Любіть життя своє, без меж

Хоч мало в світі я прожила,

Багато вже пережила.

Бувала й радісна й щаслива

І вбита горем я була.

 

Та все ж іду життєвим полем,

Після падінь устаючи.

Не нарікаючи на долю,

Свій хрест смиренно несучи.

 

Життям милуюсь цим прекрасним,

Його я п’ю, немов нектар.

Ми тільки раз живемо власне,

Життя Всевишнього нам дар.

 

Нехай залишать вас тривоги

Летять кудись у небуття.

Яка б не слалася дорога,

Любіть, як я, своє життя.

Бо в нім не завжди чорна смуга,

Не завжди біла вона теж.

То ж, проганяйте з сердець тугу,

Любіть життя своє, без меж.

 

 

Шахтарська трагедія

Україна залилася

Гіркими сльозами.

У жалобу одяглася,

Мати за синами.

 

Ой, болить же голова,

Де знайти спасіння?

Знов трагедія нова

І скрізь голосіння.

 

Знов вся плаче Україна,

Всі сумують люди.

Ніхто навіть не спитає,

Чи довго так буде?

 

Чи ще довго за недбалість

Життями платити?

Скільки будуть іще шахти

Дітей сиротити?

То не дощику крапки,

З небес полетіли.

То ридають діточки,

Що осиротіли.

 

 

Я, мов ластівка із казки

Я, мов ластівка із казки,

В холодну пору, ніби сплю.

Не осуджуйте, будь ласка,

Що я зиму не люблю.

 

А коли весна приходить,

Свої крила розправляю.

Сон у даль кудись відходить,

Весну радісно стрічаю.

 

І, хоч голосу не маю,

А візьму я арфу в руки.

Моє серденько співає,

Під чарівні її звуки.

 

Хай полинуть чисті звуки

І природу всю розбудять,

Хай назавжди зникне смуток,

Всякчас радість в серцях буде.

Бо весна уже примчала,

У барвистій колісниці.

Як богиня засіяла,

Ясніш ясної зірниці.

 

 

Знов вже осінь наступає

Знов вже осінь наступає

В шибки стукає дощем,

Як день літо догорає

Залишає в серці щем.

 

Ти скажи, признайся літо,

У які краї ідеш?

Невже трави всі і квіти,

Із собою забереш?

 

І озвалось тоді літо

У зеленому вбранні,

- Не дивися так сердито,

- Я іду, бо час мені.

 

- Не сумуй, прошу, дівчино,

- Сліз гірких не проливай.

- У привітну, теплу днину,

- Я повернусь, ти чекай.

Ось настало шосте жовтня

Родині Джус

 

Ось настало шосте жовтня

Ми у гостях у Джусів,

Скрізь осіння позолота

В незбагненній все красі.

 

В хаті затишно й привітно,

На столі багато страв.

І здалось, що май розквітнув

Й соловей защебетав.

 

Ми родині цій бажаєм

І натхнення і добра,

Хай тривог повік не знає,

Нових віршів з – під пера.

 

Хай здоров’я міцне буде,

Ну, а настрій – просто клас.

Хай щастить у всьому й всюди,

Береже Спаситель вас.

 

Хай збуваються всі мрії,

Йдуть у дім щасливі дні.

Щоб життям завжди раділи,

Як квітками навес

Колискова

Заглядає ніченька

У вікно

Задрімало сонечко

Вже давно.

 

Чом ти люба донечко,

Ще не спиш.

У країну снів своїх,

Не летиш?

 

Там так тепло й радісно,

Там весна.

Пташечки виспівують,

На гілках.

 

Спи маленька зіронько,

Засинай.

Ні біди ні горенька

Ти не знай.

 

Хай дарує доленька,

Щасні дні,

Як земелька квіти нам,

Навесні.

 

Спи, красуне – донечко,

Первоцвіт.

Хай насняться янголи,

Уві сні.

 

Баю, баю, баєчки,

Засинай.

У країну снів своїх,

Відлітай.

Це просто лиш зима

Чомусь немає віршів

І настрою нема.

Це мабуть, не найгірше,

Це просто лиш зима.

 

Це просто лиш морози,

Це просто лиш сніги.

Накочуються сльози,

Ні крапельки снаги.

 

Це просто холоднечі,

Вони колись минуть.

Візьме тепло за плечі,

Скрізь квіти розцвітуть.

А поки, що піїте,

Гостри своє перо.

Минають весни й літа,

А вічне – лиш добро.

Слово

 

Я не прийму напівлюбові,

Я не прийму напівтепла.

Я лиш візьму правдиве слово,

Як чисту воду з джерела.

 

І понесу його я людям,

Як від Творця найбільший дар.

Його посію щедро всюди,

Немов бджола п’янкий нектар.

 

Піду вперед стежками долі,

І слово ближнім я віддам.

Із щастя виткане і болю,

Нехай живе в народі там.

 

Нехай несе тепло і ласку

У наші душі і серця,

Немов прадавня добра казка,

Що про Івана – молодця

Весна

Весна в шибки стукоче,

Несе своє тепло.

Дарує всім охоче

Наснаги джерело.

 

Радіють довкруж люди,

Позаду вже зима.

І холоду не буде,

Все сонце обійма.

 

З’являються скрізь квіти,

Травиночки малі,

Немов красиві діти

У матінки – землі.

 

Весна в шибки стукоче,

Як пташечка крилом.

Серця зігріти хоче,

Любов’ю і добром.