державою ефекту, не забезпечили збільшення надходжень до державної скарбниці.

Наказом Катерини ІІ також введено поняття «Іменитий громадянин». Цей статус вищий за «купця 1-шої гільдії», бо така людина повинна булла мати капітал на суму не меншу за 100 тисяч карбованців. «Імениті громадяни» отримували право мати заміські дачі, сади, заводи та фабрики. Завдяки такому закону заXVIII століття кількість промислових підприємств в Російській імперії зросло у 10-12 разів.

Державна політика морального заохочення торгівлі і ділової активності купців знайшла вияв і в даруванні визначним представникам підприємницького класу особистого і спадкового дворянства. На початку ХІХ століття замість скасованого інституту «іменитих громадян» було засновано “першостатейне купецтво”. Володарі цього почесного звання заносились до так званої Оксамитової книги “з метою увічнення пам’яті шляхетних купецьких родин”. У 1832 р. для представників третього стану було встановлено звання “почесний громадянин”.

Заснування купецьких гільдій створило реальні економічні, соціальні і правові умови для оформлення купецтва у самостійний стан, на ґрунті якого в Україні почав швидко розвиватися клас вітчизняних підприємців. Характерною рисою нового купецтва, що відрізняло його від гільдій Західної Європи, було те, що воно становило “відкриту корпорацію”. Належність до купецького стану не лише не була спадковою, а навіть не пожиттєвою і підлягала щорічній “атестації” шляхом сплати гільдійського збору (1 % від оголошеного капіталу) без обов’язкового випробувального терміну, корпоративних церемоній тощо. Комерційні невдачі, і, відповідно, неможливість вчасно сплатити гільдійський збір змушували купців залишати гільдії і приєднуватися до стану міщан

Триступенева гільдійська система проіснувала до 1863 р., коли було скасовано надто чисельну для корпоративного товариства третю гільдію. Перша і друга гільдії формально проіснували до 1917 р., але вже задовго до цього втратили своє колишнє практичне значення.

Розвиток українського купецтва у межах економічного і правового поля російської феодально-абсолютистської держави негативно позначився на його історичній долі і наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняної економіки. Це означало, що український купець-підприємець постійно перебував під жорстким контролем абсолютистської держави, яка через систему державних монополій і прямих податків не лише вилучала значну частину його прибутків, але й визначала потрібні їй напрямки, форми і обсяг підприємницької діяльності. З цієї ж причини український підприємець міг набагато успішніше реалізувати себе саме в торгівлі, де можна було простіше і швидше зробити гроші, а також приховати їх від влади.

У 1873 р. в Україні, насамперед у губерніях Півдня України та на Правобережжі,.було видано 625 купецьких свідоцтв першої гільдії і 17,4 тис. свідоцтв другої, що становило 21,4 % загальної кількості гільдійських посвідчень, виданих на території Росії. Дещо слабкіше, як свідчать статистичні дані, купецьке підприємництво було розвинуте на Лівобережжі, зокрема на Полтавщині. У цілому ж у всьому гільдійському підприємництві лідером виступав Південь, на який припадало 42,6 % посвідчень.

Історія українського купецтва приховує у собі багато цікавого і ще до кінця не пізнаного. У жодній державі підприємництво не зазнавало таких труднощів, як в Російській імперії, особливо у радянський період її історії. Ототожнене з капіталістичною експлуатацією, воно вважалося віджилим елементом господарського устрою, що підлягав обов’язковому знищенню. Проте досвід соціалістичного будівництва в СРСР свідчив якраз про зворотнє - про невмирущість завжди притаманної людині жаги до самостійного економічного творення. Реальне життя радянського суспільства показало, що, не зважаючи на пряму фізичну ліквідацію представників підприємницького класу та інші засоби придушення будь-яких проявів підприємницької ініціативи, весь післяжовтневий період вітчизняної історії відзначений існуванням специфічних, сурогатних, потворних, але все ж не менш підприємницьких у своїй основі зразків економічної поведінки.

Ці нетипові для доби соціалізму зразки економічної поведінки можна відшукати не лише у роки НЕПу, але й у тіньовій економіці застійного періоду, у здійснюваних в радянські часи економічних експериментах, де просто неможливо було обійтися без новаторства та підприємницької жилки. Навіть у сувору сталінську добу режиму не вдалося повністю покінчити з дрібним ремеслом і торгівлею, що на мікрорівні теж було зразком приватнопідприємницької діяльності у жорстких рамках тоталітарного режиму.

За роки незалежності національної економіки в Україні поступово йшло створення сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнята майже половина працюючого населення країни. В кількісному вимірі стан розвитку малого та середнього підприємництва в Україні поступово наближується до стану розвит­ку малого бізнесу в країнах ЄС.

Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем.

4. На зниження життєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають: - значний податковий тиск, - наявність різного роду адміністративних бар'єрів, - обмеження фінансово-кредитних ресурсів, - слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва.

Серед головних негативних чинників впливу на розвиток підприємництва в Україні виокремлюються

1) Технологічний стан сучасної української економіки знаходиться в межах другого та четвертого технологічних укладів*****, граничні технологічні можливості яких для росту економіки вже вичерпані. Країни-лідери світової економіки конкурують у межах п’ятого технологічного укладу та формують базу переходу до наступного шостого укладу. Це дає підстави зробити перший висновок: наявні сплетіння минулих, морально та фізично застарілих технологічних укладів, що домінують у сучасній економіці України, роблять безперспективними будь-які спроби держави вийти на рівень інноваційного розквиту.

