Усе найкраще, що є в світі

Усе найкраще, що є в світі

Тобі, я донечко, віддам.

І ясне сонечко і квіти,

І місяць-серп у небі там.

 

Ось ці хмаринки кучеряві

Цей дощик лагідний рясний.

Дівчину –осінь золотаву,

Чи цвіт привабливий весни.

 

Аби лиш ти була здорова,

Не знала горя і біди.

Добра наповнена й любові,

Шляхами правди ти їди.

Вклонюсь поезії я низько

Десь у глибинах там душі

Вклонюсь поезії я низько.

Чи в сонце то, чи в буревій,

Вона, як подруга та близька.

 

То щиро радує мене,

А то – втирає гіркі сльози.

Нелегке це життя земне,

То в нім спекотно,

То – ллють грози.

 

Та часто Муза чарівна

Дарує серденьку розраду,

Неначе зіронька ясна

Повік поетові не зралить.

 

 

Витає тут Пегаса дух

Світлій пам’яті В. Н.

 

І знову ми за цим столом,

Зібралися сьогодні.

Цей дім наповнений теплом,

Як батьківські долоні.

Витає тут Пегаса дух,

Дух поетичний.

Не зупиняє час свій рух,

Вперед нас кличе.

 

Тут все, так само, як колись,

Але немає,

Того, хто щиро нас любив

Життя минає…

 

В цей день згадаймо ми його

Всі добрим словом,

А він подивиться з висот,

Так ніжно знову.

 

Згадаймо друга за столом,

Митця й поета.

Борця із кривдою і злом,

Що вмів відверто

Свої висловлювать думки

І мрії,

Нести у зболені серця

- Надії.

Навіщо ти приходиш в сни

Навіщо ти приходиш в сни7

Навіщо кличеш у минуле?

Не повернути вже весни,

Що ми обоє не забули.

 

Навіщо ти приходиш в сни,

Цього напевно, я не знаю.

Як промінь теплий і ясний,

Який, так душу зігріває.

 

Навіщо ти? Навіщо я?

Про це нам краще промовчати.

Кохання – пісня солов’я,

Вона безсмертна і крилата.

Вона уже багато літ,

Несе гармонію у світ.

 

 

Не шукай десь далеко краси

Не шукай десь далеко краси,

Лиш уважно поглянь довкруж себе.

Он травиця у краплях роси

І блакиттю усміхнене небо.

 

Десь співає пташина в гілках

Зустрічає прийдешній цей ранок.

Цей хатини замріяний дах,

Вітерець, що зіперся на ганок.

 

Перший промінь, що сонце несе

І плоди цього літнього саду.

Це – зоветься красою усе.

Це – зоветься життя серенада.

Батькові

Із Днем народження вітаєм,

Здоров’я зичим і добра.

Нехай Господь оберігає

І світить радості зоря.

 

Завітні збудуться всі мрії,

Щодень лиш сили додає.

Душа досягненням радіє,

Всьому прекрасному, що є.

 

Нехай сіяють щастям очі,

Неначе в небі дві зорі.

Ми побажати тобі хочем,

Щоб ти ніколи не хворів.

Повік не знати тобі смутку,

Розчарування і тривог.

Щоб не боліли твої руки

І укріпляв щоденно Бог.

Коли народжуєш дитину

Коли народжуєш дитину,

На призволяще не лишай.

Колись прийде розплати днина,

Про це _«зозуле,^» пам’ятай.

 

Тоді умиєшся сльозами,

Гіркими, наче той полин.

Краса зів’яне із роками,

Не зупинити часу плин.

 

Колись назад ти озирнешся,

Позаду юності літа…

Поглянеш в дзеркало й сахнешся,

Там тільки ти і самота.

 

Там тільки ти, і твоя совість

З докором дивиться в лице,

Навіщо ж ти зробила це?

 

Іде донечка до школи

Іде донечка до школи,

Як та квітка чарівна.

І звучить у серці соло,

І так радує весна.

 

Іде донечка до школи,

У портфелику книжки.

Подаруй, прошу у долі,

Ти щасливі їй роки.

 

Хай живеться безтурботно,

Шлях легкий буде до мрій.

Не стрічається скорбота

У судьбі повік її.

 

Спішить донечка до школи,

Випускний лунає вальс.

Здрастуй, юносте казкова,

Неповторний диво – час.

 

 

Із Днем народження вітаю

Із Днем народження вітаю,

Бажаю щастя і добра.

Нехай Господь оберігає,

І світить радості зоря.

 

Завітні збудуться всі мрії,

Всі сподівання і надії.

Здоров’я кріпкого я зичу,

Нехай життя до звершень кличе.

 

А дім, хай буде повна чаша,

У злагоді родина ваша.

Тепло промінять завжди очі,

Щаслива доленька жіноча.

 

Дарує вам безхмарні дні,

Неначе квіти навесні.

Душа, як пташечка співає,

Любов’ю рідні огортають.

 

Нехай живе у серці ласка,

Як чарівна прадавня казка.

Усмішка квітне на вустах,

Немов волошка у житах.

Болить душа моя, горить

Болить душа моя, горить,

Вогнем невимовлених слів.

Хто із красивого життя,

Земне це пекло сотворив.

 

Страшний і чорний люцифер,

Гидка якась потвора.

Грозою впала із небес,

Принісши людям горе.

 

Довкруж почувся грім лункий,

Почалося нещастя.

Озвався ворон з висоти

Віщуючи нещастя.

 

Прийшов до влади нелюд злий,

Приніс він море сліз.

- Голодну смерть цим людям всім,

То був його девіз.

 

Пізнала Україна біль,

Тяжких, глибоких ран.

Сховала сонце чорна тінь,

Скрізь правив тут тиран.

 

Опухлі скрізь лежали діти,

Ридали гірко матері,

Бо хліб останній забирали

В шкірянках ці _«багатирі^»

 

Змарнілу десь знайшли дитину,

_«Інфекцією^» нарекли.

Зарили заживо у землю,

І усміхнувшись, геть пішли.

 

Та Україна не зламалась,

Все пережила, все знесла.

Їй матір Божа помагала,

І сил, і мужності дала.

 

Квітуй, же ненько – Україно,

Забродам всім лихим назло.

Нехай всякчас с тобою буде,

Святого Ангела крило.

 

 

Чи чули ви коли –небудь

Чи чули ви коли – небудь

Зірок ясних розмову?

Чи не хотіли зрозуміть,

Ту їх прекрасну мову?

Ось місяць вийшов і до них,

Привітно посміхається.

Проміння кинув врізнобіч,

Так, ніби він вітається.

 

Якусь розмову почали,

Бо зійшлись у коло

Яка чудова диво-ніч,

Яка краса навколо.

 

А місяць, наче голова,

Тієї чудо – ради

Посередині гордо став

І всім дає поради.

 

Предивна їх розмова та,

Не висловиш словами.

Про що ж у небі гомонять,

Там місяць з зіроньками.

 

Мабуть, шепочуться вони,

Про незбагненний шар земний.

Палке кохання, немов жар,

Що лине пташкою до хмар.

 

Якби ж судилося мені,

Збагнути їхню мову.

Тоді б відкрився світ новий,

Таємно – загадковий.