***** Технологічний уклад (хвиля) - сукупність технологій, характерних для певного рівня розвитку виробництва; у зв'язку з науковим і техніко-технологічним прогресом відбувається перехід від більш низьких укладів до більш високих, прогресивних.

Йозеф Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1934) зв'язав технологічні уклади з циклами Кондратьєва.

Усього виділяється 5 існуючих укладів і 1 перспективний (гіпотетичний), який повинен змінити існуючий з розвитком науки і техніки.

Перший уклад (хвиля)(1785-1835 рр.) – пов’язаний із початком промислової революції, заснований на нових технологіях в текстильній промисловості, використанні енергії води. Його головним чинником були ткацькі машини, а ядром — водяний двигун, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів.

Другий уклад (хвиля)( 1830-1880 рр.) - прискорений розвиток транспорт (у вигляді парових двигунів та машинобудування, що забезпечило створення паровозів, пароплавів, а отже, спорудження залізниць, суднобудування, вугільної та металургійної промисловості), виникнення механічного виробництва у всіх галузях на основі парового двигуна.

Третій уклад (хвиля) (1880-1940 рр.) базується на використанні в промисловому виробництві електричної енергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі використання сталевого прокату, нових відкриттів в області хімії. Були впроваджені радіозв'язок, телеграф, автомобілі.

Четвертий уклад (хвиля)(1930-1990 рр.) заснований на подальшому розвитку енергетики з використанням нафти і нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків, різних видів озброєння, товарів народного споживання. З'явилися і широко поширилися комп'ютери і програмні продукти для них, радари. Атом використовується у військових і потім в мирних цілях. Організовано масове виробництво на основі конвеєрної технології.

П'ятий уклад (хвиля)(1985-2020 рр.) спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, обчислювальної техніки, програмного забезпечення, телекомунікацій, роботобудування, біотехнології, генної інженерії, нових видів енергії, матеріалів, освоєння космічного простору, супутникового зв'язку тощо.

П'ятий уклад виражає вищий рівень технології, коли інформація і знання стали новим фактором виробництва. Він є матеріально-технологічним підґрунтям переходу людства до вищого етапу цивілізаційного прогресу — інформаційного постіндустріального суспільства.

Шостий уклад і наступні (хвиля) - біотехнології; нанотехнології; нова медицина; високі гуманітарні технології Вчені прогнозують швидкий розвиток біотехнологій та генної інженерії, нанотехнологій, мембранних і квантових технологій у найближчі десятиліття. Вони значною мірою реалізуються у найближчому майбутньому, що призведе до появи шостого технологічного укладу з такими напрямами:

· робототехніка, штучний інтелект, гнучкі системи «безлюдного» виробництва;

· лазерна техніка;

· нове природокористування (екотехнології);

· компактна понадефективна енергетика, децентралізовані «розумні» електромережі;

· досконалі пристрої накопичення електроенергії, біопаливо з відходів лісового та сільського господарства;

· нові види транспорту (більша вантажопідємність, швидкість, дальність, дешевизна);

· виробництво матеріалів із заздалегідь заданими властивостями;

· чипізація всіх речей та тварин тощо.

2) Становлення ринкових відносин в Україні відбувається за умов формування приватної власності та виникнення на цій базі класу підприємців-власників, проте за відсутності необхідної законодавчої бази, несправедливий шлях формування приватної власності викривив основні засади ринкового конкурентного суспільства. Це дає підстави зробити другий висновок:несправедливий характер формування відносин власності в економіці України, провідником яких одноосібно є великі підприємства сформував умови їх входження у центральні гілки влади, що привело до необмеженої монополізації економіки на традиційно конкурентних ринках. Отже, державна економічна політика сучасної України підпорядкована інтересам великого підприємництва, що унеможливлює формування врівноваженої системи національного підприємництва, в якій природньо повинно зв’язуватися велике, середнє та мале підприємництво.

Уряд України визначив «локомотивні» напрями у стратегічному плані розвитку країни: 1) галузі четвертого технологічного укладу: ядерна енергетика, авіа-, ракето- і суднобудування, електронна промисловість, виробництво і переробка газу, оптоволоконна й обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, інформаційні послуги; 2) галузі п'ятого технологічного устрою: нанотехнології, молекулярна біотехнологія, генна інженерія, системи штучного інтелекту, гнучка автоматизація, космічні технології, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, використання водню в якості основного енергоносія.

Наступними пріоритетними напрямами розвитку підприємництва в Україні мають бути три наступні блоки інновацій:

Перший найважливіший блок – технології життєзабезпечення: дешеві і якісні продукти, житло, ліки, дороги, зв'язок. Це можна розглядати як програму боротьби з бідністю.

Другий крупний блок – це розвиток імпортозамінних технологій, що одночасно є програмою підтримки вітчизняного виробника.

Третій блок – це інноваційні ніші для розвитку малого бізнесу, виникнення яких можливе лише при послідовному дотриманні алгоритму розробки та впровадження інноваційної стратегії, викладеному вище.

Пріоритетні напрями розвитку інноваційного підприємництва вимагають докорінних змін у підходах до освіти. Основною рушійною силою в інноваційній сфері є творча еліта, яка має якісну освіту, вміє втілювати знання в конкретні проекти, товари, послуги і яка володіє організаційними навичками, необхідними для інноваційної діяльності.

 

- «Можливості людини обмежені тільки

його уявою. Але уяву має так мало людей,

щр на 1-го композитора припадає 10 000 скрипалів»

Чарльз Ф.Кеттеринг

- «Завжди обирайте найважчий шлях,

на ньому Ви не зустрінете конкурентів»

Шарль де Голль, президент Франції (1958-1969)